Предмет	Інформаційні технології та ТЗН	Лабораторна робота № 4
Тема заняття	Інформаційні ресурси та можливості їх використання.
Мета заняття	Розглянути види комп’ютерних мереж, інформаційні ресурси мережі Інтернет, ознайомитись з правилами використання тематичних пошукових каталогів та пошукових машин; розглянути презентацію «Закон про Авторське право» та правила бібліографічного опису, створити шаблон списку використаних веб-сайтів, здійснити пошук необхідних ресурсів для Порт фоліо; сприяти розвитку логічного мислення, пам’яті, уваги, наполегливості та старанності; виховувати культуру мови та поведінки.
Вид заняття	Лабораторна робота
Тип заняття	Набуття нових знань та формування нових умінь і навичок
Забезпечення заняття	Інструктивна карта лабораторної роботи
Категоріально-понятійний масив навчальної теми	Навчальний проект, Портфоліо, мережі, локальні, корпоративні, глобальні, міські мережі, пошукові машини, пошукові каталоги, метапошукові машини.
Студент повинен знати	Види комп’ютерних мереж. Правила використання тематичних пошукових каталогів та тематичних пошукових машин. Закон про авторське право. Правила бібліографічного опису джерел інформації.
Література	Intel® Навчання для майбутнього. – К.: Видавництво «Нора-прінт», 2006. http://www.osvita.org.ua http://www.ikt.hneu.edu.ua/

План лабораторної роботи:

1. Комп’ютерні мережі. Мережа Інтернет. Інформаційні ресурси та можливості їх використання.

2. Ознайомлення з правилами використання тематичних пошукових каталогів і пошукових машин.

3. Ознайомлення із законом про авторське право.

4. Ознайомлення з правилами бібліографічного опису.

5. Створення за допомогою шаблона списку використаних веб-сайтів для проекту.

6. Пошук ресурсів для Портфоліо.

Література:

1. Intel^® Навчання для майбутнього. – К.: Видавництво «Нора-прінт», 2006.

Хід лабораторної роботи:

1. Ознайомтесь із Законом про авторське право. Відкрийте презентацію про авторське право, яка знаходиться у скарбничці на програмному компакт-диску та ознайомтесь з основними положеннями Закону про авторське право. Виконайте тест про авторське право.

2. Знайти в Інтернеті додаткові матеріали до теми вашого портфоліо та зберегти їх у папці Допоміжні матеріали.

3. Заповніть шаблон Посилання на використані ресурси Інтернету та збережіть його у власній папці з ім’ям «Використані ресурси Інтернету_Пізвище», вказавши своє прізвище.

4.Створіть вдома список використаних друкованих джерел, використовуючи Правила оформлення бібліографічного опису у списку джерел та приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел

Теоретичні відомості

1. Електрóнна бібліотéка (англ. Digital library) — розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді.

Багатомовні бібліотеки

Europeana — європейська електронна бібліотека, відкрита у листопаді 2008 року, на той час бібліотека складала 2 млн. оцифрованих об'єктів, до 2010 року кількість об'єктів має сягати 6—10 млн. Через велику кількість звернень (10 млн. на годину) проект був закритий до середини грудня 2008 року.

Вільна бібліотека Open Library — проект некомерційної організації Internet Archive у співпраці з Open Content Alliance, станом на листопад 2008 року нараховував 1 млн 064 тис. 822 оцифрованих книжки, запити необхідно робити латинською абеткою.

International Music Score Library Project— бібліотека нотних матеріалів.

Електронний каталог бібліотеки Сумського державного університету - Електронний каталог бібліотеки Сумського державного університету відтворює увесь фонд бібліотеки, забезпечує оперативний пошук документів з метою їх подальшого замовлення та забезпечення on-line доступу до електронних копій документів в режимі віддаленого доступу через Інтернет.

Електронна бібліотека Ротаркт клубу "Ужгород" - Ресурс, який містить україномовну літературу наукового характеру (медицина, філологія, література, математика тощо).

Сьогодні майже всі великі бібліотеки мають свої сайти, з яких можна довідатися про наявні книжки та періодичні видання, ознайомитися з новими надходженнями, розшукати бібліографічний опис потрібних матеріалів, а часто отримати їх в електронному вигляді. Серед українських бібліотек найширше представлено Національну бібліотеку України імені В.І. Вернадського (http://www.nbuv.gov.ua/)

Сайт бібліотеки надає можливість скористатися потужними інформаційними ресурсами самої бібліотеки (електронним і спеціалізованими каталогами, реферативною базою даних, тематичними колекціями документів тощо), а також запропоновано каталог посилань на різноманітні науково-інформаційні ресурси Інтернету.

Щоб розшукати потрібний матеріал у фондах бібліотеки, потрібно скористатися посиланням Електронний каталог, якій відкриває вікно пошуку. Щоб одержати ширші можливості для визначення

Електронний підручник – це освітній продукт, який відрізняється від традиційного підручника на друкованій основі лише тим, що переглянути його можна лише за допомогою комп’ютера чи електронної книги; відповідає вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти і навчальним програмам.

Електронні підручники узагальнено поділяють на три типи: 1) відсканований паперовий підручник;

2) традиційний підручник з гіпертекстовими вставками;

3) спеціально розроблений електронний підручник.

Незалежно від типу, в електронному підручнику має бути застосований принцип квантування, тобто навчальний матеріал має бути поділений на розділи, які так само – на модульні кадри з текстовою складовою та візуалізацією. Кожен модуль складається з теоретичного блоку, контрольних запитань з теорії, вправ і тестів, контекстної довідки тощо. Між собою модулі пов’язані гіпертекстовими посиланнями, щоб учень за принципом розгалуження міг оперативно переходити від одного модуля до іншого. Доцільно, щоб електронний підручник містив і графічний та ілюстративний матеріал.

Переваги електронних підру

Електронні підручники мають недоліки:

• Висока вартість, еквівалентна вартості 50 –100 друкованих книг. Наприклад, ціни на IPad або Android фірми Dell в США коливаються від 300 до 500 дол. США. До цієї суми слід додати ще 125 –160 дол. на рік на передплату програмного матеріалу та 40 дол. на сервісне обслуговування і ремонт пристроїв (з урахуванням природної дитячої рухливості ремонту таки не уникнути).

• Створення електронних підручників пов’язане з тривалою методичною підготовкою, а також залучанням фахівців з психології, комп’ютерного дизайну і т. п., попереднім тестуванням пристроїв.

• Практика доводить, що електронне обладнання застаріває набагато швидше, ніж друковані підручники.

Портал - це своєрідні «відправні точки» для подорожей в Інтернеті. Вони дають доступ не лише до пошукових серверів і веб-каталогів, але й до електронної пошти, чатів, новин, інформації про погоду, фінансових індексів тощо.

Дистанційна освіта. Дистанційно нині можна отримати практично будь-які знання, починаючи від короткотермінових курсів і завершуючи вищою освітою, проте така форма навчання підходить далеко не всім і не у всіх випадках.

Виділяють три типи технологій, які застосовуються при дистанційній освіті. Перша технологія - навчання на основі паперових і аудіоносіїв (навчально-методичні посібники, касети, підручники). Зі студентом працює викладач, який перевіряє виконання завдань, які надсилаються поштою, і готовий відповісти на питання студентів по телефону, або ж провести консультацію у спеціальних навчальних центрах.

Друга технологія - телевізійно-супутникова. Вона дуже дорога і поки що мало використовується.

Інтернет-навчання, або мережева технологія. Найчастіше у процесі дистанційного навчання використовується усі згадані вище технології у різних пропорціях.

Дистанційна освіта зручна тим, що дозволяє:

• Навчатися у відповідності до свого темпу, особистісних особливостей та освітніх потреб.

• Не обмежувати себе у виборі навчального закладу та освітніх можливостей, попри своє місцеперебування.

• Використовувати під час процесу навчання сучасні технології, тобто, паралельно засвоювати навички, які згодом знадобляться під час роботи.

• Самостійно планувати час та розклад занять, а також перелік предметів, що вивчаються.

• Навчатися у найбільш приємній та сприяючій продуктивності обстановці, створюючи для себе сприятливу атмосферу.

Серед недоліків дистанційної освіти можна виділити:

• Відсутність особистісного спілкування між викладачем та студентом (відбувається менш ефективна, безособистісна передача знань). Також не вистачає спілкування з колегами-студентами для обміну досвідом.

• Необхідність наявності у студента сильної особистісної мотивації, вміння навчатися самостійно, без постійної підтримки та підштовхування з боку викладача.

• Відсутність можливості негайного практичного застосування отриманих знань із наступним обговоренням виниклих питань з викладачем і роз'яснення ситуації на конкретних прикладах.

• Студенти не завжди можуть забезпечити себе достатнім технічним обладнанням - мати комп'ютер та постійний вихід у Інтернет.

Прикладом сайта дистанційної освіти може бути сайт ХНЕУ.

Потреба в передачі інформації на відстань виникла на початках цивілізації. У древніх ці функції виконували спеціальні гінці, торгівці та мандрівники. Першою організованою системою гарантованої доставки повідомлень стала поштова служба. У двадцятому столітті, з відкриттям радіозв’язку та телефонії, стала можлива передача інформації на великі відстані у режимі реального часу. Телефонний зв’язок став першою телекомунікацією мережею, що пройшла шлях від локальних мереж (з'єднай на кількох абонентів або ж невеликої кількості абоненті м однієї телефонної станції) до глобальної мережі, яка сьогодні і об'єднує найвіддаленіші куточки земної кулі.

Виникнення та розвиток комп'ютерних мереж (КМ) по в'язані з появою у 1960-х роках великих обчислювальних машин (мейнфреймів), що являли собою складний комплект електронних та електромеханічних пристроїв, потребували спеціальних умов експлуатації та великого штату обслуговуючого персоналу. Зрозуміло, що ефективним могло бути тільки колективне використання потужностей таких обчислювальних машин. Так з'явились перші системи телеобробки (обробки на відстані) завдань. Такі системи надавали можливість багатьом користувачам під'єднуватись до мейнфрейма за допомогою термінальних станцій (найпростіші термінали складались з монітора та клавіатури) з квантуванням часу роботи центрального процесора між терміналами.

Однак справжній вибух у розвитку KM пов'язаний з появою у 1980-х роках персональних комп'ютерів. Дуже швидко стало очевидним, що без об'єднання персональних комп'ю­терів одного відділу, підприємства чи установи неможливі організувати ефективне використання великих масивів, сумісне розв'язування задач та використання спільник ресурсів (вільного простору на магнітних дисках, пристроїв зчитування з оптичних дисків, друкуючих пристроїв, факс-модемів та ін.). Такі мережі стали називати локальними (LAN - Local Area Network). Невдовзі з'явилась потреба об'єднання комп'ютерних систем не лише у межах одного офісу, ф й у масштабах регіону, країни та всього світу. На відміну під локальної глобальна мережа (WAN - Wide Area Network) не обмежена територіальними рамками та об'єднує різнорідні канали передавання даних.

У будь-якій комп'ютерній мережі передавання даних здійснюється за допомогою електромагнітних сигналів. Середовище, у якому поширюються електромагнітні хвилі, може бути обмеженим (фізичний провідник сигналу - кабель) або ж необмеженим (передавання мікрохвильових, інфрачерво­них або радіосигналів через відкритий ефір). Найбільш по­ширеними у KM є:

• телефонні кабелі, що найчастіше використовуються для під'єднання домашнього або офісного комп'ютера за допомогою модема до глобальної мережі;

• коаксіальні кабелі, що за своєю будовою та зовнішнім виглядом нагадують кабелі телевізійних антен, однак відмінні від них за електричними характеристиками;

• виті пари, що являють собою пару скручених між собою на зразок спіралі ізольованих провідників (у спільну ізолюючу оболонку поміщають, як правило чотири таких витих пари);

• волоконно-оптичні кабелі, що виготовляються зі скла або світлопровідних пластикових волокон і проводять світлові імпульси, які генеруються лазером або світлодіодом та приймаються фотодетектором.

Кожен з фізичних провідників має свої обмеження щодо швидкості затухання сигналу, стійкості до впливів сторонніх електромагнітних завад тощо. В оцінці якості каналів зв'яз­ку використовують величину - пропускна здатність, яка характеризує максимальну кількість інформації (біт), що може бути передана від відправника до отримувача за 1 се­кунду (б/с). Телефонні кабелі здатні забезпечувати пропуск­ну здатність у кілька десятків Кб/с і вважаються «повільни­ми» каналами. Середньою пропускною здатністю володіють канали на коаксіальних кабелях - до 10 Мб/с та витих па­рах - до 100 Мб/с. Високу пропускну здатність у кілька Гб/с забезпечують волоконно-оптичні кабелі.

За допомогою кабелів кожен комп'ютер у KM з'єднується з іншими комп'ютерами (вузлами мережі). Для під'єднання кабелю до комп'ютера використовуються мережні адаптери (мережні карти). Мережні адаптери підбирають у залежності з типом кабелю, який використовується.

Топологія мережі

Загальна схема з'єднання комп'ютерів в локальні мережі називається топологією мережі. Топології мережі можуть бути різними.

Мережі Ethernet найчастіше можуть мати топологію «шина» і «зірка». У першому випадку всі комп'ютери підключені до одного загального кабелю (шині), в другому - є спеціальний центральний пристрій (хаб), від якого йдуть «промені» до кожного комп'ютера, тобто кожен комп'ютер п ідключений до свого кабелю.

Структура типу «шина» простіша і економічніша, оскільки для неї не потрібний додатковий пристрій і витрачається менше кабелю. Але вона дуже чутлива до несправностей кабельної системи. Якщо кабель пошкоджений хоч би в одному місці, то виникають проблеми для всієї мережі. Місце несправності важко виявити.

У цьому сенсі «зірка» стійкіша. Пошкоджений кабель – проблема для одного конкретного комп'ютера, на роботі мережі в цілому це не позначається. Не вимагається зусиль по локалізації несправності.

У мережі, що має структуру типу «кільце» інформація передається між станціями по кільцю з переприйманням в кожному мережевому контроллері. Переприймання проводиться через буферні накопичувачі, виконані на базі оперативних пристроїв, що запам'ятовують, тому при виході їх ладу одного мережевого контроллера може порушитися робота всього кільця.

Гідність кільцевої структури – простота реалізації пристроїв, а недолік – низька надійність. Види компютерних мереж:

Комп'ютерні мережі розрізняють за їхніми масштабами та можливостями. Найменші з них - локальні обчислювальні мережі (ЛОМ) або, англійською мовою, Local Area Networks (LAN). Ці мережі об'єднують невелику кількість комп'ютерів (звичайно до 100) та Існують у рамках однієї організації або підприємства. Такі мережі часто створюються для організації інформаційної системи, або, зокрема, для спільного використання ресурсів (дисководів, принтерів, сканерів та іншого дорогого обладнання). Каналами зв'язку в ЛОМ є спеціальні кабелі (коаксіальні або вита пара), які забезпечують якість зв'язку та високу швидкість обміну (до 100 Мбіт/с).

Великі підприємства (банки, енергетичні та інвестиційні компанії, засоби масової Інформації тощо) звичайно мають різні віддалені філії, і тому вони зацікавлені у створенні власних корпоративних обчислювальних мереж (КОМ). Складовими КОМ є менші локальні мережі окремих підрозділів, які з'єднані між собою телефонними каналами, радіоканалами, супутниковим зв'язком. Мережі транснаціональних корпорацій можуть покривати країни та континенти. Однак, незважаючи на значну поширеність, КОМ також є мережами підприємств. У корпоративних мережах вдаються до спеціальних заходів для збереження таєм­ниці та попередження несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів.

Якщо комп'ютери поєднані у мережу масштабу регіону країни, то йдеться про регіональні обчислювальні мережі (РОМ). Як лінії зв'язку для такої мережі можуть бути використані телефонні лінії або безпровідний супутниковий зв'я­зок. РОМ спрямовані, як правило, на виконання завдань масштабу регіону (ін­формаційне забезпечення роботи електроенергетики, транспорту, регіонального постачання, банківських розрахунків тощо).

Мережі різного масштабу можуть бути поєднані між собою. Скажімо, ло­кальна мережа по кабелю може бути приєднана до регіональної мережі, а мережі різних регіонів можуть бути пов'язані телефонною лінією. Завдяки поєднанню мереж різного масштабу можлива передача повідомлень між містами, країнами та континентами. Об'єднання мереж, яке надає послуги багатьом кінцевим користувачам, розміщеним на великій території, називається глобальною мере­жею (Wide Area Networks, WAN). Найяскравішим прикладом глобальної мережі світового масштабу є Internet.

Останнім часом сформувався новий тип мереж - міські мережі або мережі мегаполісів (Metropolitan Area Networks, MAN), які призначені для обслуговування клієнтів на території великого міста. Особливістю цих мереж є використання цифрових магістральних ліній зв'язку на оптоволоконних кабелях з високою швидкістю обміну (понад 40 Мбіт/с). Розвиток таких мереж забезпечують в основному міські телефонні компанії.

Мережа Інтернет, якою вона є сьогодні, не є продуктом зусиль єдиної команди розробників. Скоріше, це результат об'єднаних зусиль талановитих людей, працюючих незалежно один від одного. Спочатку вона призначалася для використання в наукових колах, державних структурах та навчаль них закладах. На сьогодні Інтернет став доступним практично для всіх, хто бажає скористатися його послугами для читання новин, пошуку інформації на будь-яку тему, здійсненням покупок в "електронних крамницях".

У 1957 році в США було створено Агентство перспективних наукових досліджень при Міністерстві оборони (Advanced Research Projects Agency - ARPA). Перед цією організацією була поставлена мета - забезпечити лідерство США в галузі передових технологій, особливо в сфері озброєнь.

На початку 60-х років Поль Берен (Paul Baran) з фірми Rand Corporation знайшов спосіб передачі інформації по мережі, який повністю виключав би можливість збою та втрати інформації. Тепер він називається комутацією пакетів (packet switching). Суть цього способу полягає в наступному: в повідомлення (пакети), що пересилаються комп'ютерною мережею, вміщується інформація про маршрут, в результаті чого будь-який комп'ютер, підключений до мережі, може визначити, куди треба відправити (або переключити) те чи інше повідомлення.

У 1969 році організація ARPA створила мережу ARPANЕT. Метою цього проекту було надання своїм співробітникам, вченим та дослідникам, засобу ефективного обміну інформацією. Були створені процесори передачі повідомлень (Interface Message Processors - IMP) на основі технології комутації пакетів.

Наступна важлива подія в історії Інтернету сталася в 1983 році, коли ARPANET перейшла до використання прото­колу TCP/IP. В проміжку між 1969 та 1983 роками з'являли­ся нові мережі, але об'єднати їх не вдавалося, оскільки, через використання різних протоколів, взаємна передача інфор­мації була неможлива. Тому ARPA профінансувала розроб­ку нового протоколу під назвою Transmission Control Protocol/ Internet Protocol (TCP/IP - протокол управління передачею/ міжмережний протокол), який дозволяє об'єднувати різні мережі. IP використовується для передачі інформації між мережами, а процесори IMP, що комутують пакети, відомі як шлюзи (gatways), або маршрутизатори (routers).

Оскільки в інформатиці мережа мереж називається "Інтернет" (тобто взаємодія мереж), нова система мереж, що використовує протокол TCP/IP, отримала назву Інтер­нет. ARPANET здійснила перехід на протокол TCP/IP 1 січня 1983 року. Саме цю дату багато хто вважає днем народження Інтернет.

В 1992 році була висунута ідея створення Всесвітньої інфор­маційної мережі (WWW - World Wide Web) як більш ефектив­ного способу подання інформації, що дозволяє користувачам всього світу вільно обмінюватися даними. В основі цього про­екту було використання гіпертексту - поняття, вперше введе­ного Тедом Нельсоном (Ted Nelson) в 60-х роках. Гіпертекст дозволяє встановлювати зв'язок між деяким фрагментом тек­сту та іншим документом. Це означає, що при активізації цьо­го зв'язку (або посилання) програма-клієнт відкриє відповід­ний документ. В останній час гіпертекст "виріс" в гіпермедіа, який відрізняється від гіпертекста тільки тим, що містить посилання на мультимедійні зображення, відеокліпи та зву­ковий супровід. В результаті Web набула такої популярності, що залишила далеко позаду всі інші служби, і більшість лю­дей, говорячи про Інтернет, мають на увазі Web. В 1997 році метою Web стало створення динамічних інтерактивних сторінок. Web-сторінки — це комплексні документи, які можуть міс­тити будь-які дані: текст, графіку, звук, відео та анімацію.

Для перегляду Web-сторінок використовуються спеціальні програми - браузери. Вони з'явилися практично одночасно з концепцією World Wide Web і пройшли великий шлях роз­витку. Найбільш популярними браузерами є Microsoft Internet Explorer, хоча існують і інші програми, призначені для цієї мети.

2. Для того, щоб отримати доступ до інтернет-ресурсу, необхідно знати його мережеву адресу. Оскільки Інтернет постійно оновлюється і розвивається, у цій мережі немає єдиного каталогу. Але в Інтернеті є різні інформаційно-пошукові системи, що допомагають користувачам зайти потрібну інформацію. Прикладами таких систем можуть бути тематичні каталоги і пошукові сервери, що здійснюють контекстний пошук, а також метапошукові машини та спеціалізовані пошукові служби.

Якщо потрібна загальна інформація, яка стосується глобальної теми або певних її галузей, доцільно скористатись пошуковими тематичними каталогами. Це інформаційно-довідкові системи, що створюються вручну редакторами на основі інформації, зібраної на сайтах Інтернету. Вони мають деревоподібну структуру. Усі галузі людської діяльності поділяються на групи: наука, техніка, мистецтво, економіка, політика, спорт тощо, ті в свою чергу, - на підрозділи. Наприклад, до мистецтва відносять літературу, театр, живопис, музику, архітектуру. Далі йде детальніша класифікація.

Каталоги організуються за темами і, чк правило, містять гіперпосилання для повернення на верхній рівень веб-сайта каталогу, а не на окремі сторінки цього веб-сайта. Користувачі каталогів починають пошук, вибираючи загальну тему чи відповідну тематичну категорію, а потім крок за кроком зменшують область пошуку.

Працювати з тематичними каталогами не складно. Пошук інформації користувачем проводиться на інтуїтивному рівні і практично завжди досягає бажаних результатів. Але за простотою приховується велика робота, пов’язана з розробкою та підтримкою каталога. Пошукові каталоги створюються, як правило, вручну. Високо кваліфіковані редактори особисто переглядають інформаційний простір Інтернету, підбирають публікації, що, на їхню думку, становлять загальний інтерес, і заносять їх до каталогу.

Тематичні каталоги є початковими засобами пошуку інформації, вони дозволяють розв’язувати стандартні задачі, зокрема шукати сайти певного тематичного призначення. Але в такий спосіб не завжди можна знайти потрібну інформацію, часто процедура пошуку затягується на невизначений час.

Основною перевагою такого засобу пошуку є чітка відповідність змісту сайтів тематиці, оголошеній для кожного розділу. Недоліком тематичних каталогів є неповне охоплення існуючих у мережі ресурсів, оскільки від слідкувати всю наявну в Інтернеті інформацію практично неможливо, навіть маючи для обслуговування серверу значну кількість персоналу.

Якщо відома конкретна назва, фраза або термін, то для одержання інформації щодо предмета пошуку слід використовувати пошукові, метапошукові або спеціалізовані пошукові машини.

Пошук на таких машинах здійснюється за допомогою спеціально розроблених для цього програм, які постійно відвідують веб-сайти Інтернету з метою створення каталогів веб-сторінок. У більшості випадків для визначення місцезнаходження певної інформації, наприклад, якогось відомого документа, зображення або фрази, а не загальної теми, найліпше застосовувати саме пошукові машини.

Пошукові машини працюють з використанням автоматичних засобів. Це дає можливість порівняно швидко опрацьовувати велику кількість веб-документів і створювати бази даних обсягом у сотні мільйонів веб-сторінок. Але при цьому ніхто не може гарантувати, що наявність у документі певних слів, за якими здійснюється пошук, вказує на належність документа до конкретної теми. Тому пошук інформації в таких базах даних не точний. Пошукові машини зручні для використання лише тоді, коли користувач знає ім’я автора документа, його назву або якусь цитату з нього. Разом з тим бази даних пошукових машин значно більші за обсягом, ніж бази даних тематичних каталогів, та й поновлюються вони частіше.

Як свідчить практика, пошукові машини дають можливість здійснити найбільш повний пошук у рамках заданої теми. Робота пошукових машин проводиться у три етапи. На першому етапі сканується інформаційний простір і збираються копії веб-ресурсів. На другому етапі бази даних, складені за результатами сканування, змінюються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. А на третьому етапі пошукова машина приймає запит від користувача і після цього проводить пошук у своїх базах даних та відображає веб-сторінку з оформленими результатами.

Якщо для пошуку інформації потрібно переглянути кілька баз даних, доцільно використовувати метапошукові машини. Вони отримують інформацію з різних баз даних і готують зведений звіт про результати пошуку. Самостійно такі системи нічого не шукають. Вони лише «дають» завдання тематичним каталогам та пошуковим машинам, а потім збирають результати пошуку, видаляють з них повторення і повертають користувачеві узагальнений результат. Метапошукові машини не мають гнучкої мови запитів і, головне, не чекають надходження всіх результатів пошуку, а обмежуються лише першими знахідками.

Для пошуку спеціальної інформації доцільно використовувати спеціалізовані пошукові машини.