33. Реологічні типи розломів.

Крихкі розломи. – це розломи, які являюсь собою великі та гігантські тріщини сколювання, розвиненні головним чином у вторинній епізоні, що відзначається пружними властивостями відповідного їй середовища. Маркуються розломи даного типу тектонофаціями IX-X вторинної епізони.

Крихко-в'язкі розломи. Розриви даного типу розвинено в епізоні. Такі порушення, крім крихкого компонента амплітуди, мають і в'язкий (чи наближений до нього) компонент. Останній знаходить свій вираз у структурах катакластичної течії продуктів механічного руйнування..Поява цієї зони зумовлена розвитком дуже густої сітки тріщин сколювання і відриву, які поділяють породи на мікроблочки розміром від перших десятків сантиметрів до перших міліметрів. зональної будови.Тектонофації 7-10 епізони.

Субв'язкі розломи. Розриви цього типу розвинені виключно в епізоні на границі останньої з мезозоною (перехідна підзона). Але на відміну від інших розломів епізони вони не мають чітко вираженого шва та відповідного крихкого компонента амплітуди ) і являють собою досить потужні (у великих, регіональних – шириною до перших кілометрів) лінійні зони крихкого кліважування гірських порід. Зміщення по цих розломах відбувається за схемою простого зсуву.

В'язкі кліважні розломи. Розриви даного типу розвинено тільки в мезозоні. Вони, як і розглянуті вище субв'язкі розломи, виражено лінійними зонами кліважної течії гірських порід, але в даному випадку за участі динамометаморфізму. У шаруватому середовищі такі розломи несуть у собі складки ламінарної течії та дезінтеграційні структури типу в'язкого будинажу тощо, розвиток котрих, також як і в попередньому випадку, обумовлений диференційованим розподілом амплітуди по всій ширині зони течії.

В'язкі кристалізаційно-сланцюваті та гнейсуваті розломи. Такі порушення панують у верхній катазоні й мають місце в нижній катазоні. Вони також являють собою лінійні зони з усім набором складчастих та дезінтеграційних утворень, характерних для в'язких розломів. Розломи даного типу також складають шовноскладчасті зони. Крім того, їх різновиди, що залягають відносно горизонтально, утворюють у метаморфічних товщах структури типу "шаруватого пирога" з ритмічною тектонофаціальною зональністю по вертикалі

34. Структурний парагенезис зони зсуву.

Структурний парагенезис – це набір елементаних та простих дислокаційних структур, а також прямо та не прямо пов̍язаних із ними жил альпійського типу та тіл метосоматитів, пегматитів та інших порід, які разом займають певну частину геологічного середовища, що відповідає певній за генезисом складній дислокаційній структурі.

Відносна складність внутрішньої будови природних зон простого зсуву зумовлює намагання експериментально з̍ясувати шляхи розвитку зсувів та деформацій, що їх супроводжують.

Відзначимо експерименти Г. Клооса, який отримав парагенезис тріщин відриву, сколу та мікроскладки у зггинному середовищі, розміщеному на двох дошках, які зсувалися одна відносно іншої, а також В. Ріделя. Вивчаючи будову зони зсуву , він встановив, що гострий кут двох тріщин сколу другого порядку(тріщини Ріделя) з віссю зсуву вказує напрям переміщення блоків. С. Стоянов припускає, що розвиток однієї з двох, або відразу обох систем сколу пов̍язаний із властивостями модельного матеріалу, швидкістю зсуву та деякими випадковими причинами.

Інший розвиток зсуву вдалося відтворити М. В. Гзовському. В його дослідах спостерігалася поява на раній стадії деформаційног процесу кулісної системи тріщин відриву, нормальних до осі розтягу, які поступово розкривалися і росли в довжину, при цьому їх ранні відрізки розверталися в ході пластичної деформації. Так формувалася S- подібна форма тріщин. Подальші зсувні переміщення відзначалися сполученням сусідніх тріщин з утворенням хвилястого розриву , одні частини якого розкривалися, інші, навпаки, - закривалися.

С. І. Шерман, С.А. Борняков і В. Ю. Буддо, вивчаючи області динамічного впливу розлому, в експериментах за умов зсуву виділили дві стадії: плікативну та диз̍юнктивно-плікативну. Перша фіксувалася створенням реперної сітки, нанесеної на поверхню глин. Під час наступної стадії поступово появлялися тріщини двох систем. Кожна тріщина обох систем складалася з безлічі дрібних тріщин. Ці дрібні тріщини утворюють різні кути з напрямком зміщення. Виявлено також зменшення густоти тріщин зі збільшенням швидкості деформації та підвищенням в̍язкості модельного матеріалу.