6.2. Управління процесами формування доходів населення
Як головний індикатор, що дозволяє в узагальненому виді характеризувати стан і розвиток економіки, при виробленні основ макроекономічної політики використається показник валового внутрішнього продукту розраховуючи на душу населення. Цей показник - сама загальна характеристика рівня життя населення через його доходи, тому що його чисельник являє собою суму доходів, отриманих у даній країні як результат діяльності економіки. Разом з тим слід зазначити, що більш коректно при оцінці доходів населення як економічного агента використати показник кінцевого споживання домашніх господарств, що є одним з елементів у складі ВВП, безпосередньо пов'язаним з життєдіяльністю населення. В економічному аналізі й при прогнозуванні застосовують показник кінцевого споживання домашніх господарств, розрахований на душу населення.
Сукупні доходи населення - найбільш загальне поняття доходів, використовуване в економічній літературі. Вони включають всі надходження в домогосподарство у вигляді доходів, що мають грошову або натурально-речовинну форму, а також одержуваних у вигляді пільг (звільнення від податків або їхньої частини, реалізоване право на придбання матеріальних благ або послуг). Крім того, у сукупний доход домогосподарства входять доходи, отримані від ведення особистого підсобного сільського господарства або від інших видів домашньої зайнятості. З метою вироблення конкретних кроків по керуванню соціально-економічними процесами досліджується структура сукупних доходів населення й ступінь її відповідності цілям і завданням державної політики.
При розрахунках сукупних доходів населення важливо врахувати обсяги споживання безкоштовних або пільгових послуг за рахунок держави й недержавних організацій. Тут необхідно оцінювати структуру спожитих послуг з погляду їхнього виробника, тому що держава може впливати на цей процес через пряме фінансування соціальних програм або через стимулювання роботодавців і спонсорів на несення відповідних витрат.
Для оцінки вартості державної участі в соціальних програмах можливе використання державних мінімальних соціальних стандартів. Це встановлені органами державної влади соціальні нормативи й норми, що гарантують певний рівень задоволення найважливіших потреб людини в матеріальних благах, загальнодоступних і безкоштовних послугах. Застосування державних мінімальних соціальних стандартів при визначенні обсягів споживання населенням безкоштовних і пільгових послуг ґрунтується на принципах надання різним верствам і групам населення рівних прав на соціальні гарантії й забезпечення загальнодоступності послуг, надаваних державними й муніципальними установами.
Вартісна оцінка обсягів послуг, надаваних населенню в якості державних мінімальних соціальних стандартів, відповідає вартості витрат на зміст установ соціальної сфери, що роблять безкоштовні або пільгові послуги населенню за рахунок бюджетів різних рівнів і державних позабюджетних соціальних фондів. До складу системи державних мінімальних соціальних стандартів включаються мінімальні стандарти в галузі освіти, охорони здоров'я, культури, соціального обслуговування населення й житлово-комунального господарства.
У суспільстві, заснованому на ринковому господарстві, об'єктивно задоволений високий ступінь соціального розшарування населення. У зв'язку із цим необхідні розрахунки впливу соціальних програм на економіку домогосподарства певного типу. Однак оцінити ту частину сукупного доходу, що надходить у домогосподарство у вигляді послуг соціального комплексу, у бюджеті конкретного домогосподарства досить складно. Необхідно знати не тільки якою мірою дане домогосподарство користувалося послугами підприємств охорони здоров'я, утворення, соціального забезпечення, культури й т.д., але й реальну вартість надаваних ними послуг і ціну, по якій неї придбало дане домогосподарство. Положення збільшується тим, що вартість послуг надзвичайно відрізняється по регіонах країни. Так, наприклад, у ряді регіонів місцеві органи надають можливість одержання безкоштовних послуг пасажирського транспорту для окремих категорій громадян.
Недооблік доходів населення не тільки значно міняє картину в частині розподілу доходів у суспільстві, ступені соціального розшарування, але й не дає можливості адекватно оцінити поширеність бідності в країні, ступінь дефіцитності матеріального становища малозабезпечених, спотворює структурні показники доходів і витрат населення, не повністю показує роль державної політики у формуванні системи соціальних трансфертів і дезорієнтує органи управління.
Основні частки сукупних доходів населення становлять грошові доходи. Грошовий доход складається з надходжень у грошовій формі, які, як правило, є поновлюваними по своїй природі й нараховуються домогосподарству або окремим членам даного домогосподарства на регулярній основі. Джерела грошового доходу домогосподарства: заробітна плата, одержуване його членами, що працюють по найманню, і інші надходження від роботодавців, чистий доход від самостійного заняття, прибуток від підприємницької діяльності, доход від особистих інвестицій (рента, відсотки, дивіденди), гонорари й комісійні збори. У складі грошових доходів домогосподарств також ураховуються аліменти, пенсії, стипендії, винагороди й інша регулярно одержувана допомога у формі готівки. У заробітну плату й доходи типу заробітної плати працюючих по найманню включається загальна сума оплати праці всіх членів домогосподарства, що одержують заробітну плату до відрахування податків від основної й вторинної діяльності (зайнятості). Ці види доходів охоплює основну заробітну плату, оплату позаробочого часу, премії, допомоги, надбавки (включаючи надбавки соціального характеру, виплачувані безпосередньо роботодавцем). Відрахування роботодавців системі соціального страхування, пенсійній системі й системі страхування на користь своїх найманих робітників у доход домогосподарства не включаються. Дослідження структури доходів населення дає можливість оцінити вплив того або іншого джерела на формування економічного потенціалу населення.
У складі доходів населення при економічному аналізі виділяють доходи, одержувані у вигляді соціальних трансфертів, основу яких становлять пенсії й допомоги. Ці доходи одержують члени домогосподарств у випадку настання конкретного соціального ризику (настання певного віку, втрата роботи, годувальника, працездатності й ін.). Для вироблення мер державної політики доходів важливо оцінювати не тільки загальні їхні обсяги або средньодушеві рівні, але й контингент одержувачів.
Крім сукупних грошових доходів, в економічній літературі використаються й інші показники доходів населення. В особисті доходи населення включаються всі види грошових і натуральних доходів, отриманих населенням у вигляді винагороди за роботу з наймання, доходи від особистого підсобного господарства, доходи, отримані від самостійних занять, грошові надходження з державних і недержавних фондів споживання, доходи, отримані з фінансово-кредитної системи, у вигляді підприємницького доходу й доходу від власності. Особисті розташовувані доходи населення визначаються як особисті доходи населення за винятком податків, обов'язкових платежів і добровільних внесків населення в громадські організації. Співвідношення між особистими доходами й особистими розташовуваними доходами показує ступінь податкового тиску на населення з боку держави й можливості проведення в життя різних варіантів фіскальної політики.
Для оцінки динаміки доходів у постійних цінах використаються показники їхнього реального змісту. Реальні загальні доходи населення визначаються як особисті розташовувані доходи з додаванням вартості безкоштовних або на пільгових умовах наданих населенню послуг за рахунок державних і недержавних фондів споживання з виправленням на зміну споживчих цін. Реальні розташовувані доходи населення визначаються як особисті розташовувані доходи з виправленням на зміну споживчих цін. Середній розмір реальної заробітної плати визначається виходячи із середнього розміру номінальної заробітної плати за винятком податків, діленого на індекс цін на споживчі товари й послуги. Реальний зміст доходів населення визначається й на основі показника їхньої купівельної спроможності, що розраховує як кількість конкретних продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, які можна придбати в конкретний період часу, на певний вид доходу. Як правило, визначається купівельна спроможність середньої (або мінімальної) по країні (регіону) заробітної плати на один працівника, пенсії на один пенсіонера залежно від середнього по країні (регіону) рівня цін на конкретні товари. Цей показник широко використається для хронологічних і територіальних зіставлень.
Купівельну спроможність доходів населення також можна виміряти через кількість фіксованих наборів товарів і послуг. Зокрема, українською статистикою активно використається для цього фіксований набір з 25 основних продуктів харчування, що становлять основу поточних покупок населення. У цьому випадку купівельна спроможність визначається через кількість наборів товарів, які можна придбати на грошовий доход. Використання цього показника більш зручно (у порівнянні з розрахунками купівельної спроможності на основі конкретних товарів) і наочно характеризує розходження в купівельній спроможності доходів між різними групами населення, джерелами доходів, регіонами. У набір 25 основних товарів і послуг, розроблений для спостереження за цінами, включені товари й послуги масового споживчого попиту.
Доходи населення, що є агрегатним вартісним показником, найбільше правильно розраховувати за відносно тривалий відрізок часу, краще за рік. Це зв'язано, насамперед з тим, що надходження ресурсів у домогосподарство у вигляді доходів піддається не тільки сезонним коливанням (обумовленим специфікою ряду галузей, кліматом, особливостями виробничого циклу й попиту), але й нерегулярністю через зовнішні економічні й інші умови, що впливають на формування дохідної частини бюджету домогосподарства. У той же час потреби управління часто обумовлюють необхідність оцінок внутрішньорічних рівнів доходів населення. У цьому зв'язку виникає необхідність згладити вплив сезонної складової в динаміку доходів населення. Завдання ускладнюється тим, що динаміка доходів у значній мірі залежать від динаміки споживчих цін. А динаміка цін у свою чергу багато в чому залежить від фактору сезонності для таких товарів, як продовольство, одяг і взуття, товари для навчання, для відпочинку, будівельні матеріали, паливо, послуги транспорту, відпочинку, будівництва й ремонту житла. У цьому зв'язку при розрахунку коефіцієнтів сезонності динаміки доходів як досліджуваний показник повинен бути обраний рівень доходу в постійних цінах. При перерахуванні доходів у постійні ціни для цілей згладжування сезонності має сенс використати індекси споживчих цін, скоректовані на сезонну складову.