Життєвий і творчий шлях Вергілія.
Публій Вергілій Марон (70–19 рр. до н. е.) – найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури. Народився 15 жовтня 70 р. до н. е. в Андах, поблизу Мантуї, в родині дрібного землевласника. Біограф Донат залишив навіть портретну характеристику Верґілія: «Високий на зріст, смаглявий, з мужицьким обличчям, слабкого здоров'я». Початкову освіту здобув у Кремоні, продовжив у Медіолані (Мілані), а потім Римі. Захоплювався філософією, був учнем філософа-епікурейця Сіропа. Готувався стати адвокатом, але кволе здоров'я та брак ораторського хисту внесли корективи у його адвокатське майбутнє. Відмовившись від політичної кар'єри, Вергілій близько 45 р. до н. е. повернувся в Анди, щоб присвятити себе творчості, яка формувалася під впливом епікурейської філософії, філософії природи Лукреція та ліричної поезії Катулла.
Вергілія не приваблювали принади міста, він любив спокій, високо цінував тихі радощі сільського життя. Взагалі поет був скромною і щирою людиною, позбавленою честолюбства. Принаймні за традицією його і сьогодні вважають таким.
Вергілію не довелося довго насолоджуватись сільською ідилією. Саме в цей час прибічники республіки зазнали остаточної поразки, і родовий маєток поета, де він сподівався спокійно провести своє життя, конфіскували цезаріанці. Вигнаний з рідної домівки, поет звернувся по допомогу до Мецената, який і допоміг йому отримати новий маєток у Кампанії та будинок у Римі. Вдячний Вергілій вступив до літературного гуртка Мецената і фактично став придворним поетом, щирим і палким прихильником Імперії Августа.
Перша збірка творів – «Дрібнички» – складалася з п'ятнадцяти творів. У 42–38 рр. до н. е. Вергілій захоплювався пасторальною поезією Теокріта, створюючи «Буколіки» («Еклоги»). На честь Октавіана, ідеолога нового державного ладу, Вергілієм написані «Георгіки» (37–30 рр.); йому ж присвятив він велику поему «Енеїда», створенню якої автор віддав останніх десять років життя (29–19 рр). Данте в «Божественній комедії» обрав Вергілія провідником у пеклі, й відтоді Вергілій став шанованим взірцем для європейських поетів.
Тематика творчості: прославлення римської історії, римського народу, виразником волі якого вважав Октавіана Августа Цезаря, зображення побуту, праці і нехитрих радощів сільського життя, намагання відновити втрачений у громадянських війнах ідеал простого та здорового життя працьовитого селянина. Мова та стиль Вергілія позначені довершеністю й ретельністю обробки, він використовує всі досягнення латинського гекзаметричного вірша.
За доби Вергілія послідовно створювався культ імператора Октавіана Августа. У Римі поширювали чутки, що Август — нащадок Енея, сина богині Венери. Вергілій був причетний до створення цього культу. Він заявляв, що Август для нього «завжди... залишиться... богом». У поемі «Енеїда» поет навіть вдається до історико-міфологічного маскараду, доводячи божественне походження Августа. Сам же імператор не заперечував навіть чутки про те, що він — син бога Аполлона, зрікаючись цим самим свого рідного батька. Вергілій повчав римлян: «Ти ж пам'ятай, громадянине римський, як правити світом,— будуть мистецтва твої: у мирі тримати народи, милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих». Так поет став ідеологом імператор¬ської влади — «золотого віку» Октавіана Августа.
Світову славу Вергілію принесли ліричні збірки поезій «Буколіки» (42-39 pp. до н. е.) — пісні волопасів (пастухів); «Георгіки» (37-30 pp. до н. е.) — землеробські вірші, а також героїчна поема «Енеїда» (29—19 pp. до н. е.).
Помер Вергілій після мандрівки у Грецію, яка завжди була для нього країною поетичного натхнення, невичерпним джерелом тем, сюжетів і образів для творчості.