18. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічної діяльності.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у ви­падках, передбачених ст. 16 Закону «Про зовнішньоеко­номічну діяльність». Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпорт­них) ліцензій:

• генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (ім­портні) операції з певним товаром (товарами) та/або з пев­ною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

• разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окре­мої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійс­нення експортної (імпортної) операції;

• відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як:

антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивіду­альна) та спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Мініс­терством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на під­ставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режи­му видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний об­сяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен пе­ревищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запрова­джуються такі види експортних (імпортних) квот (кон­тингентів):

• глобальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлю­ються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

• групові квоти (контингенти) - квоти, що встановлюю­ться для товару із зазначенням групи країн, в які товар екс­портується або з яких він імпортується;

• індивідуальні квоти (контингенти) - квоти, що встанов­люються для товару із зазначенням конкретної країни, в яку товар може експортуватись або з якої він може імпор­туватись.

Крім цього, запроваджено антидемпінгові, компенса­ційні та спеціальні квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосо­вуватися й інші форми державного регулювання зовніш­ньоекономічної діяльності - використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економі­чних зон та інших спеціальних правових режимів, за­стосування спеціальних санкцій за порушення законодав­ства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

19. Способи приватизації

Під способом приватизації розуміють встановлені за­коном для кожної кваліфікаційної групи об'єктів привати­зації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчужен­ня майна державного підприємства суб'єктом приватизації

• продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації

• покупцеві (недержавній юридичній або фі­зичній особі).

Відповідно до ст. 15 Закону «Про приватизацію дер­жавного майна», яка називається «Способи приватизації», приватизація майна державних підприємств може здійсню­ватися шляхом:

• продажу частини державного майна кожному громадя­нину України за приватизаційні папери;

• продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкур­сом, у тому числі з виключним застосуванням приватиза­ційних паперів. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом «Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)», згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватиза­ції, за яким власником об'єкта стає покупець, який запро­понував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким влас­ником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний кон­курс), або при рівних фіксованих умовах - найвищу ціну (комерційний конкурс);

• продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у го­сподарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

• продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбаче­них частиною першою ст. 12 Закону «Про приватизацію державного майна»;

• викупу майна державного підприємства згідно з альтер­нативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних під­приємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

На відміну від названих способів приватизації, підпри­ємства агропромислового комплексу можуть приватизува­тися тільки шляхом перетворення їх або у колективні сіль­ськогосподарські підприємства, або у відкриті акціонерні товариства в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1099 «Про за­твердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств зі зміша­ною формою власності у відкриті акціонерні товариства» (Урядовий кур'єр- 1996.- 19 вересня). Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизо­вані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців.

Відповідно до ст. 2, ч. З ст. 8, ст. 9, 11, 13, 14 і 15 Зако­ну України від 10 липня 1996 р. «Про особливості привати­зації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна перелічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно у відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять названі у ст. 2 Закону підприємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для фор­мування статутного фонду відкритого акціонерного това­риства. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу майна їх працівниками і прирівняними до них осо­бами (ч. З ст. З Закону «Про особливості приватизації май­на в агропромисловому комплексі»).

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів не­завершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадсь­кого харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійс­нюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; вику­пу. Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом «Про приватизацію невели­ких державних підприємств (малу приватизацію)» та Дер­жавною програмою приватизації.

Загалом порядок застосування певних способів при­ватизації, крім зазначених актів, регулюється Положенням про застосування способів приватизації майна держав­них підприємств, затвердженим наказом Фонду держав­ного майна України від 4 лютого 1993 р.. Положенням про порядок визначення та застосування способів прива­тизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1998 р.; Положенням про порядок приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромис­лового комплексу. Положенням про типовий план при­ватизації несільськогосподарських підприємств і органі­зацій агропромислового комплексу та Положенням про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженими наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996р. № 903, а також Державною програмою приватизації на конкретний рік.

На мою думку, обравши одним із системотворчих кри­теріїв способи приватизації, законодавець чітко не визна­чився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи приватизації можуть застосовуватися. Аналіз по­ложень ст. 15 Закону «Про приватизацію державного май­на» дає підстави для висновку, що в цій статті за відсутнос­ті чіткого і єдиного розуміння щодо критерію, класифікації змішалися до купи:

• власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);

• засоби платежу (грошові кошти, приватизаційні майно­ві сертифікати);

• об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

• підстави приватизації (план, розроблений комісією з приватизації чи альтернативний план);

• місце проведення аукціону (центр сертифікатних аукці­онів, фондова біржа);

• організаційно-правові форми приватизованих підпри­ємств (колективне сільськогосподарське підприємство чи відкрите акціонерне товариство в агропромисловому комп­лексі) тощо.

Уявляється, що можна виділити дві групи способів при­ватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (викуп). Всі інші, так звані способи, про які йдеться в зако­нодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відпо­відних способів залежно від тих або інших додаткових умов. Такий підхід буде відповідати понятійно-катего­ріальному апарату, який в структурі методології правознав­ства є відбиттям реальних правових явищ і процесів право­вого регулювання.