«Буколіки» - ідеал спокійного людського життя.
«Буколіки», як і інші твори Вергілія, навіяні обставинами особистого життя поета та змінами у суспільному ладі Риму, пов'язаними з перемогою цезаріанців над республіканцями. Слово буколіки — грецького походження, так називали пісні волопасів Сицилії. Традиційно в буколічних жанрах життя пастухів змальовується в рожевому, ідилічному світлі. Буколіки як літературний жанр виникли в епоху інтенсивного переселення сільського населення в міста і були своєрідною реакцією — сентиментальною тугою за втраченим простим сільським життям на лоні природи. Уперше цей поетичний жанр з'являється у творчості Феокрита (перша половина III ст. до н. е.) — елліністичного поета з Сіракуз. «Ідилія» Феокрита змальовує сільське життя на Сицилії у його природній простоті. Образи пастухів, створені поетом, досить життєві та реалістичні, на відміну від грецьких буколістичних образів, яким властиве сентиментально-ідеалізоване зображення, наприклад, у буколістичному романі Лонга (близько 200 р. до н. е.).
Збірка Вергілія «Буколік» (або «Еклоги») складається з десяти віршів, присвячених життю пастухів. Частину цих віршів написано в оповідній формі, частину — в діалогічній (6 з яких є діалогами між пастухами).
У першій еклозі Вергілій фомулює своє уявлення про щастя, натякаючи на обставини повернення йому конфісковано цезаріанцями маєтку: «Ти щасливий, мій друже! Майно і твій хутір — з тобою... Так, ти щасливий» Чому ж ліричний герой Вергілія вважає себе щасливим? Невже тільки тому, що йому повернули його власний маєток? Мабуть, ні. Поет прагне справедливості. Вона здійснилася завдяки Августу, який виступає гарантом справедливості. А що може бути кращим за справедливість? За Вергілієм,— справедливий правитель тобто Август.
Першу еклогу «Буколік» написано у формі розмови двох селян. Один з них сумує, що в нього відібрали землю, другий радіє, що Бог його врятував. На запитання: «Хто ж Бог твій і де він?» — селянин відповідає: «У Римі мій спас і заступник». На зміну гордим своєю свободою громадянам приходить нове покоління, яке понад усе цінує власний добробут та спокій. Сповнене вдячності імператорові за цей дарований спокій і добробут, воно ладне поступитися навіть громадянськими свободами. Так Август стає для Вергілія Богом, і поет поспішає присягнути йому у вірнопідданських почуттях: «Перше олень піде пастись в повітря... аніж у серці моїм захитається образ владики».
У середні віки особливої популярності набула четверта еклога Вергілієвих «Буколік», присвячена консулу Азінію Полліону. Поет пророкує в ній швидкий кінець віку «залізного» і прихід «золотої доби», символом якої є народження дитини, що принесе з собою мир і благодать:
Час вже надходить останній
по давніх пророцтвах кумейських.
Низка щасливих віків на землі починається
знову...
Непорочна, твій Феб уже з нами!..
Хлопчику любий! Надійдуть часи — і побачиш
ти небосвітлих героїв,
побачиш і сам засіяєш в їх колі, правлячи світом
усім.
Християнське Середньовіччя вбачало у четвертій еклозі пророцтво про народження Ісуса Христа, а самого Вергілія вважало святим. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.
Еклоги Вергілія є художнім відображенням побуту і праці пастухів, яких поет змальовує досить реалістично, захоплюючись їхнім способом життя і поділяючи їхні почуття та сподівання. Що ж до ідейного змісту, то збірка «Буколіки» — це пропаганда ідеології дрібного землеволодіння, ідеалізація сільськогосподарських робіт та нехитрих радощів сільського життя.