Тема № 1. Загальні основи риторики

Уміння говорити добре необхідно всім, кожна людина повинна уміти точно, коротко й виразно висловити свої думки, бути оратором.

Серед численних правил риторики, які сформульовані на сьогодні її теоретиками й практиками, можна виділити три найбільш істотні для оратора. Ці правила такі:

1. знати предмет мовлення, забезпечувати дохідливість, логічність, лаконіч­ність, жвавість і простоту висловлювання;

2. викликати інтерес до свого виступу, зацікавити й збудити аудиторію;

3. говорити грамотно, яскраво, емоційно й виразно.

Ці правила і є основами риторики, іншими словами – ми говоримо про логічні, психологічні та естетичні основи красномовства.

Завдання і. Логічні основи риторики

1. Як ви розумієте вислів Ф.Д.С. Честерфілда «Кінцева мета красномовства – переконувати людей».

2. Доведіть правильність вислову М.Т. Цицерона: «Хто ясно мислить – той ясно говорить».

3. Назвіть основні логічні закони й методи логічного мислення.

4. Яка помилка допускається в такому міркуванні?

У книзі Эразма Роттердамського «Розмови запросто» є така сценка. Зібра­лися одного разу декілька людей і засперечалися, яка частина людського тіла найповажніша. Один висловив припущення, що око, другий – що серце, третій – що мозок, одним словом, кожен називав інше й наводив свої докази. Один сказав: «А по-моєму, найповажніша частина та, на якій ми сидимо». Усі сприйняли цю думку як безглузду, але він додав: «У народі кажуть: хто сідає першим, тому й пошани більше, а почесне це право належить названій частині».

5. Визначите, яких помилок припускаються в таких доказах:

1. Те, що повинно бути, є добром. Але зло повинно бути. Виходить, зло є добро.

2. Якби не було часу, то не було б жодного дня. Якби не було ні дня, то завжди стояла б ніч. Але якби завжди стояла ніч, був би час. Отже, якби не було часу, то він був би.

3. Що природне, те – добре. Робити помилки природно. Виходить, робити помилки добре.

4. Людиною можна назвати багатьох. Ви – людина. Виходить, вами можна назвати багатьох.

6. Визначте засоби вираження логічності в наведених текстах.

1. Справді, адже цілком ясно, що якщо всі будуть писати по-різному, то ми перестанемо розуміти один одного. Значить зміст і цінність орфографії в її єдності. Чим ідеальніша ця єдність, тим легше взаєморозуміння. Ці загальні міркування цілком доводяться дослідженням процесу читання. Для повної успішності цього процесу необхідно, щоб ми якнайлегше пізнавали графічні символи, щоб якнайлегше виникали пов’язані з ними асоціації. Все незвичне – незвичні сполучення букв, незвична орфографія слів, незвичні скорочення й тощо – все це сповільнює сприйняття, зупи­няючи на собі нашу увагу. Всім відомо, як важко читати безграмотний лист, на кожній помилці спотикаєшся, а іноді й просто не відразу розумієш написане. Грамотну, композиційно побудовану заяву на чотири великих сторінки можна прочитати за кілька хвилин. Стільки ж часу, якщо не більше, прийдеться розбирати й невелику, але безграмотну й стилістично безпомічну розписку (Л.В. Щерба).

2. Вибір слова і його значення для введення в мовлення регулюється не нормою, а доцільністю. Про це, між іншим, переконливо говорить авторське редагування тексту: Пушкін і Л. Толстой, Чехов і Маяковський у більшості випадків заміняли одне слово іншим, а друге – третім і четвер­тим не тому, що перше слово було неправильне: воно було неточне й недоречне, не вступаючи в протиріччя із поясненнями тлумачних словни­ків і граматич­ними настановами. У використанні лексики й лексичної семантики мовний автоматизм не спрацьовує або виявляється недостатнім. Потрібно співвід­нести мовлення і з мовою, й зі свідомістю, і з дійсністю, і з умовами спілкування для того, щоб знайти єдине потрібне розміщення єдино потрібних слів (за переконанням Л. Толстого) (Б.Н. Головін).

7. Визначите, у чому полягає логічність наведених фраз, що здаються на перший погляд нелогічними.

1. Першопрохідникам набагато легше. Подивіться, яка тиснява на второ­ва­них дорогах. 2). У природі нічого не зникає, поки людина не береться до роботи. 3). Перший крок дитини – це перший крок до його смерті. 4). Що ми відкриваємо: закони природи чи наші голови для них? 5). За нездар­ність працювати над собою настав час давати інвалідність. 6). Для того й звивини, щоб обходити гострі кути. 7). Закривав на все очі – був далекоглядним. 8). Якщо всі будуть гумористами, то хто буде ділитися сумним досвідом? 9). Темну особистість псувала світла голова. 10). Інший раз крилатим доводиться туго: вони не вміють плазувати. 11). Глядачів завжди більше, ніж очевидців. 12). Сміятися – значить робити зуби безза­хис­ними. 13). Хто зважує кожне слово, у того воно не буває пустим. 14). У природі нічого не зникає, а заноситься в Червону книгу. 15). Бережи чужий час – збережеш свій.

8. Уміння логічно мислити й доводити свою точку зору багато в чому визначає мистецтво спору. Ознайомтеся з наведеними (за названою працею В.О. Свєтлова, с. 615–617) правилами спору і висловте свої міркування щодо змісту і засобів праці за кожним правилом:

І. Кожен учасник спору має право:

1. Висувати будь-яке судження, яке стосується теми спору, як тезу або аргумент у формі ствердження (хід «висуваю») або у формі запитання (хід «невже не так, що...?»).

2. Погоджуватися з будь-яким судженням, висловленим іншим (другим) учасником спору (хід «погоджуюсь»).

3. Піддавати сумніву будь яке судження, висловлене іншим (другим) учасником (хід «наведіть докази, доведіть»).

4. Відкидати будь-яке судження, висловлене іншим учасником (хід «не погоджуюсь»).

5. Взяти назад будь-яке судження, висловлене раніше (хід «беру назад»).

II. Кожен учасник спору зобов’язаний:

1. На хід співрозмовника «висуваю», «хіба не так, що...?» відповідати контрходами «згоден», «не згоден» або «наведіть докази».

2. На хід «наведіть докази» відповідати контрходами «висуваю» або «хіба не так, що...?»

3. На хід «не згоден» відповідати контрходом «висуваю», «хіба не так, що...?», «доведіть» або «беру назад».

4. На хід «беру назад» відповідати контрходами «згоден», «не згоден», «доведіть».

5. На хід «хіба не так, що...?» відповідати контрходами «згоден», «не згоден».

III. Правила формування банку аргументів (доказів):

1. Учасник, який зробив хід «висуваю» або «згоден», вносить відповідне судження у свій банк аргументів.

2. Учасник, який зробив хід «беру назад», викреслює відповідне судження зі свого банку аргументів.

3. Жодне судження не може бути взяте учасником спору назад, якщо доведено, що воно є наслідком його банку аргументів.

4. Якщо доведено, що певне судження є наслідком банку аргументів будь-якого учасника, то воно зараховується в цей банк як новий складник.

5. Хід «наведіть докази», зроблений учасником щодо деякого судження, поповнює цим ходом в банк аргументів опонента.

IV. Правила виграшу (програшу):

1. Учасники завчасно домовляються про час, який вони можуть витратити на спір, протягом якого він вважається дійсним.

2. Таким, що виграв спір, вважається учасник, який першим доведе, що його теза є логічним наслідком банку аргументів його опонента або, що банк аргументів останнього має суперечності (протиріччя).

3. Якщо за відведений час жоден із учасників не виграє, спір закінчується нічиєю.

9. Реалізуйте в діалозі-суперечці т.зв. лояльні прийоми спору, описані Олександром Никифоровим. Пояснити, які прийоми цього вченого Ви не приймаєте і чому.

1. Ініціатива: запропонувати своє формулювання спірного питання; зафіксу­вати пункт розбіжностей, запропонувати місце проведення спору, обумо­вити наявність або відсутність слухачів. Захопивши ініціативу, продовжуйте наступ: нападайте на тезу і аргументи супротивника, змушуючи його захи­ща­тися; запитаннями, уточненнями, аргументами спрямовуйте спір у потріб­ному для вас напрямку. Якщо ви передбачаєте, що опонент може висунути проти вашої тези якісь аргументи, сміливо самі їх висловлюйте: формулюйте можливі заперечення опонента в зручній для себе формі й переможно з ним розправляйтесь (якщо опонент усе ж спробує висловити ці аргументи, ви зможете їх відхилити: «Ну, про це ми вже говорили, навіщо ж повертатись!»).

2. Свою тезу треба формулювати у формі простого судження з недвознач­ни­ми термінами – таку тезу легше обстоювати, до неї важче прискі­пуватися з усілякими уточненнями термінів, які часто топлять спір в пустопорожніх обговореннях значення слів. Таку тезу важче спотворити чи перекрутити. Теза повинна бути довідною (пам’ятайте: про смаки, симпатії, антипатії не сперечаються!).

3. Тягар доведення: треба повести справу так, щоб доводити свою тезу довелося вашому супротивникові, а ви візьміть на себе роль критика.

4. Концентрація: не варто нападати на всі складові аргументації супротив­ника – треба вибрати найслабший аргумент в його захисті і сконцентру­вати всю увагу і сили саме на ньому; якщо підозрюєте помилку в демонстрації – досліджуйте мету висновків опонента, перевірте їх логічну коректність.

5. Ефект несподіванки: не поспішайте виставляти всі свої аргументи, усі свої заперечення – прибережіть щось і до кінця спору. Спір догоряє, обидві сторони висловили, здається, усі свої аргументи, супротивник нічого нового від вас уже не чекає і, природно, розслабляється. І тут ви несподівано завдаєте удару – висловлюєте сильний, збережений на завершення аргумент!

6. Обернення аргументів супротивника проти нього самого (наприклад:

Батько – синові: У твої роки Авраам Лінкольн уже сам заробляв собі на хліб!

Син – батькові: А в твої роки, таточку, Авраам Лінкольн був уже президентом Сполучених Штатів!).

7. Відкладати відповідь: якщо супротивник навів сильний доказ, на який ви не знаєте, як відповісти, не поспішайте визнавати свою поразку – у всіх нас різна реакція: один розмірковує швидше, інший повільніше (різні ж типи нервової системи). Спробуйте відтягти відповідь, поговоріть про інші аргументи опонента, задайте уточнююче запитання – а раптом через деякий час в голову прийде гідна відповідь.

8. Запам’ятовувати весь спір, тобто його початок, тезу супротивника і власну, вашу, взаємну аргументацію і взагалі напрямок полеміки, не згубити в ході сперечання те спірне питання, через яке виникла полеміка.

9. Манера триматися: зберігати спокій і холоднокрів’я. Не піддавайтесь емоціям! Зберігайте спокійну гідність. До речі, ваш спокій драстично діє на супротивника, він починає виходити з себе. Упевнений тон, чітка аргументація, спокійне мовлення, впевнені висловлювання. Якщо ви добре одягнені, тримаєтесь впевнено, висловлюєтесь переконливо – з вами не кожен наважиться вступити в спір.

10. Останнє слово: підсумовуючи зіткнення, можна подати їх у вигідному для себе світлі, і навіть якщо ці підсумки виявились мізерними, заключне слово дає змогу якось «зберегти лице». Програвати треба вміти гідно. Завтра виграєте!

(За кн.: А. Никифоров. Общедоступная и увлекательная книга по логике, содержащая объёмное и систематическое изложение этой науки профессором философии. – М., 1995. – С. 194–200).

10. Дайте відповіді на запитання:

1. Який спір називається простим, а який складним (за кількістю учасників спору і за предметом (темою) спору)?

2. Які бувають спори за формою мовлення?

3. Який спір вважають раціональним, а який – не раціональним?

4. Які ви знаєте цілі (мету) спорів?

5. Що таке доказ? З яких елементів він складається? Які види доказів вам відомі?

6. Що таке аргумент доказу? Які вимоги повинен задовольняти доказ?

7. Які вимоги повинна задовольняти теза? (Потребує доказів, бути ясною і точною, залишатися однією і тією ж впродовж усього доказування).

8. У чому суть спростування (тези, демонстрації, аргументів)?

11. Ознайомтеся із правилами й ознаками спору по книзі А.А. Івіна «Ритори­ка. Искусство убеждать». – М., 2002., с. 248 і дайте відповідь на запитання, дописавши опорний конспект:

1. Спір – це...

2. Спір як одна з можливих ситуацій аргументації має характерні ознаки...

3. Спір – це ситуація, коли ...

4. Різновиди спору: дискусія, полеміка, еклектика, софістика. Дискусія – спір,... Полеміка – спір, ... . Софістика – спір, ... . Прийоми спору. Їхні види, особливості.

12. Прочитайте основні правила поведінки в спорі, розширте їх коментарями й доповніть правилами, які ви самі виробили.