1.Відділ – покритонасінні рослини .

Відділ покритонасінні, квіткові (Anqiospermae, Magnoliophyta). Це найчисленніший відділ вищих насінних рослин і найвища ступінь в еволюції рослинного світу. Вони виникли наприкінці юрського – початку крейдяного періодів. Найхарактернішою ознакою покритонасінних є наявність квітки (звідси й назва квіткові), а також плоду, всередині якого міститься насіння (звідси покритонасінні). Запилення покритонасінних відбувається за допомогою вітру, комах, птахів, води, має місце також самозапилення. Важливою ознакою покритонасінних є наявність добре розвинених справжніх судин, що проводять воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Покритонасінність – важлива перевага рослин, що дає змогу ліпше зберегти насіння від несприятливих умов і насамперед від висушування.Покритонасінні поділяють на два класи: дводольні або магнолієподібні (Dicotyledones, або Magnoliopsida), та однодольні, або лілієподібні (Monocotyledones, або Liliopsida). Клас дводольні поділяють на підкласи – первиннопокривні і вториннопокривні, або зрослопелюсткові. А клас однодольні – на чотири підкласи. Практичне значення покритонасінних полягає в тому, що саме до них належать всі найважливіші культурні рослини. Є десяток гіпотез про походження покритонасінних рослин, але найвірогідніша з них та, що обґрунтовує їхнє походження від голонасінних.

2.Динаміка і класифікація біоценозів .

В класифікації біоценозів, розрізняють такі підходи: географічний, історико-періодичний, структурно-фізіологічний, функціональний і екосистемний. Геогр..,полягає у поділі біоценозів за фіз.,-гео.,зонами. Істор.,-період.,виділяє біоценози за періодом існування їх на Землі. Структ.,-фізіол.,випливає з х-ної будови рослинного покриву та особливості представників тваринного світу. Функт.,слабо опрацьований. Його складність зумовлена міграційною нестабільністю гетеротрофів. В екосистемному підході розрізняють: мікро екосистеми (стовбур дерева), мезоекосистеми (ліс або став), макроекосистеми (океан). Біоценозам притаманні такі часові терміни динаміки:Добова динаміка спричинена темною і світлою частиною доби. Сезонна динаміка біоценозу залежить від фенологічного стану (фенофази) біоценозу, видового складу і кількості видів, з яких він складається. Багаторічна мінливість біоценозів зумовлена змінами, що повторюються протягом декількох років у разі відсутності різкої зміни видового складу. Такі зміни останнім часом називають флуктуаціями, тобто незначними відхиленнями від „середньостатистичного” розвитку.

3.Австралійське біотичне царство

Австралійське царство охоплює Материкову, Новогвінейську, Новокаледонську та Фіджійську області. Проте такий склад областей приймають не всі дослідники. Зокрема, А. Тахтадж’ян (1978) відносить Новогвінейську, Новокаледонську та Фіджійську області (в різному ранзі) до Палеотропічного царства, з них Новокаледонську область виділяє в особливе підцарство ‑ Новокаледонське, а Фіджійську і Папуаську області відносить до Індо-Мелазійському підцарства Орієнтального царства. Такі розбіжності в поглядах свідчать про те, що межі Австралійського біотичного царства (особливо за його флорою) не дуже чіткі, і тут може бути виділена широка перехідна смуга.Фауна Австралійського царства надзвичайно своєрідна. Достатньо зауважити, що це єдине царство, де є ендемічній підклас ссавців – однопрохідні (Monotremata), представлені качкодзьобом (один вид) і єхидною (п'ять видів на материку і Новій Гвінеї).

Із ссавців, окрім однопрохідних, є стародавня група сумчастих, які в інших царствах займають екологічні ніші, зайняті плацентарними ссавцями

БІЛЕТ 25