Образ автора. Імідж

8. Відомий режисер Эльдар Рязанов, згадуючи про свою роботу на телеба­чен­ні, говорить про природне для телеведучого бажання подобатися. У яких формах це бажання проявляється?

Бажання сподобатися іншим природне для людини. Особливо якщо її знімають і будуть показувати мільйонам. Недарма перед тим як піти в кадр, чоловіки зачісуються й обсмикують піджаки, а про готування до зйомок жінок можна було б створити поему. Але в цьому випадку йдеться не про зовнішню привабливість, а, якщо так можна виразитися, «про косметику внутрішню» – про намір справити на глядачів вигідне враження. Бажання сподобатися в різних людей набуває різних форм й впливає на їхню поведінку перед телекамерою. Один багато й безпричинно посміхається. Інший (або інша) запобігає перед глядачем. Третій нібито схвильований, елементарні речі він розповідає піднесеним тоном, упадаючи в пафос там, де потрібна проста констатація фактів. Різновидів кокетства багато. Усе не перелічити. Інший впивається власним красномовством – круглі фрази, іноземні, малозрозумілі терміни, велемовність. Змісту дошукатися нелегко. Та його, як правило, і немає. Головне, щоб плавно дзюрчали звичні й незвичні словосполучення, що проходять повз свідомість, створювалася видимість глибокодумності й «наукообразія».

Але телевізійний екран має дивну якість – він наче роздягає людину, оголюючи її глибинну сутність. Якщо ти злюка, як не прикидайся добреньким, нічого не вийде. Твоя удаваність буде видна всім. І якщо ти дурний, то які мудровані слова ти не почнеш «загинати», за них однаково не сховаєшся. І якщо ти самовдоволений і гордовитий, то ніяка гра в сором’язливість і скромність не допоможе. Об’єктив телекамери нещадний. Він витягає назовні те, що людина намагається сховати. Єдиний засіб порятунку – залишатися самим собою, яким би ти не був. Принаймні, телеекран не викриє твого лицемірства, лукавства! Немає нічого гіршого, ніж, обманюючи, здаватися кращим. Якщо телекоментатор не намагається прикрасити себе, а думає тільки про суть події, про яку йде мова, він завжди виграє в очах глядача. Розуміючи це, я завжди намагаюся залишатися самим собою. Інша справа, наскільки мені це вдається і як мене сприймають люди...

На базі своїх спостережень розділіть телеведучих на групи залежно від ступеня природності мовної поведінки. Обґрунтуйте свій розподіл. Як ви розумієте зміст тези Рязанова про наявність «внутрішньої косметики»? Чи має ритор завжди залишатися самим собою? У чому відмінність удавання від рольової поведінки?

9. Проведіть експеримент: під час лекції фіксуйте посмішки викладача. Спробуйте дати тлумачення семантики цього паралінгвістичного засобу. Скільки значень вами зафіксовано?

10. Технологія збудження й угамування страстей дозволяє говорити про ораторів – «запальничок», ораторів – «вогнегасників» і ораторів – «водокачок». «Запальнички» розпалюють страсті, спонукають аудиторію до емоційних дій, часто – агресивного плану. «Вогнегасники» утихомир­юють страсті. Їхнє мовлення умиротворяє, знімає стрес, запобігає емоційному вибуху. «Водокачки» схильні до довгот, вони втягують ауди­торію в «словесний потік», умудряючись обходити «рифи» емоцій.

Уявімо себе вчителями, яким впродовж 8 місяців не виплачують заро­бітну плату. Вирішується питання про колективне голодування. Кожен із присутніх обирає роль: «запальнички» (завдання: довести емоції до найвищої точки, спонукати до крайності); «вогнегасника» (завдання: погасити емоції, переконати вчителів у нераціональності голодування); «водокачки» (завдання: відволікти колег від їхніх переживань, непомітно спрямувати їхню увагу на інший об’єкт, вивести аудиторію із зосередженості на власних переживаннях).