«Енеїда» Вергілія як епічна, героїко-політична поема.
Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема "Енеїда", написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 році до н.е. і продовжувалася до смерті поета. Написання поеми переслідувало кілька цілей: 1. Створити в римській літературі твір, подібний до героїчного епосу Гомера. 2. Художньо відтворити історію заснування войовничої держави – Риму. 3. Показати історію роду, до якого належав Октавіан, і довести божественне походження влади Октавіана Августа.
Намагаючись прикрасити пишним оздобленням імператорську владу, Вергілій творчо використав весь арсенал греко-римської міфології — численні літературні пам'ятки, як відомі нам, так і ті, що не дійшли до нашого часу. На відміну від поем Гомера, які постали з фольклорних джерел, «Енеїда» Вергілія — літературний епос, майстерно скомпонований і сповнений гучної риторики.
Поема Вергілія складається з 12 книг і розповідає про діяння родоначальника римського народу — троянця Енея, сина Анхіса та богині Венери. Міф про переселення Енея в Лацій був добре знаний сучасниками Вергілія, але поет першим надав йому художньої завершеності. Традиційно поему поділяють на дві частини.
Перша частина присвячена мандрам Енея від Трої до Італії (кн. 1—6) і дещо нагадує «Одіссею» Гомера.
Поема починається з прославлення Енея, засновника майбутньої могутньої держави:
Ратні боріння й героя вславляю,
що перший із Трої,
Долею гнаний, прибув до Італії,
в землі лавінські.
Довго всевишня по суші і морю
ним кидала сила,
Бо невблаганна у гніві Юнона
була безпощадна.
Досить натерпівся він у війні,
поки місто поставив,
Переселивши у Лацій богів,
звідки рід був латинський,
Родоначальники Альби й мури
походили Рима.
Після загибелі Трої Еней, втративши батьківщину, пливе бурхливим морем без певної мети, скорившися долі. Так він опиняється у Карфагені (кн. 1), знайомиться з карфагенською царицею Дідоною і розповідає їй про загибель Трої (кн. 2) та про свої мандри (кн. 3). Еней закохується в Дідону, але підкоряється волі богів, які наказують йому плисти до Італії, хоча він і не розуміє, навіщо це потрібно. Покинута ним Дідона гине (кн. 4). Дорогою до Італії герой зупиняється на Сицилії і влаштовує там ігри в пам'ять свого батька (кн. 5), В Італії він зустрічається у храмі Аполлона із пророчицею Сивіллою і, за її порадою, спускається в Аїд, де бачить тінь свого батька Анхіса, від якого дізнається про славне майбутнє своїх нащадків (кн. 6).
Головний герой поеми — Еней — сконцентрував у собі всі доблесті епохи, як їх розумів Верґілій, — побожність, високу мораль, милосердя, сміливість, розсудливість, розвинене почуття обов'язку й честі. Вже майже на самому початку поеми подається його привабливий портрет:
Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця,
на бога Вродою й постаттю схожий;
бо синові мати подбала
Кучері буйні та юності блиск
дарувати пурпурний,
Радість в очах і вогонь запалила.
Так кості слоновій
Руки митця ще краси додають
або золотом жовтим
Срібло чи мармур пароський
оздоблюють.
У всіх складних ситуаціях Еней незмінно звертається за допомогою до богів, приносить їм щедрі жертви, уважно вислуховує віщунів та оракулів. Автор показує його глибоко благочестивою людиною, до нього подібні й усі троянці. Вони стають своєрідним еталоном для своїх сучасників.
У першій частині поеми, змальовуючи долю Енея, Вергілій фактично зображує долю всього римського народу і, ширше, долю людства. Благочестивий Еней кориться долі, і тільки на половині шляху в невідоме йому відкривається сенс його дій та поневірянь. Сцена в Аїді, коли Анхіс проводить перед Енеєм тіні майбутніх римських героїв і провіщає велику місію Риму, є кульмінацією поеми:
Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;
Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії
обличчя; Кращі промовці з них будуть в судах;
вони неба кружіння Циркулем визначать, скажуть,
ясним коли сходити зорям, Запам'ятай, римлянине!
Ти владно вестимеш народи,
Будуть мистецтва твої встановляти умови для
миру, Милувать, хто підкоривсь,
і мечем підкорять гордовитих.
Таким чином, всі біди героя виправдовуються кінцевою метою. Підкоряючись волі богів, Еней ціною самозречення здобуває перемогу.
Друга частина поеми (кн. 7—12) зображує війни Енея в Італії за своє утвердження там з метою заснування майбутньої Римської держави.
У Лації цар Латин дружньо приймає Енея, обіцяючи віддати за нього свою дочку Лавінію. Ображений претендент на її руку Турн, ватажок італійців, іде на Енея війною (кн. 7). Еней звертається по допомогу до царя Евандра, отримує від богів Вулкана і Венери зброю та щит, на якому зображена майбутня історія Риму (кн. 8). Тим часом Турн здобуває ряд перемог над троянцями (кн. 9). Еней повертається до своїх друзів і вступає у бій. Наступ ворога відбито, але Турн убив друга Енея Палланта (кн. 10). Далі події розгортаються так: спочатку встановлюється перемир'я, потім знову спалахує війна (кн. 11). І, нарешті, відбувається поєдинок двох вождів. Богиня Юнона вже не переслідує Енея, і він убиває свого ворога Турна, який залишився без підтримки богів (кн. 12).
Вергілій не встиг завершити свою поему. В «Енеїді» не зображено події, що сталися після закінчення війни між троянцями і рутулами: примирення й об'єднання латинян і троянців, весілля Енея та Лавінії, народження їхнього сина Іула, поява нащадків Іула — братів Ромула і Рема, від яких і пішли перші римські царі. Отже, створена Вергілієм «Енеїда» — твір незакінчений. Автор не бажав у такому вигляді видавати свою поему і, вмираючи, наказав її спалити. Поему було врятовано за наказом Августа, ініціатора її створення, і надруковано після смерті поета.
«Енеїда» Вергілія — твір патріотичний і глибоко національний. Хоча поет і прославляє в поемі імператора і Імперію Августа, за що його і називали ідеологом нової влади, але робить це настільки узагальнено, що можна стверджувати: в «Енеїді» Вергілій прославив усю римську історію і весь римський народ, вважаючи Августа лише яскравим представником і виразником волі цього народу.
Художній дійсності «Енеїди» властиві суто римські риси — монументалізм і деталізація. Монументалізм у поемі виявляється в зображенні становлення світової Римської держави з волі богів та долі, у титанічних подвигах героїв, у масштабному охопленні подій, насичених драматичними колізіями. Недаремно Вергілієву Дідону за силою почуттів порівнюють з Медеєю Еврипіда. Для монументалізму Вергілія характерне поєднання фантазії і реального життя, образів абстрактних і конкретних. У країні мерців притулилися Сум і Турботи, «засмучена Старість» і Голод, «Війна смертоносна» і Страждання.
У свою чергу монументалізм поєднується в поемі з ретельною деталізацією. Так, підземне царство Вергілій змальовує значно детальніше від Гомера. В «Енеїді» опис руйнування Трої — одна з найдраматичніших сцен, у Гомера вона відсутня зовсім. З допомогою деталізації автор немовби робить читачів свідками зображуваних ним подій. Відтворюючи, наприклад, історію загибелі троянського жерця Лаокоона та його синів від двох велетенських зміїв, які припливли морем, щоб покарати Лаокоона, котрий застерігав троянців проти введення в місто дерев'яного коня, поет детально, навіть натуралістично, описує їх смерть. Змії, «спочатку дітей обвивши, душать обох молодят у сувоях тугих», отруйними зубами впиваються у тіла хлопчиків, а потім «в'яжуть вузлами» Лаокоона, який кинувся на допомогу синам. «І от уже двічі стан обвинули йому... Він же, руками упершись, даремно вузли розтинає».
Письменники Європи пізніших часів виявляли надзвичайно великий інтерес до творчості Вергілія. Його «Енеїда» довго була зразком героїчного епосу для літератур різних європейських країн. Про це свідчать поема «Звільнений Єрусалим» італійського поета Торквато Тассо, поема «Лузіади» португальського поета Луїша де Камоенса та інші зразки «штучного епосу». Середньовіччя складало казки про Вергілія — мудрого чарівника. Данте уславив його у своїй «Божественній комедії» як символ земної мудрості. Вольтер вважав найбільшою із заслуг Гомера те, що його наслідував Вергілій. У XIX ст. мистецтвом Вергілія захоплювалось чимало французьких письменників — від Віктора Гюґо до Анатоля Франса.
Українські переклади «Енеїди»
Творчість Вергілія була надзвичайно популярною в Україні. Григорій Сковорода переклав шість уривків другої пісні «Енеїди». Пізніше «Енеїду» Вергілія перекладали Іван Стешенко і Степан Руданський. Повний переклад поеми здійснив Микола Зеров. Цей переклад дістав високу оцінку Максима Рильського, інших знавців творчості Вергілія. Сорок років працював над перекладом поеми Вергілія Михайло Білик. У 1972 р. «Енеїда» Вергілія вийшла друком у його перекладі.
Травестії «Енеїди»
Поема Вергілія «Енеїда» неодноразово слугувала матеріалом для різноманітних літературних переробок і пародій. Травестія (від італ. travestire — переодягати, пародіювати) - близький до пародії вид гумористичної поезії, у якій античні міфи або творчість античних поетів переказувались у жартівливій формі, народною мовою, з використанням фамільярних і жаргонних зворотів. Травестія стала популярною в Італії та Франції ще у XVII ст.., Видатним майстром цієї форми був французький поет Поль Скаррон, який використовував для своїх пародійних поем творчість Вергілія.
Травестійні традиції були поширені і в Україні. Переодягнені в українське вбрання боги та герої греко-римських міфів — характерне явище в українському мистецтві XVII—XIX ст. Наприклад, кам'яницю, змуровану у XVI ст. на львівській площі Ринок, художник Г. Красуцький прикрасив у середині XIX ст. барельєфами, один з яких зображує бога морів Нептуна, Майстер трактує античну тему в народному дусі: недаремно його барельєфи зіставляють з героями «Енеїди» І. Котляревського.
Творчо скориставшися сюжетом Вергіліевої «Енеїди», Іван Котляревський створив травестійну поему, характерною особливістю якої є навмисна невідповідність між темою твору та її мовним втіленням: римські боги і герої у Котляревського розмовляють жаргоном українських семінаристів XVIII ст. Український поет написав оригінальну поему з українського життя, пройняту народною традицією, Максим Рильський так сказав про І. Котляревського: «...з латинської дзвінкої міді він наше срібло виливав».
Переоцінити вплив Верґілія на подальший розвиток культури важко. Вже за життя він став класиком, його твори входили до шкільних хрестоматій і підручників, по них навіть ворожили, його цитували, численні його афоризми вважалися зразками мудрості, його визнавали як видатного вченого — історика Греції та Риму, знавця сільського господарства, філософії та астрономії, риторики та словесності. Відразу після смерті твори поета почали коментувати, вивчати його творчу спадщину.
Слава Верґілія вийшла за межі рідної країни й поширилася в епоху Середньовіччя, у народі його ім'я було оповите легендами, сам він уважався чаклуном і чорнокнижником. Верґілія шанували в християнському світі. Відомо, що доля Дідони зворушила багатьох діячів церкви, над нею плакав навіть Св. Августин. Данте проголосив Верґілія великим мислителем і своїм вчителем та вихователем.
Верґілій вплинув на багатьох представників доби Відродження, зокрема на Фр. Петрарку, Л. Аріосто, Т. Тассо. Ним захоплювалися поети Плеяди, зокрема П. Ронсар, а також Н. Буало, Ж. Расін. Вольтер використав форму «Енеїди» для свого національного епосу «Генріада».