Тема 1.2. Податок як фінансово-правова категорія Семінар – 2 години

1. Поняття податку у широкому і вузькому розумінні та його ознаки.

2. Співвідношення та відмінність понять: “податок”, “збір”, “мито”.

3. Класифікація податків та їх характеристика.

4. Характеристика елементів податку основних та додаткових, їх юридичне значення.

5. Податкові пільги та їх класифікація.

6. Податкові періоди та строки сплати податку.

Самостійна робота – 4 години

1. Податкові пільги та їх класифікація. Поняття податкових пільг та їх значення. Види податкових пільг: вилучення, знижки, податковий кредит. Форми податкових пільг.

2. Податкові періоди та строки сплати податку. Поняття податкового періоду та його види. Поняття строку сплати податку.

Література:

Основна та додаткова: [2; 6; 11; 29-33; 36; 40; 55;60-66; 68;91-95 ].

Нормативно-правові акти: [37; 39; 103; 106; 119;].

1.

Аналіз наукової, навчальної літератури та законодавства зарубіжних країн свідчить про те, що одностайності при визначенні поняття «податку» до тепер не досягнуто, не дивлячись на те, що податки зародились фактично одночасно з виникненням держави.

Ця ситуація виникає тому, що до поняття «податок» іноді помилково відносять певні обов’язкові платежі і збори. Для прикладу в Законодавстві України донедавна, а саме у Законі України «Про систему оподаткування» податок ототожнювався з усіма обов’язковими зборами і платежами. Так, у ст. 2 цього Закону було зазначено» «під податком, збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розуміють….», що є неприпустимо. Оскільки основне правило в законотворчій діяльності - це те, що поняття яке використовується в законодавстві повинно сприйматися і мати однозначне трактування для запобігання порушення прав та інтересів будь-якого суб’єкта правовідносин (держави чи платника податків).

Необхідність однозначного трактування податку викликана, ще й такими причинами: 1) точне визначення і закріплення змісту «податку» сприяє чіткому і однаковому застосуванню норм податкового законодавства; 2) визначення поняття «податку» має бути однією з відправних точок при підготовці податкових законів; 3) чітке визначення податку дозволяє об’єктивно сформувати й закріпити обсяг повноважень податкових органів; 4) без точного визначення поняття «податку» неможлива об’єктивна реалізація фінансової та іншого виду відповідальності¹.

В навчальній та науковій літературі, вчені пояснюють таке ототожнення тим, що податок можна розглядати як у вузькому, так і широкому значенні.

У широкому значенні до податку прирівнюють всі платежі, які спрямовуються на фінансування публічних витрат, а саме (збори, мита, обов’язкові внески, платежі та плати). Тобто можна казати про те, що раніше податкове законодавство України давало розуміння податку саме в широкому сенсі.

У вузькому розумінні – податок розглядається як один із видів обов’язкових платежів, який наділений специфічними тільки для нього ознаками. Наприклад, у ст. 22 Конституції Ірландії місцеві збори не є податками.

Крім того, це поняття може розглядатися як правова, прикладна і як економічна категорія.

- Як правова, що це перехід права власності від платника до держави, тобто зміна форми власності при внесенні платником податку до бюджету. Встановлюється виключно законами України, тобто вищим законодавчим органом.

- Як прикладна категорія, податок становить нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня на підставі акта ВРУ або ради місцевого самоврядування.

- Як економічна категорія податок є формою фінансових відносин між державою, органами місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.

На сьогодні, питання однозначного правового розуміння податку вирішено з прийняттям Податкового кодексу України (далі ПКУ). Так п.6.1. ст. 6 ПКУ дає визначення «податку» – як обов’язкового, безумовного платежу до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Пункт 6.2. ПКУ визначає поняття «збір» (плата, внесок) – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, в тому числі в наслідок вчинення на користь таких осіб держаними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими особами юридично значущих дій.

Отже, як видно з визначень, податок і збір (плата, внесок) різняться між собою певними ознаками, які і визначають конкретне поняття. Саме тому, для запобігання плутаними і однозначного віднесення певного платежу або до категорії або «податку», або «збору», треба розглянути ознаки, які відмежовують данні поняття між собою. Виходячи з норми податкового кодексу такими ознаками є: обов’язковий, безумовний, платіж до відповідного бюджету. Розглянемо кожну з цих однак.

Обов’язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційному обов’язку (ст. 62 КУ). «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Усі громадяни подають податкові декларації у податкові інспекції за місцем проживання про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку встановленому в законі». Необхідність конституційного закріплення обов’язку викликаний часткою надходжень від податків до Державного бюджету, як основного публічного фонду коштів, яка становить біля 80% від усіх видів державних доходів. Обов’язковий характер передбачає неможливість ухилення від сплати податку (не враховуючи певні пільги). Система способів примусу й санкцій впливає на платника податків, що підкреслює визначений характер.

Безумовний характер. Означає, що до платника податку, якщо буде в цьому потреба буде застосовано заходи примусового характеру. Виходячи з назви ознаки, на перший погляд може здатися, що ця ознака випливає із наявності певних умов (наприклад сплата податку на прибуток – вимагає наявності певного прибутку), але умовність платежу означає, що об’єкт оподаткування існує, але обов’язок сплати виникає при певній події. Наприклад, мито не сплачується при наявності товару, вартість якого є об’єктом оподаткування, в разі якщо цей товар знаходиться на складі, але за умови перетину кордону з цим товаром, виникає обов’язок по сплаті мита.

Платіж до відповідного бюджету. Відповідно до Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, податки зараховуються виключно до відповідного рівня бюджету і не можуть бути позабюджетними платежами. Оскільки вони являються одним із основних доходних джерел держави і зараховуються до бюджету відповідного рівня виходячи із бюджетної класифікації яка закріплена БКУ. До того ж, статтями БКУ закріплені податки за кожним рівнем бюджету (ст. 29 БКУ доходи Державного бюджету; ст. 64-69 БКУ доходи місцевих бюджетів). До того ж, законодавством визначено, що податки і збори зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватись на рахунках органів, що контролюють їх надходження. Відповідно до бюджетного законодавства, податки і збори вважаються доходами держави тільки тоді, коли відбулося їх зарахування на єдиний казначейський рахунок. Отже, з моменту сплати податків і зборів до моменту зарахування податку на єдиний казначейський рахунок правовідносини між суб’єктами регулюються податковим законодавством, після зарахування податку чи збору на єдиний казначейський рахунок, правовідносини підпадають під регулювання бюджетного законодавства,

На наш погляд, визначення законодавцем цих трьох ознак відмежовують податки від обов’язкових платежів, (якими є і адміністративні штрафи, фінансові санкції та інші), але не в повній мірі відмежовують податки від зборів. Але якщо виходити з п.6.2. ПКУ де законодавцем визначено поняття «збір (плата, внесок)», можна виділити ще одну важливу ознаку безвідплатність.

Безвідплатність означає, що при сплаті конкретним платником податку, у держави не виникає автоматично обов’язку в тому ж еквіваленті надати платнику послугу чи будь-яке інше благо, як відбувається при сплаті збору. Але платник податку, сплативши його, отримує право вимагати від держави виконання нею зобов’язань передбачених в Конституції України, як отримати в разі звернення до правоохоронних органів, захисту від протиправних посягань інших осіб на своє життя, здоров’я; від закладів охорони здоров’я отримання безкоштовної медичної допомоги; отримання безкоштовної освіти від закладів освіти і т.д.

Ще одну ознаку податку ми можемо назвати виходячи з норм Конституції України, це законодавча форма встановлення податку.

Законодавча форма встановлення податку означає, що тільки в законом України може бути введений чи скасований податок на території України. Ця ознака також виділяється в законодавстві інших зарубіжних країн, наприклад в параграфі 1 ст. 170 Конституції Бельгії закріплено, що «ніякий податок на корись держави не може бути встановлений інакше як законом»². Про це говориться і в ст. 118 Конституції Республіки Нікарагуа, та в ст. 133 Конституції Іспанії³. В ст. 34 Конституції Франції зазначається «Закони приймаються Парламентом. Закон встановлює норми, які стосуються ставок і способів справляння всякого роду податків»⁴.

До того ж, останнім часом, податку надають ознаки публічності, яка вказує на те, що кошти, які надішли від сплати податку використовуються державою на задоволення суспільних інтересів всіх громадян, які проживають на території відповідної держави, а не приватних інтересів певних класів, груп або осіб.

Науковці вказують ще на одну ознаку, нецільовий платіж. Вчені виходять з того, що податки коли зараховуються на єдиний казначейський рахунок, тобто потрапляють до загального фонду коштів бюджету відповідного рівня (державний, місцевий) не мають свого конкретного цільового призначення, та використовуються на загальні публічні потреби держави, і прослідкувати на що саме була використана сума коштів (податок) сплачена конкретним платником податку, на обороноздатність країни чи на охорону здоров’я не можливо.

Ще можна виділити таку ознаку як постійність, або системність, що передбачає постійну систематичну сплату податку у визначений законом період (щомісяця, щокварталу) поки у платника податку виникає податковий обов’язок і він є суб’єктом податкових правовідносин.

Отже, враховуючи виділенні нами ознаки, можна дати визначення поняттю «податок» - це обов’язковий, безумовний, безвідплатний, публічний, нецільовий платіж, що систематично сплачується до бюджету відповідного рівня, введення, справляння та скасування якого встановлюється виключно законом.

Для того, щоб зрозуміти роль податків для держави, треба визначити функції податку. «Функція» - (з лат. мови (function- здійснення, виконання).

Вчені виділяють основні та додаткові функції податків до яких відносяться:

Основні – фіскальна, регулююча (стимулююча чи де стимулююча) та контрольна.

Додаткові – розподільча, заохочувальна, накопичувальна.

1. Найважливішою є фіскальна (fiscus –державна скарбниця). До ХІХ ст цю функцію вважали єдиною. Відповідно до фіскальної функції податки виконують своє основне призначення – насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Встановлюючи новий обов’язковий платіж, змінюючи ставку, розширюючи об’єкт чи суб’єкт оподаткування законодавець намагається збільшити надходження до основних публічних фондів (державного та місцевого бюджету), незважаючи на наслідки до яких може призвести такі зміни (скорочення виробництва, безробіття, банкрутство підприємств, згортання бізнесу). Отже це найважливіша функція, яка безпосередньо впливає на фінансово-економічний стан держави.

2. Регулююча (стимулююча, дестимулююча) – слугує своєрідним доповненням попередньої функції і слугує для регулювання виробництва і споживання шляхом застосування податкових механізмів. Деякі вчені бачать у цій функції тільки ведення пільг для окремих галузей чи категорії платників податків, але не треба забувати, що податковий механізм він набагато складніший, і на економічний стан держави та розмір державних доходів можна впливати не тільки вводячи пільги, але ще й зміною податкових ставок (податок на прибуток підприємств раніше становив 25%, потім 15%, введення спрощеної системи оподаткування, фіксованого сільськогосподарський податок або навпаки збільшуючи податковий тиск, розширення кола суб’єктів чи об’єктів оподаткування). Податкове регулювання - наприклад: пільги, податковий тиск. Отже, податки є регулятором суспільного виробництва, за рахунок якого можна стимулювати або стримувати розвиток певної галузі виробництва. Крім того, податки можна розглядати як засіб регулювання споживання окремих групи товарів, наприклад підакцизних. Збільшуючи розмір ставок на підакцизні товари автоматично збільшується їх ціна і таким чином зменшується їх споживання.

Французький вчений–економіст А. Лаффер вивів теорію залежності суми податкових надходжень до бюджету, по-перше, від розміру ставки податку, а по друге, від податкової бази. Зазначена теорія Лаффера була покладена в основу податкових реформ, проведених у США та країнах Західної Європи починаючи з 80-х років ХХ ст. За теорією А. Лаффера збільшення податкового навантаження на платника призводить до зростання доходу держави тільки до певної міри. Доходи бюджету мають тенденцію до зростання тільки до досягнення ставки 30% від загальної суми доходів платника податків. Якщо сукупне податкове навантаження на платника податків становить від 40-50% від загальної суми його доходів, то надходження до держави скорочується, платники податків уводять доходи у тіньову економіку, що в свою чергу призводить до значних втрат державою доходів. Лаффер прийшов до висновку, зниження ставки податку призводить до зростання виробництва, до збільшення інвестицій, що в подальшому компенсує тимчасове зменшення доходів.

3. Контрольна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, як вона впливає на доходи, як окремого платника податку, юридичних осіб, цілих галузей господарства, а також доходи держави. Як працює кожен податковий важіль окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Податкові функції податку утворюють підсистему додаткових функцій, що охоплює кілька видів функцій:

1. Розподільна – наповнити скарбницю щоб потім розподілити отримані кошти. Наприклад непрямі податки, що регулюють споживання (акцизи), створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших.

2. Деякі автори виділяють Стимулюючу (де стимулюючу функцію) – вона виходить з регулюючої функції., створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Застосовується механізм пільг, зміна об’єкта оподаткування, зменшення оподаткованої бази.

3. Накопичувальна – орієнтована на кінцевий результат і збільшення потужностей, розвиток виробництва. Ця функція дуже пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною.

2.

Як нами було зазначено, при розгляді попереднього питання, ми визначили, що «податок» - це обов’язковий, безумовний, безвідплатний, публічний, нецільовий платіж, що систематично сплачується до бюджету відповідного рівня, введення, справляння та скасування якого встановлюється виключно законом.

Враховуючи ознаки та визначення податку, розглянемо поняття збір і мито і визначимо ознаки які характеризують ці поняття для їх чіткого відмежування.

Відповідно до п.6.2. ст. 6 ПКУ «збір» (плата, внесок) – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, в тому числі в наслідок вчинення на користь таких осіб держаними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими особами юридично значущих дій».

Отже, можна виділити основні ознаки зборів (плати, внесків):

1. Обов’язковий платіж

2. Платіж до бюджету

3. Справляється з метою отримання від органів державної влади певної услуги (наприклад: збір за першу реєстрацію транспортного засобу – тобто платник цього збору вносить плату до відповідного бюджету за те, щоб державний орган зареєстрував його транспортний засіб, тобто поставив на облік, або надав певний дозвіл – збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності ), тобто виходячи з цієї ознаки можна казати про такі ознаки як цільову спрямованість та відплатність зборів.

4. Не систематичність, одноразовість.

Якщо проаналізувати ознаки які визначають збори та дати їм характеристику, то можна чітко побачити явну відмінність податку і збору при певних ознаках тотожності, а саме:

Ознака обов’язковості – розглядаючи поняття збір, можна казати про умовну обов’язковість, тобто сплата збору є обов’язковою тільки для тих, кому треба отримати певний дозвіл або отримати певний вид послуг від державного органу.

Платіж до бюджету. Також як і податки, збори розподілені відповідно до Бюджетного кодексу України за відповідними бюджетами. Але різниця в тому, що якщо податки потрапляють виключно до загального фонду бюджету, то збори формують спеціальні цільові фонди бюджету (наприклад: збір за першу реєстрацію транспортного засобу формує дорожній фонд, який за своїм правовим режимом є публічний, цільовий бюджетний і функціонує у межах спеціального фонду відповідного рівня бюджету).

Ознака цільової спрямованості. Як вже зазначалося, збір справляється на конкретно визначену мету. Виходячи з цієї мети, ми чітко знаємо куди пішли гроші і на що вони можуть бути витрачені. Наприклад: збір за першу реєстрацію транспортного засобу формує дорожній фонд, гроші якого можуть бути використані тільки на видатки пов’язані веденням шляхового господарства (будівництвом та ремонтом доріг).

Відплатність зборів. Проявляється в тому, що платник збору отримує або певний дозвіл на заняття певними видами підприємницької діяльності, або на використання лісових ресурсів.

Несистематичність та одноразовість. Збір сплачується одноразово на отримання дозволу (паркування, при отриманні ліцензії и патенту).

Щодо різниці між збором і митом, то є одне головне відрізнення:

збір – сплачується за володіння особистим правом;

мито – за здійснення на користь платника юридично значущих дій.

Отже, виходячи з вище наведеного можна скласти порівняльну таблицю:

Відмінність між податками і зборами зумовлена такими чинниками

Критерій відмінності	Загальнодержавні податки	Загальнодержавні збори
Мета	Задоволення загального публічного інтересу	Задоволення потреб чи витрат юридичних і фізичних осіб
Безумовний платіж	+	Сплачують у зв’язку з отриманням певних прав
безвідплатний характер	+	Отримують послуг, або дозволи від державних органів
Обов’язковість сплати	+	Умовна обов’язковість
Цільова спрямованість	-	Формують цільові фонди і витрачаються на визначені цілі
Систематичність сплати	Систематичність, постійність	Одноразова сплата
Платіж до бюджету	Загальний фонд	Цільовий фонд

Отже, підсумовуючи, можна дати визначення «збору (платі, внеску)» - це умовнообов’язковий, відплатний, цільовий, умовний, несистематичний платіж, що справляється платником з метою отримання дозволу чи вчинення органами державної влади юридично значущих дій на користь платника збору, порядок введення, справляння та скасування якого передбачається законом.

3.