Енергомісткість ввп країн світу у 2005 році [6].

Країни	Енергомісткість ВВП	Країни	Енергомісткість ВВП
Австралія	0,33	Польща	0,34
Австрія	0,2	Росія	0,84
Білорусь	0,5	Турція	0,26
Великобританія	0,23	Угорщина	0,3
Данія	0,2	Фінлндія	0,4
Іспанія	0,24	Україна	0,89
Китай	0,34	Франція	0,26
Литва	0,39	Чехія	0,43
Німеччина	0,26	Швеція	0,33

Висока частка проміжного споживання є причиною, за оцінками експертів, втрати доданої вартості не менше 1/5 загального обсягу, та щорічного недовиробництва продукції на мільярди гривень. Галузі проміжних продуктів чинять ціновий тиск на галузі, які виробляють кінцеву продукцію, що призводить до їх низької рентабельності. Так, у 1999 р. рентабельність у промисловості дорівнювала 9,1%, у 2006 р. – лише 5%. Зниження рентабельності виробництва призводить до скорочення власних коштів підприємств у загальному обсягу інвестицій, що, в свою чергу зумовлює скорочення частки підпрємств, які здійснюють інновації в технології (табл. 7.3.).

Таблиця 7.3

Кількість промислових підприємств України, що впроваджували інновації.

Показники	2000	2004	2005	2006
Впроваджено нові технологічні процеси	1491	958	810	999
З них: маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні;	172	124	208	161
освоювали виробництво нових видів продукції	1372	742	630	466

Надто висока матеріало – та енергомістскість, зниження інноваційної активності консервують екстенсивний, тобто затратний, тип відтворення, який не зможе привести до зростання ефективності економіки, розв’язання проблем соціального розвитку.

Для удосконалення відтворювальної структури вітчизняної економіки необхідно:

• оптимізувати співвідношення між валовим нагромадженням і кінцевим споживанням товарів і послуг;

• змінити співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання на користь останнього;

• зменшити проміжне споживання у випуску товарів і послуг та збільшити у ВВП частку доданої вартості;

• здійснити модернізацію виробництва, його технічне та технологічне оновлення;

• зменшити ресурсомісткість (фондо- ,матеріало- , енерго-, працемісткість) виробництва;

• створити умови для розширеного відтворення (інвестування) та інноваційного розвитку економіки країни.

Національна економіка будь-якої країни складається з сукупності взаємопов’язаних суспільним поділом праці галузей, міжгалузевих комплексів, сфер економіки та видів економічної діяльності.

Галузь – це сукупність підприємств, організацій та установ, які виробляють однорідні економічні блага і виконують однакові функції. Так,у матеріальному виробництві виділяють такі галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво та ін. Кожна велика галузь народного господарства поділяється на низку комплексних. Зокрема, промисловість – на важку, легку, харчову промисловість, машинобудування, металургію тощо, а кожна з цих галузей – на окремі підгалузі (наприклад, верстатобудування, приладобудування та ін.).

Укрупнена галузева структура національної економіки включає основні міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, інвестиційний, оборонно-промисловий та ін.

Сфера народного господарства являє собою групу галузей однотипного характеру. У галузевій структурі економіки виділяють дві групи галузей: галузі сфери матеріального виробництва і галузі сфери нематеріального виробництва. У галузях матеріального виробництва створюються матеріально-речові блага, а у галузях нематеріального виробництва – духовні, соціально-культурні, інтелектуальні, інформаційні послуги. Схематично поділ національної економіки на сфери та галузі можна показати так (рис. 7.2.).

У західних країнах досить поширеною є практика поділу галузей економіки на три сектори, що розрізняються за видом продукції: первинний – галузі видобувної промисловості та сільського господарства; вторинний – обробна промисловість та будівництво; третинний – промислові послуги та послуги щодо забезпечення життєдіяльності людини.

Наразі в Україні галузі економіки визначаються на основі видів економічної діяльності. Згідно зі стандартом міжнародної класифікації Європейського Союзу виділяють такі види економічної діяльності:

А – сільське господарство, мисливство та лісове господарство;

В – рибне господарство;

С – добувна промисловість;

D – обробна промисловість;

Е – виробництво та розподілення електроенергії, газу та води;

F – будівництво;

G – оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту;

H – готелі та ресторани;

I – транспорт і зв’язок (включаючи залізничний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний транспорт, допоміжні транспортні послуги, пошту та зв’язок);

J – фінансова діяльність;

K – операції з нерухомістю, здавання майна в оренду та послуги юридичним особам (включаючи діяльність у сфері інформатизації та дослідження і розробки);

L – державне управління;

M – освіта (у тому числі вища);

N – охорона здоров’я та соціальна допомога;

O – колективні громадські та особисті послуги (зокрема громадська діяльність, прибирання вулиць та оброблення відходів, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту);

P – послуги домашньої прислуги;

Q – екстериторіальна діяльність.

Кожен з видів економічної діяльності поділяється на підвиди, розділи, підрозділи, класи та підкласи.

Економіка країни

Сфера матеріального виробництва

Галузі

Пасажирський транспорт і зв’язок

Промисловість

Галузі

Торгівля і громадське харчування

Зв’язок по обслуговуванню виробництва

Сфера нематеріального виробництва

Охорона здоров’я

Соціальне забезпечення

Сільське господарство

Освіта і наука

Лісове господарство

Культура та мистецтво

Будівництво

Побутове обслуговування

Вантажний транспорт

Житлово-комунальне господарство

Кредитування та система страхування

Матеріально-технічне постачання

Управління

Заготівля та особисті підсобні господарства

Рис. 7.2. Сфери та галузі національної економіки

Сукупність пропорцій та відносин між галузями, міжгалузевими комплексами та видами економічної діяльності характеризується поняттям «галузева структура економіки», яка визначається часткою її вказаних елементів у ВВП, в основних виробничих фондах, в чисельності працюючих тощо.

Галузева структура економіки формується і залежить від масштабів і обмежень первинних виробничих ресурсів, тривалих процесів суспільного поділу праці, кооперування та комбінування суспільного виробництва, науково-технічного прогресу, зростання і ускладнення потреб людей, урахування зовнішньоекономічних факторів.

Галузева структура економіки має важливе значення для збалансованого розвитку всього національного виробництва, ефективного і стабільного його розвитку, задоволення потреб суспільства у коротко - та довго терміновому періодах. Залежно від того, в яких галузях економіки (традиційних чи постіндустріальних; капітало - , трудо - , чи наукоємних тощо) відбувається концентрація ресурсів залежать:

• раціональність використання внутрішніх ресурсів як наслідок міжгалузевої пропорційності та збалансованості;

• частка галузей проміжного продукту й відповідний витратний тиск на галузі з виробництва кінцевої продукції;

• характер використання суспільних ресурсів (інтенсивний чи екстенсивний);

• масштаби економічного зростання, що визначаються паралельно-послідовним розвитком технологічно пов’язаних галузей;

• траєкторія соціально-економічного розвитку країни та варіант її включення в систему світогосподарських зв’язків (технологічне лідерство, виробничо-коопераційне партнерство, сировинна периферія тощо);

• рівень та структура зайнятості населення;

• обсяг сукупного доходу, що формується з урахуванням об’єктивної диференціації середньої заробітної плати робітників та середнього підприємницького прибутку по видах економічно діяльності тощо.

Сучасна галузева структура економіки України, порівняно зі структурою розвинених країн, є занадто деформованою, неефективною і не відповідає реаліям сьогодення. Так, загальносвітовою тенденцією стає зростання диверсифікації виробництва, яка охоплює процеси інтеграції матеріального та нематеріального виробництва, чітко простежується пріоритетність розвитку соціальної сфери, переорієнтація використовуваних ресурсів на розвиток людини. Становлення постіндустріального суспільства здійснюється під знаком переходу від матеріальної орієнтації та технокультури до соціальної орієнтації та соціокультури.

Характерним для всіх країн є прискорене зростання питомої ваги у структурі суспільного виробництва духовних благ та соціально-культурних послуг. Ці процеси відображаються на ринку праці, зокрема, у структурі зайнятості. Так, в розвинених країнах впродовж ХХ ст. кількість працюючих у матеріальному виробництві скоротилася в 4 рази, а у нематеріальному – подвоїлася, причому відносно зросла у 8 разів. Наразі в багатьох розвинутих країнах до 70% зайнятого населення задіяно у сфері послуг і до 30% - у сфері матеріального виробництва.

Рис. 7.3. Галузева структура зайнятих в Україні, %.

В Україні, як показано на рис. 7.3, в галузях матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок) зосереджено 57% зайнятого населення, що на порядок більше, ніж у розвинутих країнах. Водночас, цими галузями у 2006 р. було створено лише 48,5 % ВВП, що свідчить про досить низьку ефективність основних виробничих галузей. Підтвердженням цього є й низька продуктивність праці. За цим показником Україна відстає від Росії у 2,2 рази, від Німеччини – у 6,3, від Франції – у 7,9, від США – у 9 разів [11]. Тому досягнення оптимального співвідношення та взаємозв’язку між матеріальним та нематеріальним виробництвом – один з найважливіших, стратегічних напрямків структурних змін в економіці України.

Тепер охарактеризуємо структуру вітчизняної економіки за видами економічної діяльності та структурні зміни, що відбуваються у ній, у порівнянні з зальносвітовими тенденціями (табл. 7.4.).

Таблиця 7.4.