Косик.Мікроек-ка (повна версія)

робітники – носії робочої сили, які прагнуть максимізувати корисність. Для ринку праці позитивний нахил кривої пропонування пов’язаний з ефектами заміни і доходу, які спричиняються зміною рівня заробітної плати.

Позитивний нахил кривої ринкового пропонування праці SL e (рис. 15.3)

є наслідком переважання ефекту заміни дозвілля працею над ефектом доходу. З підвищенням ставки зарплати не тільки зайняті робітники виявляють бажання працювати більше, але й інші групи населення, які раніше не працювали, – жінки, молодь, студенти втягуються в економічну діяльність, збільшуючи суму робочого часу в економіці.

Власне рівень ставки заробітної плати мікроекономічна теорія пояснює за допомогою концепції альтернативної вартості. Вважають, що ставка зарплати відображає вартість втрачених можливостей для робітників. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Закріпившись на певному місці, він втрачає можливість використати свій час на іншій роботі, де він мав би найвищу продуктивність праці, або для роботи у домашньому господарстві, або для відпочинку. Щоб утримати робітника на даному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши такий рівень заробітної плати, який він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї робочої сили. Отже, ставка зарплати відображає продуктивність праці.

Зростання ж ставки зарплати пояснюють підвищенням продуктивності праці в результаті впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів в періоди економічного зростання і мобільністю робочої сили. Мобільністю робочої сили називається можливість змінювати місце роботи. Мобільність є основною причиною довгострокового підвищення рівня зарплати в періоди економічного зростання в умовах конкурентного ринку. Зміна рівня заробітної плати приводить у відповідність попит на працю з її пропонуванням. Розглянемо процес встановлення рівноваги на ринку праці детальніше.

15.2. Рівновага фірми і галузі на конкурентному ринку праці

В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не мають контролю над існуючим у даний період рівнем заробітної плати і обсягом зайнятості, тобто вони не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Рівноважна ставка зарплати встановлюється в кожний момент внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю і сукупного пропонування праці.

Графічно рівноважні ставка зарплати (w* ) і рівень зайнятості в економіці

(L* ) визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і

пропонування праці (рис. 15.4. а).

Оскільки обсяг попиту на працю окремої фірми надто малий порівняно з

праці фірмі (SL f ) співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати (w* ) . Рівноважний обсяг праці фірма знаходить, керуючись правилом

оптимального використання ресурсу MRPL = MEL , яке для конкурентного ринку праці конкретизується як MRPL = w* . Графік рівноваги (рис. 15.4 б) показує, що доки крива граничної доходності праці MRPL проходить вище

кривої граничних видатків (MEL = AEL = SL f ) , фірма може збільшити

прибуток, купуючи більше праці, тому що кожна додаткова одиниця праці приносить більше доходу, аніж видатків. Але коли крива граничної доходності стане нижчою від лінії зарплати, кожна додаткова одиниця праці вимагатиме більше видатків, ніж приноситиме доходу (рис. 15.4 б). Отже, фірма знаходиться в рівновазі, максимізуючи прибуток в точці перетину кривих граничної доходності і граничних видатків, або кривих попиту і пропонування (DL = SL = MRPL = w) .

Будь-яка зміна рівноважної ставки зарплати змушує фірму, яка прагне максимізувати прибуток, змінювати кількість найнятих робітників таким чином, щоб їх зарплата знову стала рівною їх граничній доходності (цінності граничного продукту). Отже, існує важливий взаємозв’язок: у стані

рівноваги зарплата робітників завжди стає рівною цінності граничного продукту. А оскільки зарплата і гранична доходність завжди повинні бути рівні, то будь-яка подія, що впливає на попит або пропонування праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту ж

дозволяє виявити, яку вигоду від неї одержує фірма, робітники і суспільство в цілому. Повернемось до рівноважного стану фірми. Графіки 15.4. показують,

що рівноважна ставка зарплати визначається граничною продуктивністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Всі попередні робітники мають вищу продуктивність праці. За існування єдиної ставки зарплати надлишкову продукцію, вироблену всіма найманими робітниками, за винятком останнього, привласнює підприємець у вигляді додаткового прибутку від реалізації цієї продукції.

Вигода фірми від найму робітників визначається сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, за мінусом фонду зарплати. Графічно (рис. 15.4. б) сукупний виторг від реалізації продукції фірми показує площа

фігури 0AEf L* . Площа фігури 0w*E f L* визначає сукупні видатки фірми

на зарплату, а площа фігури w* AEf – додатковий прибуток фірми від

підвищеної продуктивності праці найманих робітників. Цей прибуток фірма використовує для винагороди інших – нетрудових факторів виробництва (капіталу, землі, підприємництва). По суті, це – той самий нормальний (середній) прибуток, який економісти – теоретики зараховують до сукупних витрат як неявні витрати фірми.

Проведений аналіз встановлення і зміни рівноваги на ринку праці може слугувати ілюстрацією еклектичності позиції багатьох сучасних західних економістів. Теорія виробництва ґрунтується на класичному припущенні Ж.Б.Сея, що кожен фактор виробництва має свою власну продуктивність, яка визначає доходи його власника. В даному ж аналізі економісти виходять з постулатів теорії трудової вартості, більш за те, мимоволі визнають експлуатацію найманої праці. Адже грошова винагорода робітників за своїми розмірами значно менша, ніж виторг від реалізації продукції, створеної найманою працею, а доход на нетрудові фактори має своїм джерелом неоплачену додаткову працю робітників.

Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників

доводять за допомогою концепції економічної ренти. Економічна рента виникає для фірми, яка володіє унікальним ресурсом, що дозволяє їй випускати продукцію з найнижчими витратами. На ринку праці вона представляє собою різницю між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників.

Якщо розглянемо криву пропонування праці з точки зору найманих робітників, то вона показує, скільки одиниць праці буде запропоновано за

кожного рівня заробітної плати. Рис. 15.6 показує, що L* робітників

одержують однакову рівноважну ставку зарплати w* , але всі попередньо найняті робітники згодилися б запропонувати свою працю і за меншою ставкою, ніж та, яка потрібна для залучення у виробництво останнього з

найнятих робітників. Мінімальні видатки, необхідні для найму L* одиниць

праці, задані площиною 0w0 EL* , але в умовах рівноваги видатки на зарплату

реально відповідають площі 0w* EL*

. Різниця між цими видатками і є

економічною рентою, їй відповідає заштрихована площа w0 Ew* .

Отже, економічна рента –

це різниця між доходом, одержаним від використання фактора виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим фактором. Для робітника доход від використання фактора праця – це

його фактично одержана заробітна плата.

Величина ренти залежить від еластичності пропонування. Чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Найбільшу ренту одержують індивіди видатних, унікальних здібностей – спортсмени, актори і т.п. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

Якщо обидва ринки – ринок праці і ринок кінцевої продукції – досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги через коливання ринкових цін автоматично досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. Для фірми в точці рівноваги граничні вигоди від додаткового робітника дорівнюють граничним видаткам на його найом:

MRPL = MEL . Гранична доходність (MRPL ) відображає граничну цінність (VMP) , якою споживачі наділяють додаткову одиницю праці. Це

означає, що ME =VMP , тобто граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів.

Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма – монополіст

на ринку готової продукції, то рівновага монополіста на конкурентному ринку праці визначається за загальним правилом оптимального використання ресурсу. Але при цьому гранична доходність праці не буде рівною цінності граничного продукту: VMPL = MPL P > MRPL = MPL MR , оскільки

граничний виторг MR буде меншим за ціну продукції P .

Попит на працю фірми – монополіста на рис.15.7 відповідає кривій MRPL = DL m . Рівновага на такому ринку досягається в точці M . Якби фірма була досконалим конкурентом на ринку готової продукції, її попит на

працю визначала б крива VMPL = DLC і рівновага встановилася б в точці

C . Порівняння параметрів рівноваги двох фірм на конкурентному ринку праці показує, що за тієї ж ставки зарплати монополіст найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в економіці матиме місце недовикористання ресурсів.

15.3. Ринки праці з недосконалою конкуренцією

Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці,

надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:

покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;

продавцем є монополіст на ринку праці;

двостороння монополія: монополіст – продавець зустрічається з

покупцем – монопсоністом.

Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов’язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.

У реальному житті більш поширена ситуація олігопсонії, коли кілька великих фірм наймають більшу частину певного виду праці даного регіону. Однак дослідження виявили, що олігопсоністи діють на ринку праці узгоджено, як монопсоніст. При цьому фірми можуть утворювати картель з узгодженою ціною найму, нижчою за конкурентну. Тому, визначивши

поведінку монопсоніста, ми матимемо уяву про функціонування інших недосконало конкурентних ринків праці.

Якщо на ринку конкретного виду праці існує лише один покупець, крива пропонування праці для нього співпадає з кривою ринкового пропонування праці (рис. 15.8) і є

Рис. 15.8. Монопсонія на ринку праці

плавною висхідною (SL ) . Це означає, що для найму додаткових робітників

монопсоніст повинен підвищувати ставку зарплати. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова зарплата, крива пропонування

(SL ) відображає середні видатки наймача на одиницю праці (AEL ) .

Але монопсоніст, як і будь-яка фірма, прагне максимізації прибутку. Тому обсяг найму робочої сили він визначає за кривою граничних видатків MEL .

Оскільки, розширюючи найом робітників, монопсоніст повинен з кожною додатковою одиницею праці піднімати ставку зарплати для всіх попередньо найнятих, граничні видатки зростають швидше, ніж середні, а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування праці ліворуч

вгору.

Отже, фірма-монопсоніст визначає кількість робітників за правилом MRPL = MEL (точка A ), а ставку зарплати – за кривою пропонування праці SL . Рівновага монопсоніста встановлюється у точці Ems , відповідно він найме Lms одиниць праці за ставкою зарплати wms . Відзначимо, що це буде мінімальна ставка зарплати, за яку погоджуються найматись Lms

робітників.

Якби ринок праці був досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б в точці Ec , на перетині кривих попиту і пропонування. При

цьому було б найнято Lc робітників з оплатою праці за ставкою wc . Тобто

в умовах конкуренції рівень зайнятості був би більшим, а ставка зарплати – вищою, ніж за умов монопсонії. Отже, панування монопсонії призводить до неефективного використання ресурсів суспільства. Монопсоніст занижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У

результаті суспільство одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати, нижчу за їхній граничний продукт в грошовому

виразі на величину AEms . Монопсоністу невигідно збільшувати кількість робітників за межі Lms , тому що в цьому випадку граничні видатки фірми

почнуть перевищувати граничну доходність праці (MEL > MRPL ) , що

зменшить масу прибутку за певний часовий період.

Так само, як покупці можуть мати монопсонічну владу, продавці факторів виробництва можуть мати монопольну владу. Наприклад, деякі фірми володіють патентом на виробництво і продаж новітнього устаткування або є власниками рідкісних природних ресурсів. Найбільш поширений приклад монопольної влади на ринку праці – діяльність профспілок. Розглянемо цей випадок більш детально, оскільки діяльність профспілки впливає не лише на стан об’єднаних у ній працівників, але й на стан ринку

праці в цілому.

15.4. Роль профспілок. Двостороння монополія

Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об’єднані в профспілки.

Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування. Для монополіста на ринку праці можуть виникати дві ситуації:

¾ профспілка пропонує робочу силу на конкурентному ринку, де є значне число покупців,

¾ профспілка виходить на ринок з єдиним покупцем, тобто стикається з

монопсоністом.

Розглянемо ці випадки окремо. Профспілки виконують функцію захисту

робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення

зайнятості і підвищення заробітної плати

робітників, об’єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній.

Переслідуючи мету максимізації економічного прибутку, фірми у відповідності з законом спадної продуктивності факторів виробництва можуть збільшити попит на працю лише знизивши зарплату для всіх зайнятих, а зростання зарплати завжди пов’язане зі скороченням робочої сили. Це відображає спадна крива попиту на працю на досконало конкурентному ринку. Стратегія профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори,

які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в

економіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструє

рис. 15.9. Але у випадку зростання попиту на працю з D1 до D2 підвищення зарплати супроводжується розширенням зайнятості від LC до LU (рис 15.9.

а), а у випадку зменшення пропонування з S1 до S2 (рис. 15.9. б)

підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю.

Намагаючись розширити попит на працю, профспілка застосовує різноманітні методи впливу. По-перше, вона може сприяти зростанню попиту на продукцію, допомагаючи фірмам у проведенні рекламної кампанії, або використовуючи політичне лобіювання, щоб одержати вигідний контракт, який сприяв би розширенню виробництва. Часто профспілки підтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністських тарифів, щоб зменшити або зовсім виключити конкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо

підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів

– замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад, газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати – скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке

обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обов’язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності.