- •О.О. Бакалінська курс лекцій з дисципліни «конкурентне право»
- •Тема 1. Вступ до конкурентного права
- •3 Поняття конкурентного права. Теорії конкурентного права.
- •Предмет та метод конкурентного права
- •Тема 2. Конкурентне законодавство зарубіжних країн
- •Тема 3 система державного регулювання та захисту економічної конкуренції
- •3. Система державних органів, що здійснюють державну політику в сфері економічної конкуренції
- •Тема 4 узгоджені дії субєктів господарювання
- •Тема 5 державний контроль процесів економічної концентрації
- •2. Види економічної концентрації
- •3.1. Попередні висновки
- •3.2. Порядок подання заяви
- •3.3. Порядок розгляду заяви
- •Тема 6 окремі правопорушення конкурентного законодавства: загальна характеристика
- •1. Антиконкурентні узгоджені дії
- •2. Зловживання домінуючим (монопольним) становищем
- •3 Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю
- •6 Відповідальність за порушення конкурентного законодавства
- •Тема 7 правові засади захисту від недобросовісної конкуренції
- •Основні форми недобросовісної конкуренції
- •2.1.Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання визнаються:
- •3. Система захисту від недобросовісної конкуренції
- •4. Особливості припинення недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності
- •Контрольні питання
- •Тема 8 правове регулювання діяльності субєктів природних монополій
- •4. Інструменти регулювання природних монополій
- •Питання з дисципліни "Конкурентне право"
- •Список рекомендованої літератури Основні джерела Міжнародні договори та конвенції
- •Нормативні акти
- •Акти Президента та Кабінету Міністрів України
- •Нормативні акти міністерств і відомств
- •Судові роз’яснення та рішення
- •Підручники та посібники
- •Додаткова література
2. Види економічної концентрації
Основні принципи розвитку великих компаній у 80-і роки - економія, гнучкість, маневреність і компактність - у другій половині 90-х років змінилися орієнтацією на експансію і ріст. Великі компанії прагнуть віднайти додаткові джерела розширення своєї діяльності, серед яких одним з найбільш популярних є концентрація компаній. До злиття вдаються у даний час навіть дуже успішні компанії. Цей процес у ринкових умовах стає явищем досить звичайним, практично повсякденним.
Проблеми злиття і поглинання компаній викликають постійні суперечки в сучасній західній економічній теорії та практиці. Зіштовхуються абсолютно протилежні точки зору про доцільність і ефективність подібної реструктуризації компаній:
одні розглядають концентрацію як важливе джерело підвищення результативності діяльності компаній;
інші вважають їхнім тільки відображенням владних інстинктів менеджерів, чиє прагнення знижує, а не підвищує ефективність компанії.
Але які б не існували думки з цього питання, злиття і поглинання компаній - це об'єктивна реальність, яку необхідно досліджувати, аналізувати і робити відповідні висновки, що дозволяють не повторювати помилки, уже неодноразово пройдені іншими.
Для економіки України концентрація не є такою вже частою та масштабною. Проте з подальшою інтеграцією до світового господарства та припливом іноземного капіталу можна очікувати нового переділу власності. А тут вже без концентрації не обійтися. Для успішного регулювання цих процесів необхідно перш за все зрозуміти природу та основні причини об'єднань.
У сучасному корпоративному менеджменті можна виділити безліч різноманітних типів злиття і поглинання компаній. Зупинимося на найбільших поширених видах концентрації компаній. У залежності від характеру інтеграції компаній доцільно виділити наступні види:
горизонтальні злиття - об'єднання компаній однієї галузі, що виробляють ту ж продукцію чи виконують ті ж самі стадії виробництва;
вертикальні злиття - об'єднання компаній різних галузей, зв'язаних технологічним процесом виробництва готового продукту, тобто розширення компанією-покупцем своєї діяльності або на попередні виробничі стадії, аж до джерел сировини, або на наступні - до кінцевого споживача. Прикладом можуть слугувати злиття гірничодобувних, металургійних і машинобудівних компаній;
родові злиття - об'єднання компаній, що випускають взаємозалежні товари.
Наприклад, фірма, що виробляє і продає фотоапарати, об'єднується з фірмою, що робить фотоплівку чи хімреактиви для фотографування;
конгломератні злиття - об'єднання компаній різних галузей без наявності виробничої спільності. Іншими словами, концентрація такого типу - це злиття фірми однієї галузі з фірмою іншої галузі, що не є ні постачальником, ні споживачем, ні конкурентом. У рамках конгломерату поєднувані компанії не мають ні технологічного, ні цільової єдності з основною сферою діяльності фірми-інтегратора.
3. Правові форми контролю за економічною концентрацією Основними правовими формами контролю органів Антимонопольного комітету України за економічною концентрацією є надання дозволу на здійснення цієї концентрації. Таким дозволом є рішення Антимонопольного комітету України, яке містить описово-мотивувальну та резолютивну частини. Як було зазначено у попередньому розділі, “попередні висновки” Антимонопольного комітету України також можуть надавати суб’єкту господарювання підтвердження права, що йому не потрібно отримувати дозвіл Комітету на відповідну концентрацію.
При перевищенні порогових показників, визначених статтею 24 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, учасники концентрації повинні звернутися до Антимонопольного комітету з заявою про надання дозволу на концентрацію. Однак закон визначає лише основні вимоги і процесуальні норми розгляду питань економічної концентрації. Порядок розгляду цих питань, відповідно до статті 26 цього закону, повинен встановлювати Антимонопольний комітет України. Тобто законодавець, прийнявши зазначений закон, надав повноваження Антимонопольному комітету України розробити відповідний нормативний акт. Таким нормативним актом є Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 березня 2002 року за № 284/6572 (надалі – Положення про концентрацію).
До прийняття Закону України “Про захист економічної конкуренції” питання економічної концентрації, крім Комітету, могли розглядати територіальні відділення Комітету і державні уповноважені Комітету. Після 3 березня 2002 року це стало повноваженням лише колегіального рішення Комітету. Причому надання дозволу на концентрацію можливе і Комітетом, і Адміністративною колегією Комітету, а заборона цих дій - повноваження лише Комітету.
У січні-жовтні 2008 року органами Антимонопольного комітету України розглянуто 866 заяв про концентрацію суб’єктів господарювання (за аналогічний період 2007 року – 687 заяв). В 682 випадках надано дозвіл на економічну концентрацію
Розглянуто 80 заяв щодо надання попередніх висновків на концентрацію суб’єктів господарювання73