Вихідні складові теорії науки

В основі конкретного наукового пояснення фактів, а тому і в основі наукової теорії та теорії науки загалом лежать принципи', філософські, світоглядні, методологічні, різні загальнонаукові, зокрема логічні, а також конкретно-наукові. Відносно теорії принцип є вимогою до розгортання наукових знань у систему, де всі теоретичні положення логічно пов'язані між собою і витікають одне з іншого. Будь-яка теорія ґрунтується на взаємопов'язаних принципах.

Найзагальніші принципи побудови наукових теорій і теорії науки формулює філософія. Це принципи розвитку, співпадіння першопочатку і самого принципу, сходження від абстрактного до конкретного, єдності протилежностей та ін. Є принципи загальнонаукові: наприклад, принцип міждисциплінарної інтеграції конкретно-наукових знань завдяки трансформації однієї з інтегруючих сторін у методологічне знання дослідницького підходу. Є конкретно-наукові принципи: різнорангового просторового структурування комплексних об'єктів ландшафтознавства; поєднання морфологічного та літодинамічного відображення об'єктів геоморфології тощо.

Принцип (лат. ргіпсіріит - начало, основа) - це нормативно-методологічне переформулювання світоглядно-філософського, загальнонаукового або конкретно-наукового закону чи іншого достовірного теоретичного положення. Він показує, як слід розуміти якесь явище, як слід підходити до його наукового вивчення, ґрунтуючись на змісті закону чи положення.

Отже, найпершими вихідними складовими теорії науки є різнорангові принципи. Крім них, до вихідних положень науки належать аксіоми та постулати.

Аксіома (грец. а^юсо - вважаю достойним) - просте й очевидне, а тому істинне твердження чи припущення наукової теорії. Воно приймається без доказу як вихідне, таке, що кладеться в основу доказів інших тверджень цієї теорії. Формулювання аксіом, аксіоматизація науки здійснюється звичайно після побудови теорії науки і слугує точнішому представленню теоретичних положень - в першу чергу тих, що відображають основні об'єкти науки. Таким чином, аксіоми є складовими теорії-підсумку і заодно - вихідними положеннями нового теоретичного узагальнення, теорії-початку.

У природничій географії проблема аксіоматизації вирішується стосовно кожної конкретної науки окремо. Але, з огляду на спорідненість природничо-географічних наук, можливе і поєднане аксіоматичне узагальнення теорії природничої географії, за своїм наскрізним змістом близьке до метатеоретичного.

Постулат (лат. розШІаШт - вимога) - твердження наукової теорії, прийняте в ній як вихідне, що не доводиться в її рамках. Постулат називають аксіоматичним твердженням, синонімом аксіоми. При цьому, як правило, дотримуються думки про першість аксіоми, її частішу вживаність. Тому слушно розрізняти їх приблизно так, як в античні часи: аксіоми - загальнонаукові та в цілому загальніші змістовні твердження, що стосуються всієї теорії науки; постулати - конкретно-наукові твердження дещо нижчого рангу, що стосуються окремої наукової теорії в межах цієї ж науки.

І аксіоми, й постулати часом ототожнюють із принципами наукової теорії. Це підтверджує методологічну спорідненість усіх вихідних складових теорії науки. Проте зміст аксіом і постулатів уже за одним їхнім означенням, апріорі має бути прозорішим, елементарнішим.