Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Адміністративне судочинство(шпора).docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
187.6 Кб
Скачать

27) Процесуальний статус сторін в адміністративному процесі.

Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

2. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; 2) знайомитися з матеріалами справи; 3) заявляти клопотання і відводи; 4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; 5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; 6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; 7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 8) знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них; 9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень; 10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; 11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 51. Права та обов'язки сторін

1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

28) 0цінка доказів.

Стаття 86. Оцінка доказів

1.  Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім пе­реконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,повному та об'єктивному дослідженні.

2.  Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

3.  Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний

зв'язок доказів у їх сукупності.

1. Критерії остаточної оцінки доказів судом: 1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. На формуван­ня внутрішнього переконання судді істотний вплив робить його світогляд, важливим елементом якого є правосвідомість. Правосвідомість допомагає правильно зрозуміти і тлумачити норму права, що підлягає застосуванню, оцінити зібрані в справі докази тощо. Гарантією об'єктивності внутрішнього переконання судді є принцип незалежності суддів і процедура оцінки доказів: незалежно від стороннього впливу, з огляду на сукупність наявних доказів, кожне з яких не має заздалегідь установленої сили. Слід зазначити, що внутрішнє переконання ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів; 2) об'єктивний розгляд доказів - це відсутність зацікавленості суду в справі, що розглядається, упередженості Й упередження під час оцінки доказів. У плані дотримання можливості об'єктивного дослідження доказів закон передбачає правила про відвід судді. Відсутність зацікавленості в результаті розглянутої справи дає змогу суду розглядати докази всебічно. Якщо представники сторін діють у рамках власних правових позицій і досліджують докази відповідно до своїх вимог чи заперечень, то суд, будучи незацікавленим у результаті спору, досліджує докази всебічно: як з боку позивача, так і з боку відповідача. Всебічність означає врахування доводів усіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження й оцінку доказів не з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра; 3) повний розгляд доказів - наявність доказів, достатніх для висновку суду в справі, і оцінка всієї сукупності наявних у справі доказів. До того ж суд може запропонувати особам, що беруть участь у справі, представити додаткові докази.

2.   Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Жодні докази не мають для адміністративного суду наперед встановленої сили. Це положення закону важливе, оскільки лише в результаті оцінки доказів у сукупності можна постановити правильне рішення в адміністративній справі.

3.   Оцінка доказів є розумовою, пізнавальною діяльністю адміні­стративного суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин конкретної адміністративної справи в їх сукупності на підставі принципів адміністративного судочинства: верховенства пра­ва; законності; рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі. До того ж суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, що є запорукою постановлений справедливого рішення адміністративним судом.