Правове регулювання державних і муніципальних доходів Поняття та класифікація публічних доходів

Державні доходи – це частина національного доходу України, яка при розподіли через різні види грошових надходжень переходить у власність держави або органів місцевого самоврядування з метою створення системи органів влади.

Державні та муніципальні доходи зараховуються у відповідні бюджети та позабюджетні фонди на підставі єдиного законодавства. У процесі формування своїх доходів держава та органи місцевого самоврядування відчужують у свою власність частину чистого доходу, який належить фізичним і юридичним особам.

Поняття державних доходів

ПЕРЕПИСАТИ КОНСПЕКТ

Доходи поділяються на податки та неподаткові платежі.

За методами акумуляції:

• Обов’язкові;

• Добровільні.

Обов’язковість та індивідуальна невідплатність є характерним для податків, а для неподаткових платежів ці риси не притаманні.

За порядком створення та використання державних і комунальних доходів:

• Централізовані;

• Децентралізовані (і в позабюджетних фондах).

Як правило, доходи загальної частини як державного, так і місцевих бюджетів не мають цільового призначення. Що стосується доходів спеціальних фондів, то вони мають цільове призначення.

Тому поняття державних доходів може вживатися у широкому розумінні – це фонди бюджетів і позабюджетних фондів.

Публічні доходи зараховуються у централізовані фонди, а частина їх залишається в розпорядженні підприємств.

За матеріальним змістом, структура публічних державних і муніципальних доходів – це сукупність окремих видів грошових платежів, об’єднаних у певну систему. Ними всіма розпоряджається держава, бо вона представляє фінансовий інтерес.

Мобілізуючи доходи на своїй території, держава застосовує обов’язкові платежі, що характеризуються наступними ознаками:

1. Держава встановлює види платежів, їх розміри.

2. Держава встановлює строк внесення платежу.

3. Держава може застосувати примус у випадку невиплати платежу в строк.

Держава виступає як владний суб’єкт. Через податки, обов’язковість яких встановлюється Конституцією, держава розподіляє доходи всіх власників, і частина цих доходів переходить у власність держави.

Публічні доходи – це частина національного доходу, яка в процесі перерозподілу його переходить до фондів коштів, які на підставі норм фінансового права використовуються на реалізацію завдань і функцій органів, що виражають публічний фінансовий інтерес. До цих органів належать органи держави, місцевого самоврядування та інші органи, яким держава дозволила у законодавчому порядку представляти публічний фінансовий інтерес.

Податкове право поняття податку, податкових правовідносин і їх види

Система податкового права являє собою об’єктивну сукупність фінансово-правових норм, що обумовлюють внутрішню будову податкового права, зміст і особливості розташування його інститутів.

Всім інститутам, що входять в податкове право, властиві наступні ознаки:

1. Однорідність фактичного змісту;

2. Єдність правових норм, що регулюють ці відносини;

3. Законодавча відокремленість від інших інститутів.

Предметом податкового права є однорідні суспільні відносини, що визначають надходження коштів до бюджетів усіх рівнів у формі податків і зборів. Особливістю цих відносин є рух коштів у власність держави і органів місцевого самоврядування знизу нагору. В них чітко відслідковуються державно-владна і майнова сутність. Держава надає своїм органам і органам місцевого самоврядування право збирати кошти, які переходять у власність держави і є одним із каналів формування доходів держави, причому метод регулювання цих відносин виключно імперативний.

Податкові правовідносини виникають на основі фінансово-правових норм. Загальні вимоги фінансово-правової норми конкретизуються відповідно до фактичної ситуації. Державна воля впливає на учасників цих відносин через норми. Податково-правові відносини мають такі особливості:

1. Цільова системність податкових правовідносин підлягає певній меті – установленню та стягненню податків;

2. Формальна визначеність пов’язана з тим, що відносини чітко регулюють певні зв’язки між суб’єктами цих відносин і державою. Вони забезпечуються державним примусом.

Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають при установленні, зміні та скасуванні податкових платежів. Учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами та несуть юридичні обов’язки, пов’язані з платою податків.

Податкові правовідносини відображають певні функції, і їх можна поділити на:

• Загально регулятивні, що закріплюють коло суб’єктів, правовий статус. Суб’єкт виступає як носій загального суб’єктивного права, тобто ці права належать усім суб’єктам та кожному окремо.

• Конкретно регулятивні – форма реалізації загально регулятивних правовідносин, тобто ці відносини закріплюють конкретне поводження суб’єктів, зміст їх прав і обов’язків;

• Охоронні – виникають за умови порушення прав, коли суб’єкти мають потребу в захисті.

Об’єктом правовідносин виступає право власності (кошти в кінцевому підсумку).

Суб’єктами цих відносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивного права та обов’язків. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом нормативних підстав, правосуб’єктних підстав.

Перш за все, податкові правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні.

Матеріальні норми встановлюють систему податків і зборів, склад податків, зборів і мита. Вони тривають протягом року або іншого періоду, що встановлений законом про цей податок. Підставою виникнення податкових правовідносин є юридичні факти – дії або події – з якими пов’язується виникнення.

Суб’єктами є організації та фізичні особи – платники податків, податкові агенти, податкові органи, митні органи, державні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють приймання платежів і контроль за їх сплату, банки, органи, що реєструють платників податків, органи опіки і соціальні установи.

Юридичний зміст податкового правовідношення – це суб’єктивні права та обов’язки учасників цих відносин, а матеріальний зміст – це поведінка сторін цих відносин. Суб’єктивне право учасників податкових правовідносин включає 3 правомочності:

1. Здійснення дій самостійно;

2. Вимагати здійснення дій інших суб’єктів;

3. Звернутися за захистом до органів держави.

При оподаткуванні застосовуються різні методи оподаткування, тобто порядок встановлення і зміни ставки податку:

• Рівний

• Пропорційний

• Прогресивний – ставка зростає зі збільшенням оподатковуваної суми.

Є також змішаний.

Всі податкові правовідносини виникають на тлі цивільно-правових або трудових правовідносин.

Платник податку відчужує частину своєї власності.

Податкові правовідносини – сукупність фінансових відносин, що виникають з приводу справляння податків з юридичних і фізичних осіб, що регулюються фінансовим правом.