6.3. Управління споживчим попитом

Управління споживчим попитом припускає регулювання процесів використання доходів населення, що має на увазі визначення заходів впливу на обсяги, динаміку й структуру витрат і заощаджень домогосподарств, тобто розробку макроекономічної політики. Вона заснована на аналізі зведених вартісних показників витрат на споживання населенням матеріальних благ і послуг, що розраховують у СНС. До них відносять витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, що включають витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і послуг у всіх торговельних підприємствах, на міських ринках і через неорганізовану (вуличну) торгівлю, підприємствах побутового обслуговування, пасажирського транспорту, зв'язку, готелях, платних установах культури, охорони здоров'я, утворення, а також споживання товарів і послуг у натуральній формі, зроблених для себе (сільськогосподарська продукція особистих підсобних господарств, умовно обчислені послуги із проживання у власному житлі) і отриманих як оплата праці.

Інший показник, що характеризує споживання населення, - це фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що включає їхні витрати на покупку споживчих товарів і послуг і вартість індивідуальних товарів і послуг, отриманих домашніми господарствами від органів державного управління й від некомерційних організацій безкоштовно як соціальні трансферти в натуральній формі.

Одним з основних показників використання доходів населення служить показник обсягу й структури його витрат. Саме цей показник найбільш чутливий до змін співвідношень цін доходів, цін на конкретні товари. У випадку падіння ціни якого-небудь товару на ринку реальний доход, або купівельна спроможність, покупця цього товару збільшується, що проявляється (або може виявитися) у збільшенні фізичного обсягу покупок товарів, у тому числі й того, ціни на який упали. Показники структури споживчих витрат - одні з найважливіших показників споживчого поводження домогосподарств, тому що відображають залежність потреб і можливостей населення від взаємного впливу рівнів і динаміки цін і доходів.

Оскільки потреби населення протягом обмеженого проміжку часу залишаються практично незмінними, різке зміна пропорцій усередині споживчих витрат наочно ілюструє динаміку рівня життя населення. А територіальні розходження в цих показниках (у межах однієї країни або однорідних по природно-кліматичних умовах і національних традиціях регіонів) ілюструють розриви в рівнях життя між регіонами. Це пов'язане з тим, що доход споживача (для гнітючого їхнього числа) обмежене і його фактичне використання являє собою результат здійснення домогосподарством бюджетної політики, залежної й від величини доходу, і від рівня цін, і від потреб членів домогосподарства. Таким чином, для кожного домогосподарства існує певний набір товарів і послуг, що задовольняє його потреби й обмежений величиною доходу.

Ще в XIX в. Ернст Енгель, що очолював статистичне бюро Саксонії, виявив ряд залежностей між доходами й витратами населення, які згодом були названі "законами Енгеля". Енгель уважав, що зі збільшенням доходу в бюджеті родини частка витрат на харчування зменшується (перший закон Енгеля сформульований в 1857 р.); частка витрат на одяг не змінюється (другий закон, сформульований разом із третім і четвертим в 1895 р.), частка витрат на житло включаючи опалення й висвітлення залишається постійної (третій закон); частка витрат на утворення й лікування збільшується (четвертий закон).

Специфічний вплив на обсяг і структуру споживання робить склад домогосподарства. Для дослідження цього фактору необхідно проаналізувати споживання й доходи групи домогосподарств однакового розміру, але різного складу. Зі збільшенням розміру домогосподарства душові витрати, особливо на предмети загального користування, скорочуються, тобто в такий спосіб проявляється економія вигоди через ведення великого господарства. При економічному аналізі використання доходів варто не тільки оперувати показниками, розрахованими на душу або домогосподарство в цілому, але й використати показники обсягів і структури витрат, розраховані по різних типах домогосподарств. У цьому випадку ознаками групування можуть бути: розмір домогосподарства, склад його членів по статі й віку, місце розташування домогосподарства, тип населеного пункту й ін. Такий підхід дозволить розробити соціально-економічну політику, орієнтовану на потребі певних верств населення, і тим самим підвищить адресність державного впливу.

У структурі витрат населення при економічному аналізі бюджетів домогосподарств виділяються наступні позиції: продовольчі (продукти харчування й алкоголь), непродовольчі товари, послуги, податки й заощадження. До споживчих витрат ставляться тільки витрати домогосподарств на оплату товарів і послуг. Одним з напрямків використання доходів населення виступає приріст його грошових заощаджень. Грошові заощадження населення включають готівку на руках у населення, внески в ощадному й іншому банках, іноземну валюту, облігації, казначейські зобов'язання, поліси по страхуванню життя, сертифікати, акції й інші цінні папери. Оцінка останніх здійснюється в ринкових цінах. Обсяг грошових заощаджень населення розраховується як по всьому населенню, так і на одне домогосподарство або на душу населення. Аналогічно розраховуються обсяги внесків населення в банківській системі, готівки на руках у населення, цінних паперів і валюти у власності населення. Обсяг валюти виміряється в рублях за курсом ММВБ у доларах США.

Всі споживчі витрати населення умовно можна розділити на три групи: предмети першої необхідності, менш необхідні й предмети розкоші.

До предметів першої необхідності ставляться звично необхідні життєві кошти. Потреби в таких предметах є найбільш настійними, задовольняються вони повніше інших потреб й у першу чергу. З підвищенням рівня доходу частка витрат на покупку життєво необхідних коштів у бюджеті скорочується.

До менш необхідних предметів споживання ставляться такі, які не є звично необхідними не через їхні споживчі якості, а внаслідок їхньої відносної дорожнечі для родин з певним рівнем доходу. Ступінь задоволення потреб у цих предметах набагато нижче, ніж у предметах першої необхідності. Зі зростанням доходів домогосподарства частка витрат на менш необхідні предмети в бюджеті збільшується. Однак при досягненні певного рівня доходу наступає відносне насичення потреб у менш необхідних предметах споживання й при подальшому збільшенні доходу їхня частка в бюджеті зменшується.

Структура споживчих витрат використається при розрахунках індексу споживчих цін, в основі яких лежать ідеї, висловлені Російським економістом А. Конюсом про способи кількісної оцінки динаміки вартості життя населення на основі статистики бюджетів родин.

Індекс споживчих цін розраховується по формулі Ласпейреса:

де q_io і Р_io — кількість придбаних товарів у середньому на родину і їхньої ціни в базисному році, а Р_i1 — ціни на такі ж товари цього року.

Економічний зміст цієї формули полягає в тому, що якщо обсяг і структура споживання населення не змінилися цього року в порівнянні з базисним, те тоді індекс споживчих цін відображає не що інше, як динаміку споживчих витрат.

В економічних дослідженнях розрахунки індексу споживчих цін ведуться або на основі даних про структуру споживання домашніх господарств, або на основі даних про структуру їхніх споживчих витрат. При цьому слід зазначити, що індекси споживчих цін, розраховані на основі цих двох систем ваг, мають різний економічний зміст. У першому випадку індекс цін є характеристикою вартості життя населення поза залежністю від джерел фінансування витрат на оплату товарів і послуг, а в другому - характеристикою динаміки цін на товари й послуги, що здобувають населенням або призначені для цього. Відповідно й використання двох цих індексів на практиці по-різному: у першому випадку - для оцінки вартості соціальних програм, а в другому - для дефлятировання вартісних показників, таких, як доходи або витрати населення.

Питання про вибір структури ваг дуже важливий при міжнародних зіставленнях. Очевидно, що в цьому випадку використання структури споживчих витрат не зовсім коректно, тому що витрати населення конкретних країн прямо залежать від характеру й спрямованості державної соціальної політики (безкоштовність утворення, охорони здоров'я, пільги й допомоги, оплата житла, підтримка бідних, безробітних, інвалідів і т.д.) У той же час використання як ваги для розрахунку індексу структури споживання населення по своїй природі більшою мірою дозволяє досягати порівнянності національних наборів товарів і послуг.

Однієї з найважливіших характеристик використання доходів населення є споживання населенням матеріальних благ і послуг і насамперед продуктів харчування. Розрахунки рівня споживання населенням продуктів харчування ведуться по наступних групах продовольства: хлібні продукти, картопля, овочі й баштанні, фрукти і ягоди, м'ясо й м'ясопродукти в перерахуванні на м'ясо, молоко й молочні продукти в перерахуванні на молоко, цукор і кондитерські вироби в перерахуванні на цукор, яйця, риба й рибні продукти в перерахуванні на рибу, масло рослинне. Перерахування продуктів харчування в первинний продукт здійснюється з використанням єдиних коефіцієнтів. Розрахунки рівня споживання ведуться в натуральних показниках - кілограмах, літрах і штуках за певний період часу (квартал, рік) у цілому по всьому населенню, на домогосподарство й на душу населення.

Узагальненими показниками рівня продовольчого споживання є калорійність харчування, що розраховується в Ккал у добу на душу населення, і склад харчових речовин (білки, жири й вуглеводи) у спожитих продуктах харчування на одного члена домогосподарства. Для зіставлення фактичного й нормативного споживання продовольства визначаються його регіональні мінімальні рівні, які враховують природно-кліматичні, національні й полововікові особливості населення, що проживає на певній території. Зіставлення фактичного рівня споживання й нормативних рівнів дає можливість оцінити розміри дефіциту споживання конкретних продуктів харчування й виробити управлінські рішення.

Дані про витрати населення й споживання їм продовольства часто використають для оцінки еластичності попиту. Звичайно еластичність попиту досліджується у двох аспектах: залежно від доходу й від ціни.

Коефіцієнт еластичності залежно від ціни або залежно від доходу показує відносна зміна попиту при зміні на 1% відповідно ціни або доходу. Еластичність підрозділяється на статичну й динамічну. У першому випадку мова йде про зміну попиту сукупності різних споживачів протягом одного періоду, у другому - про його зміну в різні періоди часу в тих самих споживачів.

Коефіцієнт еластичності розраховується по формулі:

Де х - доходи домогосподарства з мінімальними доходами або в базисний період,

х - різниця в доходах домогосподарств із мінімальними й максимальними доходами йди між доходами цього року й базисному періоді,

у - споживання конкретного продукту в домогосподарстві з мінімальними доходами або в базисному періоді,

у - різниця в рівнях споживання конкретного продукту в домогосподарствах з мінімальними й максимальними доходами або в поточному й базисному періодах.

Залежності між споживанням (витратами, цінами, покупками) і доходами домогосподарств підкоряються різним закономірностям й описуються відповідними функціями.

Для більшості товарів коефіцієнт еластичності по доходу має позитивне значення. Товари, придбання яких росте зі зростанням доходів, можна назвати "нормальними" товарами (товарами "вищої категорії") і складову основу покупок середньої й вищої верстов суспільства.

Негативний знак коефіцієнта еластичності по доходу свідчить, що розглянутий продукт ставиться до товарів "нижчої категорії", що становить основу покупок бідних верств населення. Домогосподарства, як правило, скорочують обсяги покупок таких товарів у міру росту своїх доходів або, принаймні, знижується частка витрат на них у бюджеті домогосподарства.

Основними факторами соціального розшарування є: демографічні (розмір домогосподарства, стать і вік його членів, демографічне навантаження на працюючим і т л), соціально-економічні (джерела доходів, утворення й зайнятість членів домогосподарства, майно итл.), географічні (природно-кліматичні умови, особливості регіональної економіки й політики в області доходів, зайнятості й цін й ін.).

Як основні показники для оцінки ступеня соціального розшарування використаються: індекс концентрації доходів (коефіцієнт Джини), фондовий коефіцієнт доходів (співвідношення між середніми доходами 10 % самого багатого населення й 10 % самого бідного), мінімальні коефіцієнти диференціації (співвідношення між границями верхньої й нижньої децилей у ранжируваному за рівнем доходів ряду домогосподарств).

В Україні як границя бідності використається прожитковий мінімум, що представляє собою рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ і послуг для підтримки життєдіяльності людини Величина прожиткового мінімуму включає вартість мінімального продовольчого кошика, вартість мінімального непродовольчого кошика, необхідні витрати на послуги й витрати на сплату податків й інших обов'язкових платежів. Прожитковий мінімум розраховується для різних половікових груп населення й рівняється з відповідними нормативними величинами, що характеризують різні види доходів населення: мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, стипендія, соціальні допомоги. Мінімальний набір продуктів харчування забезпечує в середньому на душу в добу споживання73,6 м білків; 58,6 м жирів; 3533 м вуглеводів при енергетичній цінності 2236,7 Ккал.

Основними показниками, що характеризують бідність, є рівень бідності (частка населення з доходами нижче границі бідності у всьому населенні, тобто поширеність бідності) і дефіцит доходу бідного населення (різниця між фактичними доходами бідних і границею бідності, тобто ступінь матеріальної недостатності бідних).