Тема 1. Літературна мова. Мовна норма (2 години)

План

1. Виникнення української мови.

2. Сучасна українська літературна мова.

3. Мовна норма.

4. Варіанти норм.

Методичні поради до вивчення теми

Мета вивчення цієї теми — відновити у пам’яті студентів поняття літературної мови, її норм і варіантів; вчити студентів правильно використовувати закони унормованої мови.

Вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» доцільно містить у собі тему з вивчення літературної мови і мовних норм. Слід зазначити, що ознайомлення з матеріалом теми “Літературна мова. Мовна норма” має базуватися на вже здобутих знаннях зі шкільного курсу «Українська мова». Тому вважається, що студент має уявлення про такі поняття, як „ літературна мова”, „нелітературна мова ”, „орфографія ” i т. iн.

Вивчення теми доцільно починати з розгляду видів мови та виникнення сучасної української літературної мови.

Ознайомлення з основними характеристиками унормованої мови допоможе студентові розширити свій науковий світогляд стосовно законів сучасної мови і мовлення як окремої ланки філологічної науки i поглибити знання про особливості функціонування варіантів норм.

Наступним кроком вивчення теми є засвоєння поданого теоретичного матеріалу на практиці за допомогою завдань. Слід пам’ятати, що порушення мовних норм веде до некоректного спілкування, непорозуміння між співрозмовниками, суттєвих помилок при оформленні документації, тощо.

Матеріал для самостійного вивчення

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

(Сидір Воробкевич)

1. Виникнення української мови

Не можна не захоплюватися тим, що це розуміли ще наші предки. Так, Володимир Мономах у своєму “ Поученії ”дітям зазначав:

Коли щось умієте робити добре - не забувайте того, а коли не вмієте - вчитеся.

Причину необхідності вивчення рідної та інших мов славетний князь пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре—вона повинна знати світ, розбиратися, що є добро, а що зло. Насамперед треба знати свій рід та своє призначення у світі; свою мову й мови інших народів.

МОВА-це душа народу; гине мова - гине народ, оскільки без мови народ ніколи не зможе стати свідомою і повноцінною нацією.

“ Наш народ повинен зрозуміти, що сила його залежить від сили його свідомості .”—Писав митрополит Іларіон Туровський за часи Київської Русі.

Мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягають у далекі часи. Вона є наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово – це зусилля людини проникнути в природу, у саму себе, увійти в чарівний і загадковий світ мови.

Шукаючи прадавні корені української мови треба памўятати слова Потебні, що “можна точно зареєструвати дату, годину і хвилину, коли яблуко впало з дерева, коли народилася дитина, але не можна визначити року, дня і години постання нової мови”.

Тож розглянемо яке місце займає українська мова серед мов світу.

Українська мова належить до східнословўянської групи індоєвропейської сімўї мов.

Добра половина усього людства розмовляє на якій-небудь індоєвропейської мові. А усього у світі десь понад 100 мовних сімей, які поєднують близько 3000 мов. Наприклад:

       семито-хамитська сімўя;

       дравидська;

       уральська;

       тюркська;

       монгольська;

       австро азіатська;

       австронезійська і т.д.

Деякі з них зовсім маленькі, а ось індоєвропейська сімўя мов дуже велика.

Звичайно, нас з вами цікавить словўянська гілка.

Розглянемо дерево індоєвропейських мов:

італійська гілка – умбрська мова

оскська мова

романська гілка – латинь каталанська мова

испанська

молдавська

румунська

португальська

французька і т. д.

індо-іранська гілка

П К персидська мова урду курдська мова хінді осетинська мова і т. д. 

санскрит і т. д.

Словўянськими мовами розмовляють понад 300 млн. осіб. Безпосередній предок сучасних словўянських мов - спільнословўянська (прасловўянська) мова у період розселення словўян (I тис.н.ери) почала розпадатися на окремі діалекти, з яких пізніше сформувалися окремі словўянські мови (13 літературних мов), що належать до трьох підгруп:

       східнославўянська група;

       західнословўянська група;

       південнословўянська група.

Українська мова – державна мова українців, нації, що мешкає на території України. Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України, ця частина українців складає українську діаспору:

східна діаспора – Росія, Казахстан, Білорусь,

(близько 7млн осіб) Прибалтика, Молдова;  

 

західна діаспора – країни Європи, Канада, США,

(близько 4млн осіб) Бразилія, Аргентина,

                                                Австралія.

Тож тепер ми маємо уявлення про місце української мови серед інших мов світу. А зараз звернемось до питання, яке поставив у своїй монографії Григорій Півторак “Українці: звідки ми і наша мова”. Важливо памўятати, що у походженні української мови, як і будь-якої іншої, треба розрізняти її писемну історію, коли вона складалась як літературна мова, і дописемну, тобто в головах та діалектах, на базі яких пізніше утворилася літературна мова.

Так от, щодо походження української літературної мови то відомо, що її започаткував Іван Котляревський, який ввів до літератури колоритну, мелодійну народну розмовну мову. Основоположником став Тарас Шевченко, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова. Подальший розвиток української літературної мови повўязаний з творчістю Лесі Українки, Івана Франка.

У IX-XIII ст. східні словўяни мали могутню давньоруську державу – Київську Русь, що зумовила формування спільної мови східних словўян, яка дістала назву давньоруської мови.

Але через незгоди між київськими князями та руйнівні нападки завойовників (13-15 ст. монголо-татарська навала) держава розпалась і утворилися три народності: українська, російська, білоруська. А на ґрунті давньоруської мови після занепаду Київської Русі утворилися три споріднені мови: російська, українська, білоруська.

До території, де склалася українська народність, належали Київщина, Полтавщина, Волинь, Поділля, Буковина, Закарпаття. Більшість з них у середині XIV ст. були поділені між Литвою і Польщею, а з другої половини 16 ст. і Литва перейшла під владу Польщі

Після приєднання України до Росії (1654р.) Правобережна Україна, Західна Україна, Південна Україна залишилися під владою Польщі, а Східна Україна перейшла до Росії.

Тому формування мови української народності відбувалося у надзвичайно складних умовах.