18. Київська Русь періоду найвищого розквіту.

Період розквіту Київської Русі припадає на час князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого. Боротьба з печенігами стала в X ст. основним завданням зовнішньополітичної діяльності Київської держави. Величезні простори лісостепу, рясно покриті містами й селами, були беззахисні перед несподіваними набігами кочівників. Тому оборона від печенігів була не тільки державною, але й всенародною проблемою. Звичайно, що князь, який очолив цю боротьбу, став народним героєм. Ним був наймолодший серед синів Святослава Володимир, який у 980 р. після декількох років міжусобиць з братами посів великокнязівський стіл у Києві.

Затвердившись у Києві, Володимир енергійно заходився зміцнювати і розбудовувати державу. На північному сході до Русі були приєднані вятичі і радимичі. Згодом Володимир вирушає в похід проти Польщі та Угорщини і повертає західні руські землі, що раніше потрапили під їхню владу. За Володимира завершилося об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Значного піднесення набуло землеробство, відбулися якісні зрушення у розвитку ремесла, пожвавилася торгівля.

Київська Русь характеризувалася високим рівнем культурного розвитку, що було зумовлене розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін.

Запровадження християнства сприяло поширенню писемності, яку слов'янські племена знали раніше. Однак наприкінці X ст. про розвиток писемності почала турбуватися князівська влада. Ярослав Мудрий наказував ченцям у Києві та Новгороді вчити людей. У поширенні писемності та освіти велику роль відігравали бібліотеки, зокрема перша, заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим при Софійському соборі.

У господарському розвитку Київської Русі набирало все більшої ваги ремісництво, найважливішими галузями якого були металургія та металообробка. А складна техніка виготовлення різноманітних ювелірних виробів — діадем, барм, колтів, намиста, браслетів — свідчить про те, що майстерність давньоруських ремісників не поступалась європейським зразкам. Тогочасний Київ був найзначнішим центром виробництва перегородчастої емалі. Розвивалися також гончарство, теслярство, чимбарство. Поширеними вже тоді були глиняні плитки для підлоги, оздоблювання стін. Не дивиною була різьба по дереву. Користувалися давньоруські майстри токарними верстатами, про що свідчать знайдені круглі фігурки шашок та шахів.

За Володимира Великого та Ярослава Мудрого Русь почала карбувати власні гроші — срібники та златники; з XI ст. в торговельних операціях вживаються гривні — срібні зливки вагою 160—197 грамів.

За часів Ярослава зріс рівень культури й освіти в Київській державі. Київ перетворився на одну з впливових столиць Європи, суперничав з Константинополем. Оборонні споруди «міста Ярослава» — грандіозні земляні вали — були вершиною тогочасного фортифікаційного мистецтва. Вони сягали 14 м заввишки, а їх товщина в основі була 30 м. Визначною пам'яткою архітектури були Золоті ворота з невеликою церквою Благовіщення.

Таким чином, князювання Володимира і Ярослава завершують цілу епоху історії Київської Русі X—XI ст. Оцінюючи її, слід наголосити, що в цей період утворилась одна з наймогутніших держав тодішньої Європи, держава, яка відповідала найвищим зразкам тогочасної цивілізації. Славу Володимиру і Ярославу принесла не експансія на чужі землі, а оборона своїх, турбота про свій народ, встановлення державного порядку в своїй країні. Вони запровадили нову адміністративну організацію, нове державне право, сприяли розвитку культури й писемності серед населення.