Норма прибутку за видами економічної діяльності [6].

	1990			2005
	Середньорічна вартість активів (млрд. крб.)	Прибуток (млрд. крб.)	Норма прибутку (%)	Середньорічна вартість активів (млрд. крб.)	Прибуток (млрд. крб.)	Норма прибутку (%)
1	2	3	4=3:2	5	6	7=6:5
Усього	589,6	52430	8,89	1362,7	64370,8	4,72
Сільське, мисливське і лісове господарство	108,5	12511	11,53	62,8	3702,4	5,90
Промисловість	190,5	23230	12,19	503,8	28264,3	5,61
Будівництво	24,4	3436	14,08	49,8	872,2	1,75
Оптова і роздрібна торгівля, послуги з ремонту	…	…	…	274,7	9464,2	3,45
Транспорт і зв’язок	61,7	5076	8,23	122,6	9629,7	7,85
Фінансова діяльність	…	…	…	54,8	9334,3	17,03
Операції з нерухомістю, здавання в найми	…	…	…	258,7	2636,0	1,2

Дані таблиці 9.3. засвідчують, що норма рентабельності галузей реального сектору (сільське господарство, промисловість, будівництво) скоротилася досить суттєво, що не могло не вплинути на їх інвестиційні можливості. Однак, треба відзначити, що маса чистого прибутку і його частка в структурі власних коштів, зокрема, промислових підприємств зростає. Так, чистий прибуток у структурі власних коштів промислових підприємств з 2001 р. по 2005 р. зріс з 36,3% до 50,9% [3]. Така цікава ситуація є результатом свідомого завищення підприємствами своїх операційних витрат з метою ухилення від оподаткування і прагнення підприємців нейтралізувати у якійсь мірі недосконалість вітчизняного податкового законодавства.

Практика доводить, що податкова політика може бути як могутнім стимулятором, так і гальмом інвестиційного процесу. Західні країни, з метою забезпечення зростання інвестицій, вдаються до поетапного зменшення грошових ставок податків та зниження прогресивності оподаткування при достатньо вузькій податковій базі використання податкових пільг. Так, в США в ході податкових реформ максимальна ставка корпоративного податку зменшилася до 34% при двох пільгових ставках на доходи до 75 тис. дол.: 15% - на перші 50 тис. дол. і 26% - на наступні 25 тис. дол.

В Україні, не зважаючи на те, що базова ставка податку на прибуток була знижена з 30 до 25%, за рахунок відрахувань у різноманітні бюджетні та позабюджетні цільові фонди, ПДВ, акцизів тощо фактичний рівень оподаткування господарюючих суб’єктів сягав 75-85% [4]. За такого стану про активне інвестування не може бути і мови.

В сучасній системі податкових заходів, що впливають на інвестиційний процес в економіці, виділяють їх два види – пасивні (екстенсивні) та активні цільового призначення [8].

До пасивних методів стимулювання інвестиційної діяльності належить просте зниження ставок по податках, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, соціальні та прибуткові податки, тощо. Суттєвим недоліком цих методів є те, що держава, знижуючи ставки податків, заздалегідь надає їх платникам „подарунок” у вигляді додаткового прибутку чи доходу, сподіваючись на їх добру волю, на сильну конкуренцію, на те, що кошти будуть направлені на інвестиції. Якщо ж у платників податків такої волі немає, а конкуренція не дуже сильна, то додаткових інвестицій не буде. Так, статистичні спостереження, проведені в США і країнах західної Європи, показали, що тільки третину з додаткового прибутку (доходу) платники податків витрачають на інвестиції, а решта йде переважно на їх особисте споживання.

Таким чином за зниження податкових ставок виграє найбагатший прошарок суспільства (підприємці), оскільки вони 70% додаткового прибутку від зниження податків витрачають на особисті потреби, і тільки 30% -- на суспільство. З цього приводу Дж. Стігліц зазначав, що „просте зниження податків призначено не для стимулювання економіки, а для передання грошей тим, у кого їх і так забагато”.

До активних методів цільового податкового стимулювання інвестиційної діяльності належать:

• часткове відрахування з оподатковуваного прибутку затрат на інвестиції – від 10 до 50% його суми, з диференціацією за галузями і напрямками розвитку. Чим технологічним є вироблюваний продукт і вищим ступінь його обробки тим більше міститься в ньому кваліфікованої праці, тим зазвичай вище буде процент податкової пільги;

• відрахування з оподаткованого прибутку до 100% інвестиційних витрат протягом 3-5 років, якщо проекти щодо них є пріоритетними для розвитку економіки;

• надання інвестиційного податкового кредиту, що дозволяє відраховувати із суми нарахованого податку на прибуток 10-50% від суми інвестиційних затрат;

• повне відрахування з оподатковуваного прибутку всіх затрат на проведення НДДКР плюс додаткове заохочувальне відрахування у вигляді бонусу до 20% від сум направлених на дані цілі;

• найактивніше використання податкових пільг цільового призначення для підприємств, що працюють в економічно відсталих і дотаційних регіонах, а також для новоутворених і середніх підприємств і холдингів;

• повне звільнення малих підприємств (з річним оборотом, меншим певної величини, і чисельності зайнятих, нижчою 50-100 чол.) від податку на прибуток у разі його реінвестування.

Важливим джерелом інвестиційних ресурсів є особисті заощадження населення. Інвестиційні заощадження акумулюються понад ті заощадження, які використовуються на споживчі потреби (поточні заощадження, заощадження на купівлю товарів тривалого використання, заощадження на непередбачений випадок, старість тощо). За високих доходів у населення виникають вільні грошові кошти, які вони можуть спрямовувати на інвестування шляхом вкладення у різні фінансові активи.

Однак, не завжди зростання доходів та заощаджень населення може призводити до зростання інвестицій. Як видно з табл. 8.9. у 2005 р. заощадження населення по відношенню до ВВП зросли на 1,1%, а інвестиції в основний капітал зменшилися відносно ВВП на 0,5%.

Таблиця 9.4.