3 Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

В умовах сучасної економіки ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, держава зобов’язана відігравати активну роль у стабілізації економіки. Це відбувається шляхом формування відповідної державної економічної політики з ефективним використанням економічних, правових та адміністративних важелів. Саме останні є результатом діяльності органів влади, оскільки базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава. Важливе значення має проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталітету нації тощо. Обидва механізми мають свої переваги та недоліки, а тому головним завданням держави є раціональний розподіл функцій між ними, оскільки надмірне адміністративне втручання може спотворювати ринкові механізми. Держава має регулювати ті сфери і процеси, які не може і координувати взагалі або ринок виконує недостатньо ефективно.

Втручання владних органів у економічні процеси є добре відомим явищем, оскільки держава завдяки використанню набору певних інструментів економічної політики може прямо чи опосередковано підтримувати окремих учасників ринку або цілі галузі, обмежуючи умови вільної конкуренції.

На жаль, саме дискримінація суб'єктів господарювання органами влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю у вигляді антиконкурентних дій залишається одним з найпоширеніших видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки чиновники різного рівня використовують свою владу для надання переваг чи пільг окремим суб'єктам господарювання. Це відбувається шляхом як прийняття письмових рішень, так і усних вказівок або будь-яких інших дій або бездіяльності, які вже призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. При наявності цієї серйозної проблеми ступінь застосування конкурентного законодавства до державних органів залишається особливою проблемою для всіх конкурентних законодавств світу.

Слід зазначити, що в законодавстві більшості країн світу порушеннями вважаються антиконкурентні узгоджені дії (в тому числі дії між конкуруючими фірмами - картелі) і зловживання монопольним (домінуючим) становищем. В країнах, які перейшли від адміністративно-командної системи до вільного ринку, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, як правило, визнаються також дії органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, направлені на дискримінацію суб'єктів господарювання. Введення таких норм в законодавство про захист економічної конкуренції виправдовується низьким рівнем правосвідомості у суспільстві, неможливістю для більшості громадян скористатися послугами адвоката. Цей підхід нетиповий для країн з розвинутою економікою, оскільки спори, які виникають з приводу протиправних дій органів влади, вирішуються у судах.

Панівною думкою в юридичній практиці більшості країн є те, що державний орган підпадає під дію конкурентного законодавства в тій частині, в якій він так чи інакше займається підприємницькою діяльністю, тобто пропонує або придбаває товар на ринку.

Іншим випадком є той, коли органи влади не займаються підприємницькою діяльністю, а виконують свої владні функції, тобто працюють в рамках своїх владних повноважень.

У чому ж криється причина неправомірних дій органів влади, які, будучи наділені державою владними повноваженнями щодо здійснення регулятивних, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, і зобов’язані регулювати діяльність на відповідних ринках виключно у межах наданих їм повноважень, все ж-таки здійснюють такі неправомірні дії?

небажанням органів влади відійти від старого стилю управління, їх намагання шляхом невиправданих адміністративних методів управління економікою досягти зміни ситуації на краще у найближчому майбутньому без врахування негативних наслідків таких дій для суспільства у більш віддаленій перспективі;

недосконалою структурою доходів місцевих бюджетів, які формувалися переважно за рахунок податку на прибуток податку та податку на додану вартість, що спонукало, з метою наповнення бюджету, встановлювати заборони на реалізацію товару з одного регіону в інший (у більшості зарубіжних країн основу місцевих бюджетів складають податок з продажу і податок на нерухоме майно);

намаганням органів влади уникнути обов’язкового погодження з органами Антимонопольного комітету рішень, що підлягають такому погодженню, зокрема, з питань цінового регулювання;

кризовими явищами у економіці;

значним поширенням практики здійснення господарської діяльності органами влади;

створенням “тіньових угруповань”, зокрема, за участю керівних працівників підприємств та службових осіб органів влади та управління;

недостатністю темпів запровадження ринкових методів регулювання економіки, про що свідчить зростання апарату управління та сталість адміністративних методів управління;

створенням підґрунтя для зловживання службовим становищем посадовими особами органів влади завдяки наявності великої кількості дозвільних процедур.

Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачається, що рішення, які дискримінують підприємців, а лише та їх части­на, яка впливає на конкуренцію. Це повинно сприяти концентрації зусиль органів Антимонопольного комітету саме на порушеннях конкурентного характеру. Окрім того, Законом істотно розширено коло дій державних органів, які визнаються антиконкурентними (стаття 15, 16 та 17 Закону). Як і у випадках інших порушень цього Закону, тут також встановлено принцип загальної заборони антиконкурентних дій державних органів.

Склад порушень у вигляді антиконкурентних дій органів державної влади передбачає одночасно два об'єкта – конкуренцію, що ґрунтується на рівних правах та можливостях суб'єктів господарювання, та, як наслідок, права учасників господарського обороту - суб'єктів господарювання.

Суть порушень полягає в обмеженні права чи можливості займатись вільною, на свій розсуд господарською діяльністю, порушенні принципу самостійності і рівності учасників господарського обороту, штучному створенні переваг для певних суб’єктів господарювання, що в кінцевому рахунку призводить до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, стримування її розвитку.

Під спотворенням конкуренції розуміється настання (можливість настання) таких наслідків вчиненого діяння, що полягають у зміні об'єктивно існуючих факторів, що обумовлюють (визначають) стан, інтенсивність, можливості конкурувати на ринку певних суб’єктів, внаслідок чого цим суб’єктам створюються менш або більш сприятливі умови у конкуренції, в той час як для інших конкурентів ці умови залишаються незмінними і тому, в цілому, конкуренція на ринку не зазнає обмежень або може навіть ставати більш жорсткою.

Суб'єктами передбачених порушень є центральні та місцеві органи виконавчої влади, державні органи, що здійснюють регулювання суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єкти господарювання, яким зазначені органи делегували свої владні повноваження, в межах цих делегованих повноважень.

Статтею 15 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено антиконкурентними діями органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю такі дії:

1) прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (це визначено частиною першою статті 15 Закону, яка містить у загальному вигляді види дій органів влади, які визнаються антиконкурентними і забороняються);

2) заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

3) пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

4) пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

5) будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

6) встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

7) надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

8) дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

9) дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Варто підкреслити, що дії, визначені частиною другою статті 15, передбачають лише окремі конкретні види, а не вичерпний перелік дій органів влади, які визнаються антиконкурентними і забороняються, а тому цей перелік при практичному застосуванні може бути доповнений іншими випадками, які відповідають ознакам заборонених дій. Законом встановлений принцип заборони таких дій органів влади, які в цілому підпадають під загальне визначення порушення і при цьому можуть мати вплив на конкуренцію. Таким чином, в результаті накопичення суттєвого досвіду припинення антиконкурентних дій органів влади Законом не тільки уточнено формулювання цього виду порушень, а й суттєво розширено коло дій органів влади, що дасть змогу запобігти багатьом порушенням.

Стаття 15 охоплює більш широке коло діянь органів влади, які можуть призвести до передбачених частиною першою цієї статті наслідків, а саме: недопущення, усунення, обмеження, спотворення конкуренції. При цьому варто звернути увагу на те, що це не всі рішення органів влади, які дискримінують підприємців, а лише та їх частина, яка впливає на конкуренцію.

Слід зазначити, що до таких наслідків призводять безпосередньо ці діяння (надання письмових чи усних вказівок, укладення угод чи будь-які інші дії чи бездіяльність), на відміну від дій цих органів, які полягають у схиленні чи наданні рекомендацій, що схиляють інші органи, суб'єктів господарювання до вчинення порушень.

Крім того, законом передбачено додаткову ознаку (наслідки) протиправного діяння – “що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям”. Це дуже важливо, особливо з огляду на те, що дія, яка вже завдала шкоди, має бути якнайшвидше відмінена, оскільки багато суб'єктів господарювання, права яких порушені подібними діями місцевих органів влади і які нерідко зазнали конкретних матеріальних втрат, продовжують зазнавати збитків і не тільки під час розгляду органами Комітету їхніх заяв, і й деякий час навіть після прийняття відповідного рішення органів Комітету; а дія, яка ще не настала, але може завдати шкоди в майбутньому, має бути попереджена органами Комітету, що дає змогу запобігти вчиненню порушень і не призвести як до спотворення конкуренції, так і до завдання шкоди суб'єктам господарювання.

Окрім цього, в законодавче поле була введена принципово нова стаття, яка з’явилася також внаслідок досвіду роботи органів Комітету, і яка суттєво скоротила коло дій державних органів, які можуть призвести до порушення. Це стаття 16 Закону, згідно з якою визнається окремим видом порушення делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Практика застосування конкурентного законодавства засвідчила необхідність приділення серйозної уваги таким фактам, коли органи влади не своїми власними діями, а опосередковано вплива­ють на спотворення конкуренції у підпорядкованих їм сферах суспільного життя

Необхідність делегування державою окремих владних повноважень суб’єктам господарювання обумовлена тим, що у разі, якщо певне питання потребує державного регулювання, однак вимагає неефективних витрат, чи відповідні суб’єкти входять до єдиної міжнародної системи, яка вимагає здійснення певних повноважень недержавними інституціями, повноваження можуть бути передані галузевим асоціаціям, концернам, іншим об’єднанням чи окремим суб’єктам господарювання.

Слід зазначити, що з роками таких прикладів стає не менше, при цьому така практика залишається не тільки звичною для України, а й продовжує поширюватись. Зважаючи на відсутність чіткого правового регулювання цих відносин, частішають випадки, коли таке делегування надає суттєвих переваг окремим суб’єктам, посилює їх ринкову владу, оскільки суб'єкти господарювання, яким владні структури делегували свої повноваження, виконують їх на госпрозрахунковій основі, і, маючи виключні права, зловживають ними. Це проявляється у встановленні завищених цін, розширеного переліку необхідних документів, нав’язуванні додаткових послуг тощо.

Окрім того, такі неправомірні дії органів влади сприяють створенню нових монопольних структур, які в своїх інтересах і в інтересах чиновників, які за них "потурбувались", досить активно і, часто, без­карно зловживають таким своїм становищем, вимагаючи надто великої плати за свої послуги. Це лягає важким тягарем на плечі підприємців, споживачів, простих громадян, які користуються по­слугами таких структур.

Отже, господарська діяльність органів влади є також важливим чинником, який спотворює конкуренцію. До господарської діяльності належать не тільки платні послуги, які надають суб’єкти господарювання внаслідок делегованих їм владних повноважень, а й послуги, які надають державні органи самостійно. Ці послуги безпосередньо випливають із владних повноважень державних органів або є супутніми під час виконання ними своїх владних функцій., що дозволяє нав’язувати підприємцям не завжди потрібні їм роботи. Характерною рисою зазначених послуг, що відрізняє їх від інших видів діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю є те, що фінансування такої діяльності здійснюється безпосередніми споживачами послуг.

Відповідно до статті 17 забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Схиленням до порушень законодавства про захист економічної конкуренції є дії зазначених у статті суб'єктів, що передбачають будь-який вплив на суб'єктів господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю для того, щоб вони вчинили діяння, які визначені як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Такий вплив може бути у формі примушування, тиску, погроз, підмови, підкупу тощо, а іноді такі дії полягають у наданні рекомендацій, що схиляють до порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Під легітимацією розуміється підтвердження або визначення законності (правомірності) діянь, які визнаються Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, легітимація може мати місце при затвердженні запропонованих суб'єктом господарювання цін чи порядку їх формування, які неможливо б було встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Антиконкурентними діями органів влади визнається також укладення між зазначеними органами, а також між цими органами та суб'єктами господарювання угод, надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження відповідних дій, що спричиняють спотворення конкуренції.

Слід зазначити, що антиконкурентні дії органів влади можуть здійснюватися ними безпосередньо або у складі об’єднань органів влади чи в інший спосіб окремою посадовою особою, групою посадових осіб чи уповноваженим працівником органу влади як у вигляді прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок; укладення угод; в інший спосіб; чи у вигляді бездіяльності органів влади.

Здійснення антиконкурентних дій органів влади у вигляді узгоджених дій із суб'єктами господарювання також визнається порушенням стосовно органів влади та кваліфікується відповідно до статей 15, 17 Закону. Окрім того, у випадку визнання органів влади суб’єктами господарювання на задіяному учасниками узгоджених дій ринку – ще й відповідно до статті 6 Закону, яка визначає узгоджені дії суб'єктів господарювання. При цьому, якщо дія органу влади стосується всіх учасників ринку, тобто навіть без дискримінації їх між собою, антиконкурентні наслідки, принаймні на регіональних ринках, не зменшуються, а зростають, що посилює ступінь втручання органу влади у ринкові процеси та спотворення конкуренції.

Як зазначалося раніше, формулювання порушень у вигляді антиконкурентних дій органів влади Законом “Про захист економічної конкуренції” дещо уточнено: тепер це не всі рішення, які дискримінують підприємців, а лише та їх частина, яка впливає на конкуренцію.

За січень-жовтень 2008 року органами Антимонопольного комітету України припинено 502 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (у 2007 році – 639 порушень)⁷⁷.

4. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань

Набрання чинності Законом України “Про захист економічної конкуренції” поставило на порядок денний необхідність теоретичного обґрунтування та усвідомлення нових категорій правопорушень, зокрема, передбачених ст. 18-22 (розділ ІV) Закону України “Про захист економічної конкуренції.”

Варто зазначити, що Законом визначаються чотири взаємопов'язані але окремі склади антимонопольних правопорушень:

• обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання та об'єднань,

• неправомірне використання ринкового становища,

• дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання стосовно конкурентів,

• обмежувальна діяльність об'єднань.

Відповідно до змісту ст. 18 Закону України “Про захист економічної конкуренції” обмежувальною є діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань спрямована на схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень. Крім того суб’єктам господарювання, об'єднанням забороняється примушувати інших суб'єктів господарювання:

Об’єктом правопорушення є конкуренція та свобода вибору моделі здійснення підприємницької діяльності, що закріплена в ст.42 Господарського кодексу України.

Об'єктивна сторона передбачає два варіанта поведінки ( дій) правопорушника: схилення до порушення законодавства чи примушення до порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції є дією, що у часі передує наявному чи можливому порушенню законодавства про захист економічної конкуренції і полягає у спонуканні, переконанні іншої особи у доцільності та необхідності порушити вимоги законодавства. Схилення може здійснюватися шляхом погрози настання несприятливих наслідків у разі відмови чи, навпаки, отримання вигоди у разі згоди, або із застосуванням як засобу тиску авторитету державного органу, підмови, підкупу тощо. При цьому, важливо, що особа, яку схиляють, залишає за собою самостійність у прийнятті рішення про вчинення або не вчинення протиправного діяння. Закон не вимагає, щоб правопорушення, до якого схиляють суб’єкта господарювання, державний орган, було реалізовано в дійсності. Необхідно, проте, щоб дії, до яких схиляють суб’єкта господарювання, однозначно можна було кваліфікувати як такі, що мають ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому, як і у випадку схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції з боку органів влади, можливі форми такого схилення не деталізуються.

Другий варіант поведінки, передбачений частиною другою статті 18, виступає у формі примушення інших суб'єктів господарювання до вчинення певних діянь. Під примушенням слід розуміти дії суб'єктів господарювання, об'єднань, що полягають у такому впливі на суб'єкта господарювання, його посадових осіб, працівників, інших осіб, який змушує їх проти свого бажання вчиняти певні дії, що мають безпосередній вплив на здійснення господарської діяльності цього суб'єкта господарювання.

Не є примушенням пропонування пільг, компенсацій, хабарів, які не обмежують можливості вільного вибору поведінки. Не є примушуванням дії між суб'єктами господарювання пов'язаними відносинами контролю, оскільки такі дії розглядаються як порушення, вчинене єдиним суб'єктом господарювання.

Частина друга статті 18 містить вичерпний перелік діянь, примушення до яких з боку суб'єкта господарювання, є правопорушенням.

Такими діяннями є:

• антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, передбачені статтею 6 Закону;

• узгоджені дії суб'єктів господарювання які, хоч і не визнаються антиконкурентними, але можуть мати негативний вплив на конкуренцію, а саме:

• узгоджені дії малих та середніх підприємців;

• узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів;

• узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності;

• узгоджені дії, які можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом України, Кабінетом Міністрів України з мотивів істотного позитивного ефекту для суспільних інтересів;

• концентрація суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що вчинення узгоджених дій, передбачених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону, а також концентрації суб'єктів господарювання за доброю волею всіх їхніх учасників, не є правопорушенням. Правопорушенням є лише примушення інших суб'єктів господарювання до таких дій.

Правопорушення, передбачене статтею 18 Закону, має спеціальний суб'єкт – суб’єкт господарювання чи об'єднання.

Суб'єктом господарювання є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Об'єднанням є об'єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднання підприємств, а також громадські організації. Об'єднанням підприємств, відповідно до ст. 118 Господарського кодексу України, є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Громадською організацією, відповідно до ст.3 Закону України „Про об’єднання громадян” є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Суб'єктивна сторона цього правопорушення передбачає прямий умисел і як правило спеціальну мету.

Наприклад, Ф-ка міська асоціація поліграфістів розповсюдила листи, в яких було проінформовано підприємців, що надають послуги з ксерокопіювання, щодо проведення більшістю підприємців міста акції одночасного підвищення ціни на ксерокопію формату А4 до 30 копійок за одну копію.

Крім того, Голова Асоціації звернувся до мешканців міста з повідомленням про підвищення цін на послуги з ксерокопіювання та обґрунтуванням необхідності підвищення вартості копіювальних робіт і закликом до суб'єктів господарювання приєднатися до акції з підвищення ціни. Водночас, за допомогою міського або мобільного зв'язку підприємців додатково було повідомлено про дату конкретного підвищення ціни на ці послуги.

Чеки, отримані в місцях надання копіювальних послуг, підтвердили факт підвищення ціни, яка була ініційована Асоціацією та підтримана 37 суб'єктами господарювання.

Як свідчать пояснення підприємців стосовно причин підвищення ними цін на послуги з ксерокопіювання, вони погодилися з доводами Асоціації щодо підвищення цін.

Такі дії Асоціації поліграфістів щодо організації та практичній реалізації комплексу заходів інформаційного впливу стосовно суб’єктів господарювання є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді схиленні інших суб'єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій стосовно встановлення цін.

Неправомірним використанням суб'єктом господарювання ринкового становища, відповідно до змісту ст. 19 Закону є дії суб'єктів господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини першої статті 10 Закону, суб'єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 Закону, спрямовані на встановлення щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмежень, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.

Крім того, суб'єктам господарювання, які відповідно до частини третьої статті 10 Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, відповідно до статті 13 Закону.

Неправомірним вважаються також дії суб'єктів господарювання, які отримали дозвіл Антимонопольного комітету України спрямовані на схилення інших суб'єктів господарювання до надання будь-яким суб'єктам господарювання без об'єктивних причин переважних умов у господарській діяльності та ін.

Вчинення антимонопольного правопорушення передбаченого ст. 19 Закону України «Про захист економічної конкуренції» здійснюється суб'єктами господарювання, які мають спеціальні дозволи на вчинення дій, що забороняються (за звичайних умов) антимонопольним законодавством або обмежуються ним. Метою вчинення цього правопорушення є бажання суб'єкта господарювання утримати власне привілейоване становище на ринку і встановити контроль за діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Стаття 20 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює заборону щодо дискримінації суб’єктів господарювання. Зокрема, суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям. Як і положення ст. 7 Закону положення ст. 20 спрямовані на захист інтересів малих і середніх підприємців.

Крім того, чинним законодавством об'єднанням забороняється відмовляти суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необґрунтованою і невиправданою (ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Зокрема, збороняється відмовляти у прийнятті в об'єднання, якщо виконуються такі умови:

об'єднання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбачають отримання прибутку;

створення та діяльність об'єднання не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.

На нашу думку, положення ст. 18-21 Закону мають превентивний та загальнорегулятивний характер, і спрямовані передусім на визначення меж дозвільної поведінки суб'єктів господарювання та об'єднань, шляхом встановлення заборони на ті дії, які можуть призвести до обмеження чи усунення конкуренції, а також неправомірного використання ринкового середовища.

Характеризуючи склад правопорушення необхідно зазначити, що законодавець визначив об'єктивну сторону зазначених правопорушень, а наявність прямої заборони лише вказує на небезпечність такої діяльності з боку суб'єктів господарювання для розвитку конкуренції. Варто також зазначити, що всі правопорушення розділу ІV Закону можуть бути вчиненні лише умисно.

Вважаємо, що напрацювання практики припинення цієї категорії правопорушень антимонопольними органами надасть можливість в здійснити більш докладний аналіз положень розділу ІV Закону України «Про захист економічної конкуренції».