Міста. Становище міщанства.

Вище вже була мова про те, що міста України не відіграли ролі у визвольній війні. Місто було ізольоване від українського життя Магдебурзьким правом, але не мало тих вигід, які воно давало в інших країнах. По містах діяли дві влади: по-зацького сотника та міщанська. Козацька влада взагалі виявляла мало уваги містам, і тому вони охоче приймали московську опіку. За Брюховецького навіть сам гетьман пропонував московському урядові прийняти міста в своє управління «зо всіма доходами».

За Самойловича і особливо за Мазепи міста почали втягуватися в загальне життя: Мазепа запрошував міські делегації на засідання старшинських з'їздів.

Устрій міст залишався той, що був раніше: міста, які мали Магдебурзьке право, мали магістрати з війтами та лавниками, бурмістрами та «райцями». Менші міста мали не магістрати, а ратуші, виборний персонал яких залежав від городового отамана.

В ХVІІ-ХVШ ст. Магдебурзьке право було в таких містах: Київ Ніжен, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Новгород-Сіверський, Погар, Почеп, Глухів, Мена, Короп, Кролевець, Остер, Козелець, Березне, Полтава, Гадяче і пізніше — Батурин. Як бачимо, більша частина міст з «маґдебурґіею» були в північних полках.

Міста, що мали Магдебурзьке право, відрізнялися числом урядовців: у більших містах, з розвиненішою торгівлею, їх було більше, в менших — менше. Взагалі в містах не дотримувалися порядків Магдебурзького права щодо розподілу функцій між війтами і лав-никами, бурмістрами і «райцями». В менших містах управління значною мірою підпадало під вплив центральної й полкової адміністрації. В них часто обирали на війтів представників знатного військового товариства. В деяких містах зобов'язували місцеві статути — «Вільчур» — уложені за єдиним зразком, які показували, як далеко відійшли українські міста від магдебурзьких зразкових статутів.

Соціальне положення міщан залежало від їх майнового стану і роду занять. Його верхівку становили купці, цехові майстри, чиновники, а основну масу – ремісники, дрібні торговці та міська біднота. Міщани ні в кількісному, ні тим більше в якісному відношенні, не становили основної групи населення навіть у привілейованих містах Гетьманщини. Саме ця обставина і визначала характер відносин між міщанами та іншими станами.

– В економічному відношенні міщанські господарства не були достатньо потужними і спеціалізувалися, головним чином, на виробництві різних товарів, які збувалися переважно на місцевих ринках та ярмарках. У міській торгівлі міщанам відводилась роль перекупників товарів, що узалежнювало їх від російських та інших іноземних купців. Лише окремі міщани, власники великих капіталів, здійснювали самостійні поїздки закордон для закупівлі та продажу товарів. У виробництві й збуті товарів конкурентами міщан були старообрядці, посполиті, козаки, козацькі підсусідки, які займалися виробництвом і торгівлею, не сплачуючи при цьому податків на магістрат. Значної шкоди міській економіці завдала митна реформа 1754 р. та введення заборон на виробництво алкоголю. Через відсутність грошових і натуральних надходжень магістрати не могли забезпечити нормального функціонування всіх міських служб, благоустрою міст, проведення санітарних і протипожежних заходів, охорони правопорядку та ін.

– Організаційна структура та діяльність магістратів і ратуш залежала від багатьох чинників. Рівень самоуправління в більш розвинутих економічно Ніжині та Стародубі був вищим, ніж в Острі, Мглині чи Новгород-Сіверському. В останніх, в окремі періоди, діяльність магістратів взагалі припинялася й поступалася ратушному правлінню, яке мало менш самостійний характер. Магістрат мав свою владну ієрархію. На чолі міського уряду перебував війт. При магістраті існували дві колегії – рада (на чолі з бурмістром) і лава (на чолі з війтом). Їх розмежування було не завжди чітке. Як правило, лава виступала як судова установа, переважно в кримінальних та цивільних справах, а рада – у справах адміністративних та складних цивільних. Членами ради магістрату були райці, які опікувалися міським господарством і благоустроєм. Лавники займалися лише судовими справами. Всі члени магістрату мали обиратися із середовища міщан на конкурентній основі.

– Втручання козацької влади у справи магістратів у другій половині ХVII ст. було незначним. Однак, з початку ХVIIІ ст. полковники і сотники активно впливають на справи магістратів і присутність представника полковника на засіданнях магістратського суду стає обов’язковою. Козацька адміністрація втручається також у процеси формування міських органів влади. Якщо в перші три десятиліття ХVIIІ ст. козацтво надає підтримку окремим кандидатам на посади війтів, писарів, бурмістрів, то з 40-х років висуває і затверджує власних кандидатів. Саме в цей період захоплюються магістратські й міщанські землі, вводяться додаткові податки і повинності на користь полкової старшини, відбувається самочинне переведення міщан під владу приватних осіб. Магістрати більшості міст Гетьманщини у 50-х роках ХVIIІ ст. стали слухняними виконавцями волі полкової старшини.

– Занепад міст і розорення міщан спричинювала й внутрішня політика Російської держави. Внаслідок воєнних подій 1708 р. на територію Гетьманщини введено російські війська, чисельність яких постійно збільшувалася. Війська розквартировувалися по містах, головним чином, у помешкання міщан і посполитих, оскільки оселі козаків і духовенства звільнялися від постоїв. Продовольче, а згодом і грошове, утримання військ також покладалося на місцеве населення. Російські військові не завжди задовольнялися кількістю і якістю наданого їм провіанту і силоміць відбирали необхідні їм речі. Однією із повинностей було надання селянами та міщанами гужового транспорту. Зростання державних податків та повинностей призводило до ухиляння населення від їх виконання. Не будучи в змозі сплачувати податки, міщани переходили до інших станів – у козаки, або під протекцію заможних козаків і шляхти. Економічні наслідки переходів міщан до стану козаків чи в підсусідків проявлялося у погіршенні фінансового становища магістратів і підлеглим їм міщанам, оскільки “вибулі” міщани продовжували жити в місті, займалися ремеслом і торгівлею, але вже переставали сплачували податки і відбувати загальноміські повинності.