Тема 5 «основи управління конфліктами: аналіз, вирішення та попередження»

Управління конфліктом передбачає свідому діяльність учасників конфлікту в процесі його динаміки. Конфліктологічна компетентність субʼєктів конфлікту сприяє конструктивному його завершенню. Управління конфліктом має бути орієнтоване, в першу чергу, на його попередження і обґрунтоване прогнозування.

Переговори виступають універсальним способом завершення конфліктів. Застосування тактичних прийомів створюють передумови їх успішного завершення і нормалізації відносин.

План викладу матеріалу:

5.1. Управління конфліктом – зміст і технології регулювання конфліктів.

5.2. Форми та стратегії розв’язання конфліктів.

5.3. Типи конфліктних особистостей.

5.4. Технології конструктивної критики.

5.5. Типологія конфліктів (за направленістю, за сферами протікання, в залежності від сторін, за результативністю).

5.6. Способи і прийоми впливу на поведінку опонента

5.1. Управління конфліктом – зміст і технології регулювання конфліктів.

Конфлікти характеризуються зазвичай суперечливим характером. За умови адекватної динаміки, вони мають конструктивний характер і сприяють розвитку соціальних відносин. Але можуть носити деструктивний характер з усіма негативними наслідками і сприяти руйнуванню соціальної системи.

Управління конфліктом – це цілеспрямований, обумовлений соціальними законами вплив на динаміку конфлікту в інтересах соціальної системи. На внутрішньому рівні передбачає контроль учасником конфлікту своєї поведінки у конфліктній взаємодії. На зовнішньому рівні суб’єктом управління конфліктом виступає керівник, лідер чи медіатор. Управління конфліктом є однією з найважливіших функцій в діяльності колективу і залежить від конфліктологічної компетентності керівника. Основною метою управління конфліктом є попередження деструктивних конфліктів і сприяння цивілізованому завершенню конфліктів.

Вибір способів управління конфлікту залежить від етапу його протікання. До основних видів діяльності в управлінні конфліктом відносять:

– прогнозування конфлікту, яке направлене на виявлення основних причин конфлікту, а також вивчення факторів і умов взаємодії людей, їх індивідуально-психологічних особливостей. Прогнозування дозволяє своєчасно виявити конфліктні ситуації, прорахувати їх розвиток і можливі наслідки.

– попередження конфлікту, яке направлене на створення умов для недопущення виникнення конфлікту. Воно відбувається внаслідок уміння аналізувати отриману інформацію, прогнозувати подальший розвиток конфліктної взаємодії. Своєчасне попередження конфлікту нейтралізує його і не допускає негативних наслідків. Може здійснюватися через турботу про оточення, його потреби; розподіл завдань з урахуванням індивідуальних якостей людей; дотримання справедливості у функціонуванні колективу; підтримку високого рівня культури і виховання.

– стимулювання конфлікту передбачає провокування конфліктної ситуації, її створення. Може бути виправдане в окремих ситуаціях, наприклад для обговорення актуальних проблемних питань, критики під час обговорення існуючих проблем. Але невміння управляти конфліктом може під час стимулювання привести до негативних наслідків і втрати контролю над ситуацією.

– регулювання конфлікту дає змогу обмежити прояви конфлікту і ослабити, забезпечити його завершення. Виділяють наступні технології регулювання конфлікту: інформаційні (усунення чуток, надання достовірної інформації, попередження її викривлення), комунікативні (забезпечення ефективного спілкування, розвиток комунікативних компетентностей), організаційні (зміна структури організації, розподіл функцій, вирішення кадрових питань), соціально-психологічні (зниження напруженості в групі, формування соціально-психологічного клімату, взаємодія з лідерами тощо).

– завершення конфлікту на останньому етапі, яке має свої передумови, форми, стратегії і особливості застосування.

Ефективне управління конфліктом передбачає ряд етапів:

1. вивчення причин виникнення конфлікту, через спостереження, аналіз отриманої інформації, аналіз документів, оцінку особистих характеристик людей тощо;

2. обмеження кількості учасників, тобто робота з лідерами в мікрогрупах, взаємодія з безпосередніми учасниками;

3. залучення експертів для додаткового аналізу, наприклад, компетентних спеціалістів, медіаторів, психологів;

4. прийняття рішення, тобто здійснення вибору і його реалізації через адміністративні чи виховні методи.