4. Співробітництво держав на рівні двосторонніх угод, яке здійснюють відомства правоохоронних структур

Конгреси ООН по запобіганню злочинності та поводження з правопо-рушниками відповідно з резолюцією 415 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 року скликаються кожні 5 років. Це міжнародний універсаль-ний форум, на якому держави та інші учасники підводять підсумки діяль-ності та визначають перспективи і нові напрямки співробітництва у галузі міжнародної боротьби зі злочинністю. Він є правонаступником міжнародних тюремних конгресів, які проводилися у Франкфурті-на-Майні (у 1846 та 1857 роках), Брюсселі (1847 рік), у Лондоні (у 1872 та 1925 рр.), Стокгольмі (1878 р.), Римі (1885), Петербурзі (1890), Парижі (1895), Брюсселі (1900), Будапешті (1905), Вашингтоні (1910), Празі (1930), Берлині (1936), Гаазі (1950). З 1955 року було проведено 11 конгресів. Діяльність Конгресу регла-ментується резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та ЕКОКОС, правила-ми процедури конгресу, а також відповідними рішеннями конгресу.

Конгрес співробітничає з функціональними органами ЕКОСОС. У 1950 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про створення Коміте-ту щодо попередження злочинності та боротьби з нею у складі 15 експертів. Саме з цим Комітетом Конгрес здійснював співробітництво аж до 18 грудня 1991 року, коли Комітет було трансформовано у Комісію по запобіганню зло-чинності та кримінальному правосуддю у якості нової функціональної ко-місії ЕКОСОС, яка складається із 40 держав-членів, що обираються на три року. Створення Комісії було передбачено у Декларації принципів та Про-грамі дій Програми ООН щодо запобігання злочинності, які були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1991 році.

Розділ Е «Структура та керівництво» Програми дій передбачають, що Комісія по запобіганню злочинності та кримінальному правосуддю обирає чітко сформульовані теми для конгресів з тим, щоб забезпечити проведення цілеспрямованого обговорення. Діяльність Конгресу завершується прийнят-тям підсумкового документу — докладу. Цей об’ємний документ із кілько ста сторінок підготовлюється генеральним доповідачем. Він містить основну інформацію про проведення Конгресу: розпорядок дня, тексти доповідей, резолюції та рекомендації, що прийняті Конгресом. Доповідь приймається і ухвалюється більшістю у дві третини голосів присутніх та тих, що приймають участь у голосуванні представників держав (пригадуєте формулу прийняття текстів договорів у праві міжнародних договорів?). Рішення і рекомендації, прийняті Конгресом, носять рекомендаційний характер, але мають велике значення для закріплення та розповсюдження міжнародного співробітництва держав у боротьбі з кримінальною злочинністю, сприяють обміну досвідом роботи та розробці нових міжнародних угод та їх уніфікації у цій сфері.

І Конгрес пройшов у Женеві у 1955 році. Його учасники прийняли Мі-німальні стандартні правила поводження із ув’язненими, схваленими ЕКО-СОС у 1955 році та включені у Пакт про громадянські та політичні права 1966 року. У 1984 році Правила були доповнені Процедурами ефективного виконання Мінімальних правил поводження із ув’язненими.

На ІІ Конгресі у Лондоні у 1960 році були обговорені наступні питання: заходи по запобіганню злочинності серед неповнолітніх, праця ув’язнених, умовно дострокове звільнення та допомога особам, що відбули покарання. Були прийняті рекомендації по профілактиці конкретних злочинів у країнах, що розвиваються. У них підкреслювалася необхідність постійного вивчення державами динаміки та структури злочинності.

На ІІІ Конгресі у Стокгольмі у 1965 році обговорювалися питання взаємозв’язку злочинності як явища з економічним, політичним, соціальним та культурним розвитком держави. Учасники Конгресу прийняли рекомен-дації по відношенню до боротьби з рецидивізмом.

Програма IV Конгресу, які відбувся у Кіото у 1970 році, була присвячена загальній темі злочинності та її розвитку. Конгрес ухвалив Декларацію щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, яка призвала усі держави застосовувати ефективних заходів для координації зусиль у га-лузі запобігання злочинності, рекомендувала ООН та іншим міжнародним організаціям розвивати співробітництво у цій сфері.

V Конгрес, який знову відбувся у Женеві, але тепер вже у 1975 році, об-говорив широке коло питань, які стосувалися запобігання злочинності та бо-ротьбі з нею. На підставі прийнятої Конгресом Декларації про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи таких, що принижують гідність видів поводження та покарання у 1984 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію з такою самою назвою. Конгрес заклав початок обговорення Кодексу поведінки посадових осіб щодо підтримання правопо-рядку, прийнятого на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1979 році.

На VІ Конгресі у Каракасі у 1980 році була прийнята Каракаська Декла-рація, у подальшому підтримана Генеральною Асамблеєю ООН у резолюції 35/171 1980 року, яка вкотре підтвердила нерушимість принципу поваги до прав і свобод людини і громадянина при здійсненні правосуддя щодо право-порушників, призвала держав-учасників Конгресу продовжити пошук нових методів та підходів боротьби з міжнародною злочинністю.

VІІ Конгрес У Мілані у 1985 році прийняв більш ніж 30 документів реко-мендаційного характеру, зокрема Міланський дій по закріпленню міжнародно-го співробітництва у боротьбі зі злочинністю; Керівні принципи у галузі запо-бігання злочинності та кримінального правосуддя у контексті розвитку нового міжнародного економічного порядку; Стандартні мінімальні правила ООН здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (Пекінські правила).

Серед документів, прийнятих VІІІ Конгресом, який відбувся у Гавані у 1990 році, більше 50 були спрямовані на уніфікацію міжнародних договорів у сфері боротьби зі злочинністю. Серед них: Типовий договір про видачу; Типовий договір про взаємну допомогу у галузі кримінального правосуддя; Типовий договір про передачу кримінального судочинства; Типовий договір про запобігання злочинів, пов’язаних із посяганням на культурний спадок народів у формі рухомих цінностей; Основні принципи щодо ролі юристів.

 На IX Конгресу, який проводився у Каїрі в 1995 році, були присутні представники більше 140 держав підіймалися питання відмивання брудних грошей злочинним світом та напрями боротьби з джерелами фінансування злочинного світу. Конгрес прийняв рекомендації щодо чотирьох напрямів міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю:

1)         міжнародного співробітництва та практичної технічної допомоги щодо закріплення законності;

2)         заходів по боротьбі з транснаціональною та організованою злочинніс-тю та ролі кримінального права в охороні довкілля;

3)         системи кримінального правосуддя та поліції;

4)         стратегії у сфері запобігання злочинності.

За підсумками X та ХІ Конгресів були прийняті Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ ст. та Бангкокська декларація «Взаємодія та заходи у відповідь: стратегічні союзи у галузі по-передження злочинності та кримінального правосуддя» відповідно (спро-буйте вгадати роки та назв міст, де проводилися Конгреси). На Х конгресі обговорювалися питання, які стосувалися кіберзлочинності, участі громад у запобіганні злочинності, жінок у системі кримінального правосуддя. На ХІ конгресі підіймалася проблема корупції та інших економічних та фінансових злочині, продовжилося обговорення боротьби зі злочинністю, пов’язаною із використанням комп’ютерів.