15. Технологія складання опису ознак зовнішності людини.

Словесний портрет — це метод опису людини з ме­тою її ідентифікації за ознаками зовнішності.

Застосову­ється в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній прак­тиці.

Головними принципами словесного портрета є пов­нота і систематичність опису.

Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, ма­нера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:

1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;

2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху дони­зу»; 3) обов'язкове використання спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць по­збавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) вста­новлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) пере­вірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях ви­конання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8) експертизи фотозобра­жень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшу-кових заходів.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатоміч­ні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональ­ні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовніш­ньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших постійно носимих предметів.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних опису­ються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демогра­фічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатоміч­них даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються звичайно не в абсолютних цифрах, а стосовно інших час­тин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; до­вгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігура­ми, а форма — стосовно до форм поверхні (або за анало­гією з загальновідомими предметами).

16. Криміналістична відео-фоноскопія. Наукові засади і сучасні можливості дослідження звукових слідів та їх використання для розшуку й ототожнення джерела звуку.

До нових видів спеціальних досліджень, які оперативні дані об'ектівізіруют і розширюють коло речовинних доказів у кримінальному судочинстві, відноситься криміналістична фоноскопія, що вивчає звукові сліди з метою ідентифікації та діагностики їх джерела, а також засобів фіксації звукових сигналів, записаних на магнітну відеоплівку чи інший носій інформації .

Термін "фоноскопія" походить від грец. phone звук і skopeo дивлюся, запропонований польськими криміналістами.

Фоноскопічних об'єктами як носіями криміналістично значущої інформації служать магнітні фонограми та технічні засоби, за допомогою яких записуються або відтворюються звукові сигнали.

Фонозапісі можуть містити відомості:

- про результати огляду місця та предметів, пов'язаних з подією злочину, причетних осіб (словесний опис обстановки, положення предметів, слідів і речових доказів);

- висловлені свідками і очевидцями події припущення, версії та здогадки; опис заходів, вжитих для розкриття злочину по гарячих слідах;

- про опитуванні громадян, які можуть дати цінну інформацію про підготовку злочину, суб'єкти, його вчинили, застосованих ними способи і т.д.;

Дані, записані на фонограму і мають істотне значення для справи, використовуються для перевірки висунутих версій, вибору шляхів розкриття злочину і розшуку що зникли злочинця, ототожнення джерела звуку, встановлення монтажу або зміни запису та ін

З фізичної точки зору усне мовлення являє собою акустичний сигнал, який утворюється в результаті складної анатомо-фізіологічної діяльності людини, що включає функціонування центральної нервової системи та мовного апарату. Останній виконує триєдину функцію за освітою повітряного середовища, голоси (фонації) і звуків мови (артикуляція). У процесі утворення повітряного середовища беруть участь діафрагма, легені, трахеї і бронхи. У фонації гортань і голосові зв'язки, а в артикуляції глотка, піднебінна завіска, ротова і носова порожнини, мова, губи і носоглотка.

Анатомічні й фізіологічні особливості органів мовного апарату обумовлюють будову гортані та голосових зв'язок, а також тип дихання. Що проходить через голосову щілину повітряний струмінь приводить голосові зв'язки у коливальний рух, у результаті чого утворюється голос певної висоти, сили й тембру.

До числа основних біологічних факторів людини, що впливають на фонації особливо, включають: будова тіла, симетричність голосового апарату, роботу залоз внутрішньої секреції і вік. Так, залози внутрішньої секреції відіграють значну роль в анатомічну будову гортані і, отже, в голосоутворенні.

Починаючи з крику новонародженого і кінчаючи старечої промовою, людський голос зазнає різкі перетворення, пов'язані як із закономірностями біологічного характеру, так і з випадковими факторами. При цьому з віком змінюються не тільки висота і інтенсивність голосу, а й його тембр. Вже в дитячому віці, але особливо у період статевого дозрівання змінюється будова гортані, перетворюючи хлоп'ячий дискант або альт в голос чоловіка баритон або навіть бас. У дівчаток у цей час спостерігається перехід дитячого дисканта або альта в жіноче сопрано або контральто. У літньому віці, коли завершується процес окостеніння гортані, голос продовжує змінюватися внаслідок зменшення ємності легень, зниження їх еластичності, звуження грудної клітини. Голос стає слабким, деренчливим, глухим.

Крім зазначених характеристик, що обумовлюють індивідуальність людського голоси, великий вплив мають і шляхи формування навичок усного мовлення. Вони складаються як з внутрішніх біологічних факторів, закладених у індивідуумі генетично, так і з зовнішніх. До останніх зазвичай відносять навколишнє середовище, захворювання, перенесені людиною, досягнута освіта, виховання і т.д.

Оволодіваючи промовою, людина вчиться керувати своїм мовним апаратом під впливом названих чинників у відповідності до законів і правил навколишнього мовного середовища. У міру формування механізмів усного мовлення він користується всією системою мовних правил для викладення своїх думок, все більш автоматично підбираючи граматичні та стилістичні засоби мови, логіку висловлювання. Поступово виробляється певний динамічний стереотип, що складають зі звичного повторення (в однотипних ситуаціях) інтонацій і фраз певної конструкції. Зміна динамічного мовного стереотипу так само важко, як і його формування, а тому вимагає значного часу і зусиль.

Таким чином, усне мовлення це особливий вид людської спілкування, заснований на психофізіологічних функціях людини в умовах певного суспільства.