Тема № 6. Методика рецензування виступу

Усяке рецензування, усяка робота рецензента повинні проводитися на основі поваги й довіри між оратором і рецензентом. У противному випадку це може стати не користю для того й для іншого, а початком неприязних і навіть ворожих стосунків.

Хтось із відомих людей порівняв роботу рецензента з роботою хірурга, оскільки мета хірурга – забрати з організму все те, що для нього не потрібно, але разом з тим і не поранити, не ущемити все те, що потрібно, щоб поліпшити роботу організму, а не погіршити її.

Нагадаємо, що будь-яка свідома дія починається з мотивації й завершується контролем і оцінкою.

Самоконтроль здійснюється самим автором на етапах підготовки – від вибору теми до зворотного зв’язку. Особливо важливо знайти джерела невдач, зрозуміти, на якому щаблі допущена помилка, які причини, шляхи її виправ­лення.

Що ж стосується оцінки, то сам автор – найстрогіший суддя. Оцінка дається спершу загальна, синтетична, – оцінюється результат цілого виступу, його ефективність. Буває й так, що оратор незадоволений собою, а слухачі зацікавилися, значить ефективність висока; хоча тішити себе не варто. Пізніше, на дозвіллі, робиться аналіз і автор оцінює свою промову в деталях. Нижче подано схеми 3, 4 обох оцінок.

Синтетична оцінка (схема 3)

1. Промова вдалася, не вдалася.

2. Контакт із аудиторією був, контакт був слабкий, контакту не було.

3. Оратора зрозуміли, з ним погодилися, його не зрозуміли, з ним не пого­ди­лися.

4. Як оратор тримався під час промови? У якому емоційному стані він іде із цієї зустрічі, після цього виступу?

Аналітична оцінка (схема 4)

1. Як аудиторія зустріла оратора? – Доброзичливо, байдуже, недовірливо, неприязно, з відкритою ворожістю.

2. Як почалася промова? Ніяковів оратор чи тримався впевнено? Чи викли­кала вступна частина інтерес, пожвавлення, настороженість, байдужність, неприйняття?

3. Чи відбувався виступ за планом, чи укладався оратор у часі. Чи доводилося скорочувати виступ, змінювати послідовність? Якщо так, то чому?

4. Як можна охарактеризувати настрій аудиторії під час промови: чи були ознаки зацікавленості, які саме й чи підсилювалися вони в ході слухання? Коли з’явилися ознаки утоми слухачів або втрати інтересу і які? Які були ознаки нерозуміння або, навпаки, зацікавленості й захоплення?

5. Якщо аудиторія реагувала негативно, то чим це могло бути викликане?

6. Чи були в оратора помилки, повтори, невдалі звороти?

7. Як він сам оцінює вибір теми, її розкриття, свою позицію, побудову (композицію), початок, кінець, логіку, висновки? Чим пояснити незадово­лення слухачів?

8. Як сам оратор оцінює роботу механізмів мовлення, подих, інтонації, чи не було зайвої напруги, млявості, спрощення, фамільярності, чи вільно він тримався, чи не зловживав жестами й мімікою?

Корисно послухати, що говорять слухачі – люди прямі, які не будуть золо­­тити пігулку.

Завдання

1. Приготуйте й проголосіть перед аудиторією шестихвилинну промову (не написану) інформаційного змісту. Прорецензуйте її, опираючись на наведену вище схему аналізу промови.

2. Прочитайте розділ «Оцінка виступу оратора» у книзі Д.Н. Александрова – «Риторика». – М., 1999. – С. 52–54. Чи згодні ви із критеріями оцінки виступу, запропонованими автором книги? Чи варто ставити бали за про­с­лу­ха­ний виступ?

3. Складіть для себе особисту програму самоосвіти й самовиховання, куди органічно ввійдуть риторика, культура мовлення, соціальна активність та ін. У програмі мають бути визначені: мета як усвідомлений мотив, змістовна частина – теорія, практика, загальнокультурний компонент. Мінімальний термін дії програми – один рік.

ДОДАТОК А

ПЕРЕЛІКИ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ У РИТОРИЦІ