- •1) Предмет та метод історії держави і права України
- •3) Утворення Центральної Ради.
- •4) Всеукраїнські з'їзди (військовий, селянський, робітничий) і їх роль в процесі національно-державного відродження України.
- •5) І Універсал Центральної Ради
- •6) Генеральний Секретаріат України: утворення, склад, діяльність. В.Винниченко.
- •7) Іі Універсал Центральної Ради
- •8) Мала Рада, її компетенція.
- •9) Статут Генерального Секретаріату — "перша Конституція України" (м.Грушевський)
- •11) Ііі універсал Центральної Ради
- •12) IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення
- •13) Організація органів влади і управління після прийняття III Універсалу.
- •14) Організація місцевої влади після прийняття III Універсалу.
- •15) Конституція унр
- •16) Військове будівництво в унр.
- •17) Утворення вільного козацтва в унр.
- •18) Утворення органів охорони громадського порядку в унр.
- •19) Судова система унр: структура, нормативні акти.
- •20) Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •21) Законодавство Центральної Ради в галузі державного будівництва.
- •22) Земельне, трудове та соціальне законодавство Центральної Ради.
- •23) Закон Центральної Ради «про національно-персональну автономію»від 9 січня 1918
- •24) Закон Центральної Ради «про громадянство» від 2-4 березня 1918
- •25) Закон Центральної Ради "Про національну символіку" від 12 березня 1918 року.
- •26) Утворення гетьманської держави
- •27) Організація влади в Українській гетьманській державі.
- •28) Судова система Української гетьманської держави
- •29) Законодавство Української гетьманської держави.
- •31) Організація органів влади і управління в часи Директорії.
- •32) Законодавство Директорії.
- •33) Падіння української державності. Варшавський та Ризький договори.
- •35) Органи влади і управління зунр.
- •36) Органи охорони правопорядку та судова система зунр.
- •37) Місцеві органи влади зунр.
- •38) Законодавтсво зунр.
- •39) Акт злуки зунр від 22 січня 1919
- •40) Падіння зунр
- •41) 1 Всеукраїнський з'їзд рад
- •42) Система органів влади та управління Української радянської республіки.
- •43) III Всеукраїнський з їзд Рад. Конституція усрр 1919 р.
- •46) Утворення надзвичайних органів влади в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •47) Становлення радянського права в Україні ( 1917-1920 р.Р. ).
- •48) Нова економічна політика в Україні.
- •49) Судова реформа 1922 року в Україні.
- •50) Утворення прокуратури і адвокатури в усрр.
- •51) Система органів влади і управління усрр після утворення срср.
- •52) Конституція усрр 1929 року.
- •53) Комнезами в Україні: створення, функції, діяльність
- •54) Утворення Молдавської асрр в складі усрр.
- •55) Положення про судоустрій усрр 1925 року.
- •56) Постанова вуцвк і рнк усрр від зо квітня 1925 року "Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату"
- •57) Кодифікація радянського права в 20-ті роки.
- •60) Кодифікація процесуального права в 20-ті роки.
- •61) Кодифікація адміністративного права в 20-ті роки.
- •62) Кодифікація сімейного права в 20-ті роки.
- •65) Кодифікація виправно-трудового права в 20-ті роки.
- •66) Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років.
- •67) Суд і прокуратура усрр в першій половині 30-х років.
- •68) Формування надзвичайних каральних органів влади в усрр в 30-ті роки.
- •83) Український національний рух на заключному етапі другої світової війни.
- •98) Відродження ідеї незалежної "Самостійної Соборної Української Держави" в роки перебудови.
- •100) Зміни в законодавстві урср в роки перебудови.
9) Статут Генерального Секретаріату — "перша Конституція України" (м.Грушевський)
29 липня (16 липня) 1917р. Мала Рада затвердила “Статут Генерального Секретаріату” – за словами М.Грушевського, першу Конституцію України. Статут визначав, що Генеральний Секретаріат є вищим органом управління на Україні, він формується УЦР, відповідає перед нею і затверджується Тимчасовим урядом. До складу Генерального Секретаріату входило 14 генеральних секретарів. Статут надав Генеральному Секретаріату право заміщати всі невиборні урядові посади в Україні і всі урядові органи віддавав під його юрисдикцію. Генеральний Секретаріат мав передавати на затвердження Тимчасового уряду законопроекти, які розглянула й ухвалила УЦР, та фінансові звіти. Статут також визначав відносини між Генеральним Секретаріатом і комітетом УЦР, порядок, законодавчі процедури та інші питання. Однак після розстрілу липневої демонстрації у Петрограді відбувся спад революційної хвилі і у серпні цей Статут було перетворено на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату, яка істотно обмежувала повноваження Генерального Секретаріату як територіально (його юрисдикція поширювалась на 5 губерній: Київську, Подільську, Полтавську, Чернігівську і Волинську), так і функціонально (замість 14 генеральних секретарів залишалось лише 9). Хоч Інструкція й була видана без погодження з українською стороною, УЦР вимушено визнала її. У Статуті зазначалося, що Генеральний секретаріат (генсек)— найвищий орган управління в Україні, який формується Центальною Радою через Малу Раду. Влада уряду поширювалася на всі інституції в Україні. Генсек був підпорядкований Центральній Раді, а в перервах між її сесіями — Малій Раді. У Петрограді поспіхом було створено спец. юрид. комісію, яка відкинула затверджений Статут і виробила свою Інструкцію з цього питання. У ній Генсек проголошувався найвищим органом Тимчас. уряду в Україні, призначався останнім за поданням ЦР. Скасовувалися посади ген. секретарів . Склад виконавчого органу зменшувався з 14 до 9 чол., з яких 4 мали бути неукраїнцями. Всі рішення Генсеку повинні були затверджуватися Тимчасовим урядом навіть після обговорення їх у Центр. Раді. |
10)Утворення УНР У травні 1918 р. партії просоціалїстичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П.Скоропадського. Було вирішено не поспішати з відновленням Української Народної Республіки, а визначити оптимальну форму державного правління після перемоги повстання. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР — Директорію — у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, 0. Андрієвського, А. Макаренка. Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з небільшоеиць-кою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії спішно прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила, — формування Січових стрільців, І переходять до активних бойових дій. Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) найбільш боєздатних сил гетьмана питання про владу було вирішене: на початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. Проте вже через півтора місяця вона змушена була під ударами збройних формувань радянської Росії залишити українську столицю. З цього моменту для Директорії розпочинається період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки, нескінченних переїздів (Вінниця — Проскурів — Рівне — Станіслав— Кам'янець-Подільський), періодичних реорганізацій уряду (урядовий ка^ бінет змінював свій склад шість разів і очолювався по черзі В. Чехівським, С. Остапенком, Б. Мартосом, І. Мазепою, В. Пилипенком) та кардинальних змін офіційної політичної лінії. Протягом свого існування Директорія поступово еволюціонізувала до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою. Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С. Петлюра емігрує за кордон. Чому ж Директорії не вдалося надовго втримати владу? Опозиція П. Скоропадського складалася з політичних угруповань, які мали різні інтереси, пріоритети та орієнтації. Частково саме цим пояснюються нечіткість програмних засад, суперечливість та недалекоглядність внутрішньої політики Директорії. Елемент дезорганізації вносило й особисте протистояння лідерів, відсутність єдності щодо першочергових завдань та політичної орієнтації. Так, якщо В. Винниченко та його прибічники обстоювали «радянську платформу», виступали за союз з більшовицькою Росією проти Антанти та пріоритетне вирішення соціальних проблем, то С. Петлюра зі своїми соратниками схилявся до зближення з Антантою, 1 а першочерговим завданням вважав зміцнення незалежності держави через посилення армії та її адміністративних органіа. Опинившись у критичній ситуації. Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних, фінансових та воєнних позицій. Проте ці кроки були безуспішними. Безперспективним виявився курс на союз з Антантою, яка робила ставку на відновлення «едикой й неделимой» небільшовицької Великої Росії, а отже, на підтримку Добровольчої армії. За цих обставин УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою її можна було використати в боротьбі з більшовиками. Відставки зі своїх постів В. Винниченка та В. Чехівського на вимогу французького командування в Одесі, укладення попередньої угоди про спільну боротьбу Антанти та УНР проти радянських військ (цей документ так І не було реалізовано на практиці) дедалі більше віддаляли Директорію від проголошених революційних гасел, звужуючи її соціальну базу. Не виправдає сподівань і акт возз'єднання, який значною мірою мав формальний характер, адже як УНР, так і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та боронити свою державність, до того ж між двома республіками існували суттєві розбіжності в політичних позиціях та орієнтації на міжнародній арені.
У ході збройного протистояння дедалі очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Директорії — погано підготовлена та організована «тануча майже на очах» армія. Під час падіння гетьманату Директорія мала 100-тисячнуармію,а перед здачею Києва, наприкінці січня 1919 р„ могла розраховувати лише на 21 тис. бійців. Створена в короткий час із різних за досвідом та політичною орієнтацією сил, ця армія не могла бути ні міцною, ні боєздатною. Після того, як радянські війська 12 січня захопили' Чернігів, 19 січня — Полтаву, а 27 січня — Катеринослав, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні цього року радянська влада була встановлена на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей. Отже, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабка армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР