5.3. Типи конфліктних особистостей.

Індивідуальні властивості особистості створюють передумови для вибору певного типу конфліктної поведінки особистості. Важливу роль у направленості в конфлікті відіграють прагнення домінувати за будь-яких обставин, принциповість і прямолінійність, критичність, усталені погляди і небажання відступати від власних переконань, завищена чи занижена самооцінка. Постійна участь в конфліктах не є випадковістю, наявність певних рис свідчить про конфліктність особистості і дозволяє враховувати ці особливості в подальшій взаємодії.

Існує п’ять типів конфліктних особистостей.

Демонстративний тип завжди знаходиться в центрі уваги, добре пристосовується в різних ситуаціях, проявляє стійкість. Часто діє на емоціях, не розробляє чіткого плану дій, уникає постійної роботи. В конфліктних ситуаціях почуває себе комфортно і не уникає конфліктів.

Некерований тип поводить себе агресивно і зухвало, не контролює себе і поводиться непередбачувано. Не здатний аналізувати, не дотримується встановлених норм, не співвідносить свої вчинки з наслідками, не використовує попередній досвід в майбутньому. В своїх невдачах зажди обвинувачує інших.

Ригідний тип є прямолінійним і негнучким, має завищену самооцінку і не рахується з думкою інших, повагу з боку оточуючих сприймає як норму, а прояви недоброзичливості як особисту образу. Не здатний до аналізу, не враховує зміни в ситуації і обставинах. Є підозріливим, вразливим, болісно реагує на критику.

Надточний тип висуває підвищені вимоги як до себе, так і до інших людей, вимагає якісного виконання роботи і реагує набудь-які зміни. Має високу чутливість і тривожність, страждає через помилки, і прорахунки, велику увагу приділяє зауваженням і критиці. Часто не вміє об’єктивно ситуацію, не відчуває реальний стан відносин і справ в колективі, може розірвати відносини через відчуття негативного ставлення до себе.

Конформний тип залежить від думки оточення, не має власної сили волі, піддається впливу ззовні, тому нестійкий в своїх думках і поглядах. Погано орієнтується в перспективах, не здатний встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, орієнтується на швидкий успіх. Переживає сильні внутрішні конфлікти, але не наважується вступати в конфлікт з іншими.

5.4. Технології конструктивної критики.

В управлінні колективом критика є одним з дієвих способів впливу. Але критика є складним механізмом, вимагає оволодіння майстерністю критики для формування і розвитку конфліктологічної компетентності.

Критика може бути незаслуженою і неадекватною, призвети до соціальної напруженості, агресії, зростанню конфліктів в колективі, глибоких внутрішньо-особистісних конфліктів. Існує конструктивна, деструктивна критика і псевдокритика.

Конструктивна критика дозволяє діагностувати реальні проблеми, слугує інтересам справи, побудована на фактах, здійснюється у присутності об’єкта критики, передбачає конкретні пропозиції щодо розв’язання проблеми, враховує норми і правила етики. Вона завжди доречна, своєчасна.

Деструктивна критика направлена на розрив відносин, реалізацію інтересів критикуючої сторони, не передбачає конкретних пропозицій щодо вирішення проблем, виступає джерелом конфліктних ситуацій. Вона є недоречною, завуальованою.

Псевдокритика переслідує підвищення іміджу за рахунок інших. використовується для збереження або підвищення статусу в соціальній групі, щоб звести рахунки з конкретною особою. Люди використовують псевдокритику спеціально, через поганий настрій чи бажання виділитися, часто є звичкою і паталогічною потребою особистості.

Будь-яка критика переслідує певні цілі, основними з яких є:

- бажання звести рахунки за попередні образи;

- допомога в конкретній ситуації і справі;

- ствердження власної позиції, нейтралізація дій інших;

- привернення уваги і демонстрація своєї значимості і позиції;

- контратака, як реакція на зауваження інших чи протест;

- емоційна стабілізація, покращення свого емоційного стану.

Щоб бути позитивною і конструктивною, вона повинна відповідати певним вимогам, використовувати певні правила і вимоги і проходити певні етапи. На першому етапі потрібно створити доброзичливу відверту атмосферу. На другому етапі висловити критичні зауваження, які будуть носити аргументований характер. При цьому завжди має бути зворотній зв'язок, яки дозволить аналізувати реакцію на критику і підтримувати візуальний контакт. І останній етап виходу з критики дозволяє обговорити шляхи реалізації проблеми, забезпечує емоційну підтримку.

Критика завжди пов’язана з відповідною реакцією на неї, може бути адекватною чи неадекватно, направленою на себе чи зовні. Практика міжособистісної взаємодії показує, що негативний ефект від критики перевищує очікуваний позитивний результат. Використовувати її потрібно в крайніх ситуаціях, якщо не існує жодного способу вирішення проблем.

Застосування критики повинно відбуватися з урахуванням встановлених правил і порад, що збільшує її ефективність і конструктивність.