Дидактичний матеріал

Актуальність вивчення даної теми полягає в тому, що топографічна карта – це один із способів (практично він є основним) передачі відомостей про місцевість, які використовуються як в інтересах народного господарства так і в інтересах оборони країни.

Зміст топографічної карти повинен бути повним, тобто показувати типові риси та характерні топографічні елементи, які відображають тактичні властивості місцевості відповідно до масштабу; вірогідним і сучасним, тобто відповідати змісту місцевості на момент використання карти; точним, тобто зберігати точність розташування, розміри топографічних елементів відповідно до масштабу.

Географічне положення точок земної поверхні визначається як відомо, їх координатами, тому математична задача побудови картографічного відображення заключається в проектуванні на площину (карту) кулеобразної поверхні землі при суворому дотриманні однозначної відповідності між координатами точок на земній поверхні і координатами їх відображення на карті.

Перше навчальне питання :« Поняття про зображення фізичної поверхні Землі на горизонтальній площині. Горизонтальне положення».

Сучасна карта повинна давати тривимірне уявлення про місцевість, тобто крім вимірів у горизонтальній площині, повинна давати можливість визначати види нерівностей земної поверхні, їх взаємо розташування і взаємозв’язок; взаємо перевищення і абсолютні висоти точок місцевості, а також стрімкість, форму і довжину схилів.

Способи зображення рельєфу на картах

а) розрахунково-перспективний;

б) штриховий;

в) відмивкою;

г) гіпсометричний;

д) горизонтальний.

На топографічних картах 1: 25 000 – 1: 200 000 рельєф зображується горизонталями, а на картах 1: 500 000 та 1: 1000 000 – горизонталями у сполученні з відмивкою і гіпсометричним фарбуванням.

Сутність зображення рельєфу горизонталями розглянемо на прикладі. Уявімо острів у вигляді гори. У цьому положенні берегова лінія виходить у вигляді кривої АВ. Проекція берегової лінії на горизонтальну площину дає таку ж замкнену криву ав.

Припустимо, що рівень води піднявся на 10м. При цьому утворилась нова берегова лінія СД, усі точки якої лежать на однаковій висоті, але на 10м вище, ніж початкова берегова лінія АВ. Проекція берегової лінії СД на горизонтальну площину дає також замкнену криву лінію сд. Кожному рівню води відповідатиме своя берегова лінія (АВ, СД, КЛ) у вигляді замкненої кривої, усі точки якої мають одну і ту ж саму висоту. Ці замкнені лінії можна розглядати як сліди перерізу рельєфу місцевості різними поверхнями, паралельними рівневій поверхні моря, яку прийнято за початок підрахунку висот.

Якщо кожну берегову лінію проектувати на горизонтальну площину і зобразити в заданому масштабі на карті, то ми одержимо зображення гори у вигляді кривих замкнених ліній. Проекція одержаних кривих на площині дасть зображення гори горизонталями.

Горизонталь – це лінія однакових висот або замкнена крива, що поєднує на карті точки однакових висот. Горизонталі зображують на карті коричневим кольором і бувають вони різних видів.

1. Основні суцільні горизонталі – проводяться через висоту перерізу, служать для відображення основних форм рельєфу і зображуються на карті суцільною тонкою лінією.

2. Потовщені горизонталі служать для полегшення рахунку висоти і зручності читання рельєфу: кожна п’ята основна горизонталь потовщується.

3. Додаткові (напівгоризонталі) та допоміжні (чверті) горизонталі служать для відображення важливих подробиць рельєфу, що не виражаються основними горизонталями, і проводяться через 1 2 та 1 4 висоти перерізу. Зображуються на картах переривчастими та короткими переривчастими лініями.

Незважаючи на те що рельєф місцевості різноманітний – можна виділити п’ять його типів, які мають визначений зовнішній вигляд.

Розглянемо типові форми рельєфу:

• гора;

• хребет;

- улоговина;

• лощина;

• сідловина.

Гора – значне за висотою, куполоподібне або конічне підвищення яке має підошву й вершину. Вершина найчастіше куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик – плато. Або закінчується піком. Зниження від вершини до підошви називають схилом.

Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається виступом або терасою, а лінія , яка відокремлює терасу від стрімкого схилу , що лежить нижче – брівкою. Штучний горб називають курганом.

Хребет витягнуте підвищення , яке знижується в одному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь, - лінія , яка поєднує найвищі точки хребта. Гірський хребет – ланцюг гір, які спрямовані в одному напрямку. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами.

Улоговина – замкнуте чашоподібне заглиблення (западина). Має край і дно. Іноді дно буває заболочено або зайняте озером. Невелику улоговину називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою.

Лощина – витягнуте заглиблення , яке знижується в одному напрямку .

Лінія по дну , яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом. Не будь – яким водозливом тече вода , але будь - яка річка чи струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.

Сідловина – зниження на гребні хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається перевалом.

У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти , як правило йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта називають гірськими проходами.

Характерні лінії ( вододіли та водозливи ) і точки ( вершина та дно ) рельєфу складають ніби скелет рельєфу місцевості. Їх зображення та взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

Необхідно знати ознаки зниження схилу:

1. Показчик схилу завжди спрямований у бік зниження.

2. Схил починається в напрямку водоймища (хребет лізе у воду, а лощина від води біжить).

3. висоти горизонталей вказують коричневими цифрами, кратними висоті перерізу. Верх цих цифр завжди спрямований у бік підняття схилу.

4. Зубці знаків скель та обривів завжди спрямовані у бік зниження.

5. Виїмки на дорогах робляться в позитивних формах рельєфу (гора, хребет), а насипи у негативних (улоговина, лощина).

6. Різниця двох висот показує напрямок загального зниження місцевості.

Знаючи сутність горизонталей та ознаки зниження схилів, легко визначити на маршруті підйоми та спуски. Сутність їх читання зводиться до знаходження на карті ліній вододілу і водозливу. Від вододілу до водозливу – спуск; навпаки – підйом.

Елементи рельєфу, які не можна зобразити горизонталями, викреслюють на карті спеціальними умовними знаками. До них належать природні утворення такі як: яри, вимоїни, скелі, обриви, кургани та ін.; та штучні утворення – дорожні насипи, дорожні виїмки, входи в печери і гроти, терикони. Умовні знаки природніх утворень і відповідні їм надписи характеристик зображаються на картах коричневим кольором, а штучні – чорним кольором.

	курган		Яр
	Яма		Скеля
	Обрив		Вхід у печеру
	Вимоїна		насипи

Важливим елементом є висота перерізу рельєфу (тобто відстань між двома суміжними основними горизонталями по висоті), яка підписується на кожному аркуші карти під лінійним масштабом.

Масштаб карти	Для рівнинної і горбистої місцевості	Для гірської місцевості	Для високогірної місцевості
1:25 000 1:50 000 1:100 000 1:200 000 1:500 000	5 10 20 20 50	5 10 20 40 100	10 20 40 80 100

Різновид місцевості має значний вплив на тактичні властивості. Так форма схилу істотно впливає на умови спостереження, маскування, ведення вогню, вибір місця для спостережних пунктів, умови захисту.

Стрімкість схилу впливає на прохідні і захисні властивості місцевості. Визначають її за формулою , де

-стрімкість схилу;

-висота перерізу;

- закладення.

Приклад: висота перерізу по карті масштабу 1:50 000 дорівнює 10м, а закладення у місці визначення дорівнює 3мм (1мм 50 000 карти відповідає 50м), отже закладення дорівнює 150м. Стрімкість схилу за формулою визначається

Висоти точок місцевості над рівнем моря (абсолютні висоти) визначаються по карті за допомогою позначок висот горизонталей і прийнятої на карті висоти перерізу рельєфу. При визначенні позначок можливі дві ситуації:

а) якщо відома висота точки, то позначкою горизонталі буде найближче ціле число кратне висоті перерізу;

б) позначка точки між горизонталями визначається інтерполюванням позначок горизонталей.

При висоті перерізу	5м	10м	20м
А)	165 160	160 150	160 140
Б)	142	144	148

За картою наявність видимості між точками найчастіше доводиться визначати під час вибору вогневих позицій, місць для спостереження або для командних пунктів, під час вивчення умов прохідності і потайного пересування військ.

Командна висота – висота (не обов’язково найвища), з якої відкривається найкращий огляд навколишньої місцевості з великою дальністю і широким сектором огляду, підписується більшим шрифтом (цифрами) , ніж інші висоти.

На рівнинній місцевості перешкодами є як правило, місцеві предмети, а на горбистій і гірській місцевості, хребти, горби та інші форми рельєфу у сполученні з місцевими предметами.

Визначення за картою взаємо видимості між точками місцевості виконують:

1. співставленням висот точок – якщо у заданому напрямку висота перешкоди не перевищує висоту цілі та висоту спостережного пункту.

2. Побудовою трикутника на карті у наступній послідовності:

а) поєднують на карті точки СП і Ц прямою лінією і позначають на ній вірогідну точку П;

б) визначають абсолютні висоти означених вище трьох точок, висоту найнижчої точки приймають за 0 і відносно неї визначають і підписують на карті перевищення інших точок;

в) із точок з перевищенням над нульовою точкою встановлюють перпендикуляри до прямої лінії СП-Ц і на них відкладають одержані перевищення у довільному масштабі;

г) кінці перпендикулярів із точок СП і Ц з’єднують прямою лінією, яка і є променем зору.

Якщо лінія зору проходить вище перпендикуляра встановленого з точок перешкоди то видимість є, а якщо лінія зору перетне його, то видимості немає.