Задача 13

Визначити план закупівлі картоплі по заготівельній організації на основі таких даних:

• за звітний рік товарна продукція картоплі у зоні діяльності заготівельної організації становила 8000 т;

• фактично організацією закуплено 5600 т за середньою ціною 1,00 грн;

• на плановий рік за прогнозами урожаю передбачено збільшення товарної продукції на 15 %, у зв'язку з цим ступінь охоплення товарної продукції закупівлями зросте на 8 %, індекс цін-1,10.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Ступінь охоплення товарної продукції заготівельним оборотом (Сох) розраховується за формулою:

С_пу =—— х 100 %, 777

де 03_Ф ~ обсяг заготовленої продукції;

ЗО777- товарна продукція.

План закупівлі в натуральному виразі (ОЗ_ш) обчислю­ється так:

Т хГ

_т _ пл ^ох_:и

_пгт з

100%

де ТП_пл - товарна продукція у плановому році;

С_ох - ступінь охоплення товарної продукції заготівель­ним оборотом у плановому році.

План заготівельного обороту (ЗО_пл) визначається: ЗОпл ⁼ 03_пл х Ц_ЗАК,

де Ц_ЗАК - ціна закупівлі.

Задача 14

На заготівельний пункт споживчого товариства надійшло 50 т картоплі з домішками землі 3,5 %.

Визначити залікову масу картоплі, якщо стандартом до­пускається забрудненість землею до 1 %.

За кожен 1 % забрудненості землею понад норму дається знижка маси в розмірі 1 %.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

До виконання плану закупівель зараховується продукція, що за якістю відповідає вимогам стандарту. Щодо картоплі і коренеплодів, то у виконання плану зарахування планової продукції здійснюється за заліковою вагою.

Залікова вага картоплі визначається за формулою:

^в ] 00 %

де 3,і - залікова вага продукції;

Ф_в ~ фізична вага продукції при зважуванні;

З_и.н ~ відсоток землі понад норму.

Задача 15

Плодоконсервний завод серед інших виробів виготовляє "Салат столовий" в обсязі 135 туб. Витрати сировини на 1 туб становлять:

• капусти свіжої - 376,4 кг;

• моркви - 88 кг;

• цибулі - 60 кг.

Визначити потребу підприємства у сировині для вироб­ництва "Салату столового".

Запитання для самоперевірки

1. Наведіть класифікацію продукції за економічним при­значенням.

2. Дайте визначення поняття "номенклатура продукції".

3. Поясніть значення терміну "асортимент продукції".

4. Охарактеризуйте натуральні показники обсягу про­дукції.

5. Дайте визначення поняття "товарна продукція".

6. Що вкладається в поняття "валова продукція"?

7. Дайте визначення поняття "реалізована продукція".

8. Поясніть значення терміну "чиста продукція".

9. Поясніть сутність поняття "матеріально-технічне забезпечення".

10. В якій послідовності здійснюється планування мате­ріально-технічного забезпечення підприємства?

11. Які завдання планування обсягів закупівель заготі­вельного підприємства?

12. Дайте визначення поняття "якість продукції".

13. Поясніть значенім терміна "рівень якості".

Тема 8. Витрати підприємства План

1. Собівартість продукції та собівартість окремих виробів.

2. Поняття "витрати торговельного підприємства", їх склад і класифікація відповідно до "Методичних рекомендацій з формування складу витрат і порядку їх планування в торго­вельній діяльності".

3. Витрати заготівельно-переробного підприємства. Планування витрат у заготівлях. Планування собівартості продукції переробки та окремого виробу.

4. Практичне завдання. Визначення цін на продукцію виробництва. Визначення цін на продукцію власного виробни­цтва та куповані товари в закладах ресторанного господар­ства.

Планування витрат за окремими статтями та загальним обсягом.

Планування витрат у заготівлях. Планування собівар­тості продукції переробки та окремого виробу.

Форма роботи: вивчення теоретичного матеріалу; вико­нання практичного завдання.

Література: 2; 4; 5; 7; 10-13, 18-20.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Собівартість продукції та собівартість окремих виробів

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної та реалізованої продукції.

Собівартість товарної продукції підприємства обчис­люється двома основними способами. Перший з них - синтетич­ний - ґрунтується на кошторисі виробництва.

Кошторис коригують у такий спосіб:

. з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансу­ються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одер­жуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто:

1=1

де С_г- собівартість товарної продукції;

п - кількість найменувань продукції (послуг);

Сі - собівартість одиниці і-ої продукції (послуги);

А-', - виробництво 7-ої продукції (послуг) у натуральному

вимірі.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср ⁼ (- Т + {Сс.П — Сс.к),

де С_р - собівартість реалізованої продукції;

С_с.п, С_с.к - собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

У системі техніко-економічпих розрахунків на підприєм­стві важливе місце займає калькулювання - обчислення собі­вартості окремих виробів. Калькулювання потрібне дня вирі­шення низки економічних завдань, зокрема на обіруигунніши цін на вироби, обчислення рентабельності виробництв», аналізу витрат на виробництво однакових виробів па різних підприємствах, визначення економічної ефективності річних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за пла­новими нормами витрат, другі - за їх фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно- кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлен­ня, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій полягає в тому, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає вирішення таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини тощо); послуги та роботи (ремонт, транспортування тощо). Головний об'єкт калькулювання - готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається кальку­ляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулюван­ня - трактори, калькуляційна одиниця - один трактор, відповідно вугілля - одна тонна, електроенергії - одна кіловат-година тощо.

У світовій практиці господарювання застосовують різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва і традиціями внутрішньофірмо- вого управління. Найчастіше використовують калькулювання за повними та неповними витратами.

За умови використання методу калькулювання за повни­ми витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод "сіігесі-созі", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі - на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробни­цтва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. У такому випадку собівартість одиниці продукції обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багато- продуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є меннг точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуля­ційними статтями, номенклатура яких залежить від особливос­тей виробництва.

Установлюючи статті витрат, необхідно дотриму­ватися таких вимог:

■максимальну частку витрат, які включають в собі­вартість, потрібно обчислювати прямо на окремі вироби;

■ статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обгрунтовано розподілити між виробами.Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

• сировина та матеріали;

• енергія технологічна;

• основна заробітна плата виробників;

• додаткова заробітна плата виробників;

• відрахування на соціальні потреби виробників;

• утримання та експлуатація машин і устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• загальногосподарські витрати;

• підготовка та освоєння виробництва;

• позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами та цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.

Стаття "Сировина та матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховують транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям тощо). Із вартості сировини та матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їх можливого використання чи продажу.

Стаття "Енергія технологічна" включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ тощо), що безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння тощо). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття "Основна заробітна плата виробників" містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з

37

■ННІІ11І11

Кнормами міиріи чагу на виконання технологічних операцій і і. 111 н 11 н 11 їм п і тиками або відрядними розцінками на операції, ч»' піиі, ну пін.

Додаткова заробітна плата (оплата відпусток, часу ш і копання державних обов'язків, доплати за виконання додат­кових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби виробників - у відсотках від суми основної та додаткової заробітної плати.

Стаття "Утримання та експлуатація машин і устаткування" є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуван­нями на соціальні потреби робітників, котрі обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюють методом розподілу.

Найпоширенішим на вітчизняних підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно до основної заробітної плати виробників, тобто:

де С_м - витрати на утримання та експлуатацію машии і устаткування на одиницю продукції, грн;

С₃.о - основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн;

І\< - відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної заробітної плати виробників (по цеху, виробництву), %.

Перевага цього методу полягає в його простоті, але не­доліки його значні. По-перше, за такого розподілу витрати на кожен виріб обчислюються як середні по цеху, незалежно від

ЯМНІ!!

того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, заро­бітна плата не може бути точною базою розподілу цитрат іпі утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рів­ня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та авто­матизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак заробітну плату вже не можна нор­мувати поопераційно, а отже, вона не може бути базою роз­поділу інших витрат.

Найобґрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб, залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу, за такою формулою:

пі

С,. =Ус X/ ,

М ' ' м -г_} І ' »•=1

де т - кількість машин (технологічних груп машин), на яких обробляється виріб;

С_м_ _г - витрати на утримання та експлуатацію і-о'і маши­ни за одну годину, грн;

І, -- тривалість обробки на г'-ій машині, год.

Статті "Загальновиробничі витрати", "Загальногоспо­дарські витрати" близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі витрати - це витрати на управління, виробниче та господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). До них належать: витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їх утримання і ремонт, на охорону праці та ін.

Загальногосподарські витрати є такими самими тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити тощо. На невели- міч ііідіі|мі< мстнах з безцеховою структурою ці дві статті об'єднують 15 одну.

Як правило, загальновиробиичі та загальногосподарські цитрати розподіляють однаково, тобто пропорційно до основної заробітної плати виробників. Точнішим є їх розподіл пропорцій­но до суми основної заробітної плати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обгрунтованим способом.

Стаття "Підготовка та освоєння виробництва" може містити три різновиди витрат на:

. освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агре­гатів (пускові витрати);

• підготовку та освоєння нової продукції;

• підготовчі роботи в добувній промисловості.

Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їх відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному та масовому виробни­цтві згідно з прийнятим порядком фінансуються з прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття "Позавиробничі витрати" містить витрати на вивчення ринку, рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування у певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно до їх виробничої собівартості.

Питання 2. Поняття "витрати торговельного під­приємства ", їх склад і класифікація відповідно до "Методич­них рекомендацій з формування складу витрат і порядку їх планування в торговельній діяльності"При вивченні матеріалу потрібно звернути увагу на суть і природу витрат обігу, їх класифікацію, економічний зміст. Потрібно ознайомитися з "Методичними рекомендаціями з формування склад}' витрат і порядку їх планування в торго­вельній діяльності".

Дані методичні рекомендації визначають склад поточних витрат торговельної діяльності та порядок їх планування на під­приємствах усіх форм власності, незалежно від організаційно- правових форм господарювання, і носять рекомендаційний ха­рактер.

Норми базуються на національних положеннях (стандар­тах) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

До складу витрат торговельної діяльності належать ви­трати підприємств, що здійснюють таку діяльність, які виника­ють у процесі руху товарів, а також витрати підприємств ресторанного господарства, що пов'язані з випуском і реалі­зацією продукції власного виробництва (далі - підприємства торгівлі).

Поточні витрати підприємства торгівлі - це грошове відображення витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових і фінансових ресурсів.

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, витрати - це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Собівартість реалізованих товарів включає вартість реалізованих товарних запасів, визначену розрахунковим шляхом відповідно до П(С)БО 9 "Запаси", та транспортно- заготівельних витрат, які припадають на реалізовані товари.

До складу поточних витрат підприємства торгівлі входять витрати обігу - представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які складають за своєю суттю собівартість послуг з доведення товарів від виробника до споживача та пов'язаних зі зміною форм вартості.

До складу витрат обігу включають:

4

• 1операційні витрати;

• транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані товари (продукцію власного виробництва підпри­ємств ресторанного господарства);

• відсотки за кредит, що відносяться до витрат фінан­сової діяльності.

Класифікація витрат

У плануванні та обліку поточні втрати торговельної діяльності класифікують за видами діяльності, економічними елементами та підгалузями торгівлі (оптова торгівля, роздрібна торгівля, ресторанне господарство).

В управлінні поточними витратами торговельної діяль­ності, крім зазначених класифікаційних ознак, можна застосову­вати додаткові ознаки класифікації, а саме: за ступенем реагу­вання на зміну обсягів діяльності, за періодами, за центрами відповідальності чи місцем виникнення, за ступенем однорід­ності, за можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі, за принципами організації управління.

Поточні витрати підприємств торгівлі за видами діяль­ності класифікують за такими групами:

• витрати операційної діяльності;

• витрати фінансової діяльності;

• витрати інвестиційної діяльності;

• інші витрати звичайної діяльності;

• надзвичайні витрати.

Витрати операційної діяльності поділяють на:

• витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції);

• адміністративні витрати;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності за їх економічним зміс­том групують за економічними елементами та статтями витрат.Під економічними елементами витрат розуміють сукуп­ність економічно однорідних витрат у грошовому вираженні за їх видами. Це групування дає змогу відповісти на запитання, що витрачено за даний звітний період.

Статті калькуляції характеризують склад використаних ресурсів, залежно від напрямів діяльності (операційна, фінан­сова, інвестиційна діяльність) та об'єкта витрат.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати з метою їх аналізу та контролю: одні витрати показують за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (вклю­чаючи кілька елементів). При цьому один економічний елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За ступенем реагування на зміну обсягів діяльності витрати поділяють на умовно-постійні та змінні.

До умовно-постійних відносять такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів товарообігу. До постійних належать витрати, пов'язані з управлінням діяльністю підприємства та витрати на забезпечення господарських потреб виробництва підприємства ресторанного господарства тощо.

Змінні витрати включають у себе ті види витрат, величи­на яких змінюється зі зміною обсягів товарообігу. До змінних витрат належать витрати підприємств торгівлі на сировину, куповані напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці торговельно-оперативного персоналу та відповідні суми відрахувань на соціальні заходи та інші витрати.

За періодами витрати торговельної діяльності поділяють на витрати поточного періоду та витрати майбутніх періодів.

Витрати поточного періоду - це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати, які належать до того періоду, в якому їх було здійснено.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Віднесення витрат майбутніх періодів до витрат певного періоду здійснюється в повному обсязі або на основі їх роз­поділу між кількома звітними періодами.

43За центрами відповідальності чи місцем виникнення витрати поділяються на витрати відділу, дільниці, служби, ін­шого структурного підрозділу підприємства.

За ступенем однорідності витрати поділяють на прості (одноелементні) та комплексні.

Прості витрати мають однорідний зміст, тобто склада­ються з одного елемента витрат, наприклад, заробітна плата або амортизаційні вирахування.

До складу комтексних витрат включають елементи з різ­ною економічною природою, наприклад, витрати на зберігання, підсортування товарів.

За можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі розрізняють контрольовані та иеконтрольовані витра­ти в даному центрі відповідальності.

За принципами організації (управління) виділяють витрати, що плануються, та позапланові витрати.