10. Шар та шаруватість. Форми і генетичні типи шаруватості.

Шар-це первинне геолог. тіло, плитоподібної чи близької до такої форми,які скл.гір.породою певного складу та обмежений двома чи більше гірс.поверхнями,які відділяють від перекриваючих і підстиляючих шарів. Якщо,шар швидко виклинюється,то його наз.лінзою.

Шаром (верствою)називають більш-менш однорідну первинно відокремлену породу,обмежену поверхнями нашарування.

Шаруватість-це послідовність шарів різного складу і віку.

Форми шаруватості:

1.класифікується за просторовими співвідношеннями між собою окремих прошарків

2.від характеру руху середовищ

3.від залягання первинної геолог. поверхні

4.від складу лав та характеру виверження

Генетичні типи шаруватості визначаються за палеогеографічними умовами та способами осадконакопичення.За цими ознаками шаруватість под..на наступні типи:седиментаційну,градаційну,турбідитну і косу.

1)Седиментаційна шаруватість-виникає при спокійному стоянні води нижче рівня дії хвиль.У таких умовах накопичується переважно тонко уламковий теригенний матеріал та хемогенні вапнякові осадки.

2)Градаційна шаруватість-знаходить свій вираз у поступовій зміні по вертикалі осадків за розмірами уламкового матеріалу,що їх складає.Наприклад,характерною послідовністю подібної зміни знизу доверху є:1)галечник;2)гравій;3)пісок4)алеврит5)глина.

3)Турбідитна шаруватість-також пов’язана з діяльністю «каламутних» потоків.Вона відрізняється від градаційної:1)поганою відсортованістю матеріалу;2)відсутністю чітких границь між скупченнями різкого за розмірами уламкового матеріалу;3)обволіканням відносно великих уламків більш дрібно уламковим матеріалом.

Особливості косої шаруватості розглянуто вище.

11. Трансгресивне та регресивне співвідношеня шаруватих товщ.

При трансгресії моря відклади будуть накопичуватися від крупно до мілко зернистих,а за рахунок регресії відклади накопичуються від мілко до крупнозернистих.

При трансгресії всі осадки характеризуються трансгресивним заляганням.Характерне послідовне збільшення площі осадків ,через збільшення акваторії і послідовне заміщення у вертикальному розрізі грубозернистих відкладів,мілководних фацій на тонкозернисті ,глибоководні.Послідовність фацій,яка є зворотньою тобто більш грубозернисті відклади перекривають тонкозернисті наз.регресивною серією.Така трансгресивна-регресивна серія відкладів в одній точці дає повний цикл седиментації,повний детальний аналіз фації,вивчення генетичних ознак г.п. по літералі є основою всіх геолог.досліджень,яка дозволяє встановити направлення тетонічних рухів.

12.горизонтальне залягання г п , зображення горизонтальних верств на картах- якщо зображена на геологічній карті границя пласта повсюдно має одні й ті ж висотні відмітки, то пласт залягає горизонтально. Тобто при горизонтальному заляганні геологічні границі будуть повторювати контури горизонталей. Древні верстви будуть зображені на карті в місцях з найменшими абсолютними відмітками, а виходи наймолодших пластів спостерігатимуться на ділянках, обмежених горизонталями з найбільшими відмітками. При горизонтальному заляганні шарів потужність будьякого пласта визначається по різниці відміток підошви і покрівлі.

Горизонтальних поверхонь залягання не зустрічається в земній корі. Уже в процесі осадко накопичення шари набувають певного нахилу. При гориз. зал.абсолютні висоти між шарами приблизно однакові. Границі , винесені на карту, або співпадають з горизонталями або будуть розташовані між горизонталями у відповідності з абсолютними висотами. Кожен нищезалягаючий шар буде більш древнішим, чим перекриваючий. Древні шари розташовані в пониженнях рельєфу а наймолодші- на підвищених ділянках. При зображенні горизонтальних шарів на карті необхідно встановити положення границь між шарами на місцевості і їх абсолютні відмітки. На картах із зображенням обривистих шарів ширина виходу на поверхню різко зменшується а при вертикальних обривах перетворюється в лінію. Якщо місцевість має розчленований характер, то границі між шарами будуть повторювати контури основних елементів рельєфу. При цьому в найбільш низьких точках рельєфу будуть розташовані більш древніші породи а на водо роздільному просторі- самі молоді.

13.нахилене залягання, елементи залягання шару-на топографічній карті геологічні границі товщ, які нахилено залягають-це лінії що відтворюють усі згини рельєфу місцевості. Вихід нахиленого пласта на плоскій рівнині матиме вигляд прямолінійної смуги. Вертикальна геологічна поверхня зобразиться на карті у вигляді прямої лінії, незалежно від розчленованості рельєфу. Величина кутів може бути різною залежно від характеру форм рельєфу. При крутому заляганні верств кут буде тупим. Зі зменшенням нахилу він поступово перейде в гострий. Вихід одного й того ж самого пласта на сильно перерізаному рельєфі утворює більш гострі кути, ніж на місцевості з пологими схилами. Якщо з’єднаємо сторони кутів стратоізогіпсою отримаємо пластовий трикутник. Пласт нахилений у бік страто ізогіпси з меншою амплітудою.

Шаром називають більш менш однорідну первинно відокремлену породу обмежену поверхнями нашарування. Поверхні які розділяють шари називають поверхнями нашарування. Верхню поверхню називають покрівлею а нижню- підошвою. Відстань між покрівлею і підошвою називають потужністю шару. За дійсну потужність приймають її найкоротшу відстань. Вона спостерігається на вертикальних схилах обривах. В інших випадках ми бачимо видиму пот. Нагромадження шарів називають товщею. Границі між товщами можуть бути різкі й поступові. Замикання шару по простяганню називають вклинюванням.

Елементи залягання : лінія простягання – це лінія перетину цієї поверхні з горизонтальною площиною. Тобто будь яка горизонтальна лінія, що перебуває на геологічній поверхні є лінія простягання. Лінія падіння – вектор перпендикулярний до лінії простягання, який розташований на геологічній поверхні і направлений в бік її нахилу. Кут падіння – кут між лінією падіння та її проекцією на горизонтальну площину. Азимутом заданого напрямку називається правий горизонтальний кут між північним напрямком географічного меридіану та шуканим напрямком. Азимутом падіння називається правий вертикальний кут між проекцією лінії падіння на горизонтальну площину і пн. напрямком істинного меридіану.

14 . ширина і форма виходу на денну поверхню нахиленого шару. Ширина взалежить від кута нахилу. Ширина виходу – це видима потужність шару виміряна на карті вздовж лінії падіння. Нахил шару може співпадати з нахилом рельєфу і може не співпадати. Від цього залежить і ширина шару. Ширина виходу може дорівнювати істинній потужності.

H-істинна потужність h-видима α-кут падіння пласта β-кут нахилу рельєфа

15. гієрогліфи їх типи та значення. При утворенні осадових відкладів на поверхнях нашарування іноді виникають різноманітні дрібні нерівності, які називають гієрогліфами.. Характер таких нерівностей можуть свідчити про фаціальні умоваи а також про просторове положення покрівлі та підошви шарів у складчастих структурах. За походженням та мікрорельєфом виділяють наступні типи:1)знаки брижі2)жолобоподібні форми3)сліди крапель дощу4)відбитки слідів тварин. Як окрему групу виділяють флішові знаки. Знаки брижі являють собою закам’янілу хвилеподібну поверхню первісного пухкого осадку, утворену при дії хвиль у морі озерах та річках а також при дії вітру. Найбільш поширені хвилеприбійні знаки та знаки хвильової брижі. Хвилеприбійні-паралельні або майже паралельні гребені із загостреною вершиною. Утворюються внаслідок коливальних рухів хвиль а також течії води біля берега і дії вітру. Вітрові брижі мають великі розміри і дугоподібну форму у плані. Брижі у воді прямолінійні і дрібні. Знаки хвильових брижів – це дуже низькі й вузькі хвилеподібні гребні. Утворюються на піщаному пляжі при дії прибійних хвиль. Жолобоподібні форми – дрібні борозни, які утворилися при переміщенні дрібного матеріалу, течії струмків води, плазуванні черв’яків. Сліди крапель дощу – найчастіше зберігаються в глинистих породах, являють собою мікропротуберанці які часто виповнюються піщаним матеріалом Флішові знаки –найбільш поширені у флішових відкладах і являють собою плавні скульптурні фігури різної форми і різного походження. Їх виникнення пов’язане зусіма вище згаданими процесами. Для визначення положення покрівлі й підошви за цими знаками є правило- опуклі мікроформи відзначених фігур є позитивно відбитими на покрівлі глинистих шарів і негативно відбитими-на підошві пісковиків. Тобто їх присутність на поверхні шарів тонко уламкових порід порід завжди фіксує місце покрівлі а на поверхні піщаних та інших шарів-підошву останніх.

16.незгідності та їх класифікація:незгідність –1) це залягання порід з порушенням їх вікової послідовності(відсутність в розрізі відкладів певного віку)2)порушення структури залягання порід;3)порушення послідовності осадко накопичення. Незгідності поділяються в залежності від наступних факторів:1)кут незгідності;2)ступінь вираження поверхні;3)площа розвитку та умови виникнення. Кут незгідності-це кут між поверхнею незгідності та елементами стратифіковано перекритої товщі. Стратиграфічна поділяється на паралельну кутоку та азимутальну.Паралельна – коли шари незгідності паралельні;кутова – залягання з різними кутами падіння(аз. простягання може бути однаковим). Є різка – більше30. Слабка - менше ніж 30 ;азимутальна – різновид кутової, де азимути ліній падіння і простягання різні(кут падіння може бути однаковим);тектонічна – поверхня незгідності має тектонічну будову, тип незгідності вяких поверхня незгідності виражена поверхнею тектонічних порушень(швом розломів);регіональна – в межах великого регіону;локальна – місцева, в межах маленького регіону; Географічна – від1 до 3; хибна –в косо шаруватих товщах, які сформувалися без перерви в осадко накопиченні; внутрішньо-формаційна-формування пов’язане з дією донних течій які одночасно розмивали та пере відкладали раніше накопичені осадки та гірські породи.

17-19.ознаки незгідного залягання у відслоненнях та на карті. У відслоненнях – 1) наявність чисельних вимоїн та виступів;2)кутова незгідність між товщами;3)наявність базального горизонту;4)різний вік порід;5)різкий перехід від континентальних відкладів до морських;6)наявність в розрізі продуктів вивітрювання;7)різний ступінь метаморфізму . На карті – 1) Т- подібний контакт;2)контактування різновікових порід між собою. Спільне-1)кутова незгідність;2)різний ступінь метаморфізму;3)різний вік порід.

18. тектонічні незгідності- тип незгідності в яких поверхня незгідності виражена зоною тектонічних порушень. Утворюються такі незгідності при формуванні крупних насувних структур. Будова залежить від характеру палеорельєфу на якій починають відкладатися нові цикли відкладів та від способу та швидкості осадко накопичення. Облягання-формується при несильно розчленованою поверхнею денудації при формуванні потужних товщ, які з початку компенсують западини палеорельєфу і швидко набувають субпаралельного залягання. Прилягання-морський басейн входить на ділянку сильно розчленованого рельєфу. Прилягання буває двох типів:1)паралельне2)незгідне.

20.геометричні елементи складок:уявні(замок крила ядро та гребінь) та умовні(осьова поверхня шарнір вісь складки медіанна лінія перикліналь центрикліналь та гребенева поверхня). Замок- місце перегину шарів. Крило-відносно рівна плоска частина складки яка з’єднується між собою замком. Ядро-внутрішня ввігнута частина складки. Гребінь-лінія перетину гребеневої поверхні з підошвою ябо покрівлею будьякого з зім’ятих шарів антиклінальних складок. Шарнір-лінія яка з’єднує точки перегину по простяганню складки. Медіанна лінія- паралельна шарніру і поділяє спільне для двох суміжніх складок крило наполовину. Центрикліналь-здимання шарніру в місцях з’єднання крил синкліналі. Перикліналь-занурення шарніру антикліналі в місцях зєднання крил складки .Гребенева поверхня- площина яка проходить через гіпсометрично найвищі місця зім’ятих шарів антиклінальних складок. Вісь складки- лінія перетину осьовою поверхнею горизонтальної площини на яку проектується зображення складки. Осьова поверхня- поверхня яка проходить через шарнір і поділяє складку на дві більш менш рівні частини.

21.морфологічна класифікація складок:за положенням осьової поверхні-прямі(вертикальне положення осьової поверхні та падіння крил під однаковим кутом в різні від поверхні боки) нахилені(мають нахилену під кутом менше 90 але не більше 45 осьову поверхню і падіння крил під різними кутами) лежачі(субгоризонтальне положення осьової поверхні, крила падають в той же бік що і осьова поверхня)перекинуті(кути падіння осьової поверхні менше45, крила падають в той же бік що і осьова поверхня);

за формою замка-округлі(крила й замок утворюють майже плавну дугу)

арочні(мають круглий замок який поступово переходить у прямі крила)

шевронні(являють пару нахилених у різні боки плоских крил які з’єднуються ледве помітним замком)

кілеподібні(мають дзьобоподібний замок) коробчасті( мають майже плоский замок та прямі крила)

віялоподібні(сплощений або округлий замок і падіння крил на зустріч один одному)

неправильні(не мають оформленої геом. форми)

кумулятивні(прорізання уздовж осьової поверхні окремих складок замками сусідніх складок);

за кутом між крилами складок-пологі(180-120)

відкриті(120-70)

закриті(70-30)

стиснені(30-0);

за характером зміни потужності на крилах та в замковій частині концентричні(потужність кожного шару майже постійна по всьому периметру складки),

неправильні(довільний розподіл потужності на крилах і в замку)

діапірові(являють собою структури обволікання діапірових тіл шарами вмісних порід)

подібні(усі зігнуті поверхні можуть бути суміщені паралельним переносом уздовж осьових поверхонь) складки з потужністю більшою в ядерній частині, складки з потужністю більшою на крилах; за співвідношенням довжини і ширини – ізометричні а:с=1:1

брахіформні а:с<1:3(1:5)

лінійні а:с>1:3(1:5)

22.фізико генетична класифікація складок:складки обволікання-формуються за рахунок плащоподібного перекриття нерівного палеорельєфу з незгідними перепадами висот;складки вигину-утворюються за рахунок пластичного ябо крихко пластичного вигину складки чистого вигину – утворюються шляхом зближення кінців плоских тіл при дії зустрічних сил, що діють на торці пластів паралельно до їх поздовжньої вісі; складки поперечного вигину-формуються за рахунок одночасної дії двох сил:поперечної до поверхонь нашарування та поздовжньої яка діє на кінцях плоского тіла та утримує кінці від зближення або розтягує їх, мах деформації припадає на крила мін- на замок. Ініціатор- вертикальні та субвертикальні переміщення блоків фундаменту під осадовим чохлом;складки поздовжнього вигину-утворюються при дії на плоскі тіла сил, орієнтованих паралельно поверхням нашарування за рахунок диференційованого ковзання та кручення відносно пласта;складки жолоблення-формуються за рахунок наявності нижнього жорсткого шару та мають верхню вільну поверхню, представлені одиничними гребенеподібними складками. Ініціатор-зсувні переміщення фундаменту під помірно або слабодіагенезованим осадовим чохлом. Складки волочіння –утворюються при поздовжньому ковзанні зміщенні компетен. шарів між двома паралельними жорсткими поверхнями. Складки прирозломного вигину-формуються за рахунок флексурного механізму при дії поперечного вигину та волочіння. Ініціатор-переміщення шаруватих товщ вздовж поверхні розлому. Складки сколювання-форм.за рахунок січного кліважу який підсилює вигинабо повністю його замінює попер.мікрозміщенням по паралельним кліваж ним поверхням за схемою простого зсуву. Ініціатор-субвязкі розломи. Складки кліважної течії-зумовлюються в’язкою кліважною течією при якій зміщення частин шарів супроводжується частковим їх розплющуванням яке у свою чергу надаємікроступінчастим поверхням відзначеного вище типу майже плавну форму що сприймається як звичайний вигин. Складки в’язкої течії - пов’язані з поверхнево гравітаційними явищами а також нагнітанням пластичного матеріалу. Реалізуються у вигляді турбулентної течії за гідро пластичними магматичними та іншими, які нагадують течію в’язких рідин, механізмами. Складки кристалізаційно сланцюватої течії-