1.5. Метатеорія науки

Визначення метатеорії науки та її застосування до різних наук. Метанаука. Визначення та зміст метатеорії природничої географії. Значення метатеорії науки. Значення метатеорії природничої географії.

Визначення та застосування мета теорії науки

Метатеорія (грец. /лєта - за, після; тєсоріа - розгляд, міркування, вчення) - теорія, що аналізує властивості, структуру, методи, логічні основи (доказовість, несуперечливість, строгість) іншої теорії, а також встановлює межі її застосування. За таким визначенням, із таким своїм змістом метатеорія є категорією загальнонауковою і відповідає ознакам рефлексивних складових наук або окремого напряму наукознавства.

Метатеорія науки (метаузагальнення кількох теорій, в ідеалі - всіх взаємодоповнюючих наукових теорій певної галузі знань) має визначення, подібне до наведеного визначення метатеорії, із доповненням і конкретизацією щодо аналізованого нею ширшого кола складових науки. У метатеоретичному дослідженні науки йдеться про аналіз і синтез світоглядних і теоретико-методологічних основ науки в цілому, про рефлексивне і конструктивне їх опрацювання щодо конкретної науки, а також про згадані вище питання суто метатеоретичного змісту.

Конструктивним називають дійове опрацювання, спрямоване на критичний аналіз та цільове вдосконалення опрацьованого. Саме за критично-аналітичним і конструктивним змістом до метанаукового, переважно загальнонаукового за рангом узагальнення близьке впровадження рефлексії, загальнонаукової або конкретно-наукової.

Застосування метатеорії, метатеоретичних узагальнень до наук у цілому, особливо до дедуктивних наукових напрямів, відкриває плідні перспективи досліджень. Метатеорія є важливим дійовим засобом узагальнення і фактором розвитку теорії науки: і окремих наукових теорій, і їх сукупностей. Це засіб рефлексивного загально- і конкретно-наукового критичного осмислення теорії науки та цільового, конструктивного її вдосконалення і раціоналізації.

За аналогією з теоремами К.Ґьоделя (1906-1978), одного з перших метатеоретиків науки, можна стверджувати, що в науці завжди існують положення чи проблемні питання, для доведення чи розв'язання котрих мало рефлексивних внутрішньонаукових зусиль, а потрібне застосування зовнішніх, метанауковш засобів.

Метанаука - наукознавча галузь знання, метаузагальнення теоретико-методологічного змісту кількох споріднених наук. У перспективі метанауковим узагальненням може стати поки що невиразно сформована метагеографія. Це рефлексивна квінтесесенція теорії та методології кількох десятків геофафічних галузей знання природничого і соціально-економічного змісту й географічного наукового знання і пізнання як цілого. Метагеографія є цариною теоретичних досліджень, що вивчає місце географії в загальній системі наук, її взаємодію з іншими науками і видами людської діяльності, специфічні риси розвитку географії як цілісної системи наукового знання і пізнання. Також метагеографічним є з'ясування причин і факторів, що визначають цілісність географії та зміст професійного мислення географів. Першою публікацією з метагеографії у географічній літературі була стаття росіян [Гохман В.М., Гуревич Б.Л., Саушкин Ю.Г., 1968].

У метанауковому, як і в метатеоретичному узагальненні, органічними є аналіз і синтез світоглядних і теоретико-методологічних основ об'єктних галузей наукових знань. Завдяки своїй рефлексивності метанаукове узагальнення є евристичним і потенційно конструктивним щодо аналізованих наук, багатим для них на результативні зворотні зв'язки.

Ближчою, реальнішою перспективою, ніж становлення метагеографії, є створення метанаукового узагальнення природничо-географічних дисциплін. Конкретними складовими метанаукового узагальнення природничо-географічних наук є паростки метатеорії природничої географії, з якими ця родина географічних наук увіходить у XXI століття.

Класичні напрацювання з метатеорії науки виконані логіками і математиками (Д.Гільбертом, А.Тарським, К.Ґьоделем), стосуються формальних наук і відзначаються значною формалізацією. Добре формалізуються і за специфікою своїх теорій сприятливі для розвитку метатеоретичних узагальнень ті галузі знання, які багаті однотипними масивами первинної інформації емпіричного змісту. Такими є гуманітарні дисципліни, зокрема філологічні, мовознавчі. Внутрішня однорідність ідеальних за сутністю об'єктів і відповідних їм предметів дослідження цих наук сприятлива для метатеоретичних надбудов, сутнісно теж ідеальних.

В науках про Землю одним із перших метатеоретичних узагальнень стала "Метакартографія" А.Ф.Асланікашвілі [1974]. Це дослідження теоретичного змісту науки, об'єкти і предмети якої (картографічні моделі та їхні науково-пізнавальні похідні) також сутнісно однорідні. Складніше у природничій географії з її поєднаннями матеріальних та ідеальних об'єктів і предметів дослідження. Але розвиток метатеоретичних узагальнень - характерна риса наукових досліджень кінця XX ст. Ця тенденція не минула і природничо-географічних наук, попри всі труднощі застосування метатеоретичних узагальнень до наук зі складними, різнорідними сутностями однойменних їхніх атрибутів.

Визначення та зміст метатеорії природничої географії

Метатеорія природничої географії - інтегративне, в ідеалі синтезне, рефлексивно-наукознавче, світоглядно-філософське і теоретико-методологічне узагальнення наукових теорій природничо-географічних дисциплін. Таке узагальнення виконують на спільних або узгоджених методологічних засадах: історичних, природничо-географічних конкретно-наукових, загальнонаукових, наукознавчих, світоглядно-філософських. Метатеоретична реалізація цих засад, як правило, відбувається дедуктивним шляхом, від чинників вищих рівнів до нижчих.

Загальний зміст метатеорії природничої географії щодо знань кількох споріднених наук повинен відображати:

• передумови та найістотніші загальні риси метатеоретичних досліджень у природознавстві та в географічному природознавстві, тобто в природничій географії;

• світоглядні та методологічні основи метатеорії природничої географії, її наукознавчо-атрибутивні складові;

• загальнонаукове забезпечення розгляду диференціації сучасної природи Землі;

• критично-аналітичний розгляд понять про головний планетарний об'єкт сучасної природничої географії - ландшафтну оболонку з її складовими: геокомплексними і геокомпонентними, геоелементними і геофакторними;

• узагальнюючий розгляд властивостей, змін і стійкості ландшафтів як загальних об'єктів, у яких поєднуються частинні об'єкти природничо- географічних наук - регіональні та локальні геокомплексні, а також геокомпонентні, геоелементні та геофакторні;

• розгляд наскрізних дослідницьких проблем природничої географії - пов'язаних із впровадженням загальнонаукових підходів та напрямів сучасної науки, зокрема гуманізації, екологізму, глобалізму, синергетики, екоеволюції (підтримуваного розвитку), ноосферності, пасіонарності;

• з'ясування і реалізація інших можливостей науково-пізнавального та багатоступеневого освітнього застосування інформаційних ресурсів та інтелектуального потенціалу природничої географії;

• узагальнення досвіду практичного використання інтегративних і галузевих природничо-географічних знань.

Наведені складові змісту метатеорії природничої географії -найзагальніші. їх можна деталізувати за об'єктними та предметними уточненнями, з яких кожне окремо може виглядати цілком конкретно-науково; але разом, та ще в застосуванні до циклу природничо-географічних наук - вони метатеоретичні.

Наукові узагальнення виконує дослідник, реалізуючи різні суб'єкт-об'єктні відношення. У метатеорії природничої географії можна виділити 17 таких відношень, що складають конкретний предметний зміст метатеоретичних природничо-географічних узагальнень:

1. - співвідносне визначення атрибутів природничо-географічних наук - об'єктів, предметів, адекватних методологій досліджень, суб'єктних особливостей і результуючих знань - науково-пізнавальних, освітніх та науково-прикладних;

2. - з'ясування об'єктних вичленувань геопростору, геочасу (ландшафтного простору-часу) в їхніх власних вимірах, встановлення їхньої багатомірності, зокрема багатомірності геопотоків і геопроцесів;

3. - вивчення субстантивних складових об'єктів, масо-енергетичних, речовинних і польових, формування і формулювання галузевих та інтегративних геофізичних, геохімічних, геоекологічних, інших міждисциплінарних предметів-знань;

4. - дослідження інформаційності об'єктів та встановлення їхніх геоінформаційних характеристик, а також з'ясування перспектив геоінформаційного узагальнення природничо-географічних знань;

5. - з'ясування ступеню інтегративності, комплексності об'єктів природничо-географічних досліджень та побудова відповідних геокомплексних і синтезних знань про ці об'єкти, зокрема - знань узагальнюючого змісту;

6. - забезпечення географічності наукового відображення об'єктів, семантичної точності, картографічності та коректного поєднання знань, з'ясованих щодо об'єктів і предметів природничо-географічних наук за попередніми пунктами 1-5;

7. - врахування співрозмірності за результативністю та з'ясування реальних співвідношень природних і антропогенних процесів та їхніх наслідків у ландшафтній оболонці;

8. - з'ясування ступеню жорсткості причинних зв'язків різних утворень - геоматичних, біотичних, соціальних, техногенних - в однорідних групах та між групами реальних утворень ландшафтної оболонки;

9. - розкриття спектру природних закономірностей та інших властивостей різнорангових і різносутнісних утворень ландшафтної оболонки як досліджуваних об'єктів;

10. - з'ясування наявності атрибутивних властивостей об'єктів дослідження, які можна було б трактувати як вияви певних законів природи, зокрема ландшафтно організованої земної природи;

11. - цільове розширення та збагачення світоглядно-філософських основ природничої географії, адекватне різноманітності досліджуваних об'єктних сутностей;

12 - конкретизація і розвиток методологічних основ досліджень, відповідно до визначальних сутнісних властивостей об'єктів;

13. - узагальнення, співвіднесення, корекція і розвиток через наукознавчу рефлексію та міждисциплінарну інтеграцію теорії кожної природничо- географічної науки зокрема і спільних теоретичних положень природничої географії в цілому;

14. - вдосконалення освітніх природничо-географічних знань і навчальних курсів різних ступенів освіти;

15 - практичне застосування знань про закономірності та властивості об'єктів природничої гографії;

16. - поєднаний подальший розвиток усіх пізнавальних складових природничо-географічних наук;

17. - рефлексивна координація метатеорії природничої географії з мет агеогр аф ією.

Слід підкреслити: багато з названих розділів знань є предметними складовими окремих природничо-географічних наук; але в своїй стосовності до циклу наук ці розділи набувають рис метатеоретичності і метанауковості.