Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

положення: внутрішній, духовний світ людини, що є об'єктом дослідження і психології релігії, містить в собі раціональний елемент, який є прерогативою суто філософського осмислення релігії. Крім того, певні релігійні явища, з котрими має справу філософія релігії, є, здебільшого, явищами психологічними. Прикладом цього є феномен віри. Психологія релігії пропонує осягнути релігійні факти з їх іманентного боку. Іншими словами, філософія релігії, з'ясовуючи проблеми, пов'язані з розкриттям релігійних феноменів, обов'язково враховує їх психологічні особливості функціонування. В цьому полягає цінність даних психології релігії для філософії релігії. Психологія релігії також постачає необхідний фактичний матеріал для філософії. Згадаймо хоча б релігійний досвід.

Щодо співвідношення філософії та соціології релігії, то остання вивчає феномен релігії та її структури на предмет функціонування в суспільстві, тобто досліджує релігію як соціальний інститут. Тому, з одного боку, соціологія релігії, як і психологія та історія релігії, надає необхідний фактичний матеріал філософії релігії, щоправда він відзначається посиленою актуальністю й суто соціальною орієнтацією. З іншого боку, без висновків філософії релігії, без осмислення важливих визначальних для соціології проблем, соціологія не може існувати.

И нарешті, про співвідношення філософії та феноменології релігії. У вітчизняному релігієзнавстві донедавна ці поняття не розмежовували. Навпаки, деякі дослідники вписували феноменологію релігії в змістовну канву філософії релігії на тій підставі, що феноменологію релігії, як і філософію релігії, цікавить зміст релігійних явищ й процесів. Однак між феноменологією релігії і філософією релігії існують істотні відмінності: якщо філософія релігії подає понятійне витлумачення релігійних феноменів, то феноменологія релігії намагається тлумачити їх ейдетично. Крім того, об'єктом вивчення філософії релігії є змістовно наповнені релігійні явища, факти, реалії в їх історичних, психологічних чи соціальних зв'язках, а об'єктом вивчення феноменології релігії є феномени, що розуміються як "логічні переживання".

Логіка дослідження вимагає розгляду проблеми тлумачення філософії релігії. Філософія релігії, на наш погляд, є особливою філософською дисципліною, об'єктом вивчення якої є феномен релігії та його характерні прояви. Таке тлумачення не є загальновизнаним. Відомий російський релігієзнавець Ю.Кімелєв пропонує, наприклад, розглядати поняття "філософія релігії" в двох значеннях: в широкому розумінні - як сукупність філософських установок щодо релігії, у вузькому - як автономне філософське міркування про релігію, віру, Бога тощо.¹ Автор книги "Філософія релігії^-" київський професор поч. XX ст. М.Боголюбов в означеному терміні також поєднує два значення: в першому філософія релігії ототожнюється з релігійною філософією, тобто

Кимелев Ю.Л. Современная западная философия религии.- М., 1989.- С. 2.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

125

"світоглядом, що має головним своїм джерелом власне релігію";² в другому -філософія релігії уявляється як філософська наука про релігію.

Проте тлумачення філософії релігії, за М.Боголюбовим, в кращому випадку слід визнати проблематичним. Насамперед варто відмежовувати філософію релігії від релігійної філософії. Якщо філософія релігії є осмисленим, раціональним осягненням релігійних феноменів, то релігійна філософія - це творчість, орієнтована на проблеми, пов'язані з релігійною проблематикою. Крім того, релігійна філософія, хоча й проникнута філософськими інтуїціями, оформленими в певні положення та понятійну форму, все ж випливає з феномена віри, що сприймається як даність, аксіоматична істина. Натомість, філософія релігії в своїх дослідженнях не обов'язково спирається на інтуїтив віри. Наприклад, лінгвістична філософія релігії виходить з феномена мови релігії, еволюціоністська - за домінанту бере принцип розвитку тощо.

Вкрай обережно треба ставитися до словосполучення "наука про релігію". Використання терміна "наука" зумовлює визнання сукупності об'єктивно достовірних, ex ratio доведених явищ і фактів, які розглядаються як закономірності. Тобто, наука про релігію повинна сприйматись як необхідне доведення раціонального обгрунтування релігійних феноменів, котрі за сутністю своєю логічно і несуперечно не обґрунтовуються. Деякі дослідники (Тіле, Джеймс, Мюллер) тлумачили філософію релігії як "науку про релігію", проте їх спроби виявилися невдалими. На нашу думку, тут позначився вплив позитивізму на духовне життя людства, коли філософи прагнули застосувати теорії, що мали сцієнтистське спрямування, до всіх сфер знання, навіть до містичного досвіду. Отже, словосполучення "наука про релігію" потрібно вживати обережно, бо воно менше вказує на зміст і характер дисципліни, ніж термін "філософія релігії'".

За свідченням Н.Боголюбова, термін "філософія релігії'" вперше був використаний в 90-х роках XVIII ст., а в широкий науковий обіг увійшов в першому десятиріччі XIX ст. Звідси М.Боголюбов робить висновок, що вперше філософія релігії як особливе вчення про релігію виникає під впливом кантіанської філософії. Цю думку, гадаємо, треба сприймати критично.

Для розуміння поняття "філософія релігії^-" важливим є факт появи ідеї філософії релігії як виокремленої філософської дисципліни, а не факт появи самого терміна. З'ясуємо, коли ж з'явилася ідея філософії релігії. Ймовірно, вона виникла в епоху середньовіччя з прагнення відокремити суто філософські концепції від богословських схем. Таке бажання бачимо у Фоми Аквінського, що рішуче розмежовував сфери розуму і віри. Таке відокремлення не було прерогативою міркувань відомого богослова, ні тим більше особливістю його релігійно-філософських розвідок. Такого розмежування вимагала епоха пробудження й поширення знань. Аквінат виявився тим мислителем, якому

Боголюбовы. Философия религии.-Т. 1.-К., 1915.-С.23.

126