Тема 21. Політологія релігії

601

шлюбу тощо).

Найбільш характерним прикладом такої моделі є Церква в Греції, де 95 % відсотків населення складають православні. Православна церква є державною в країні і її Статут має статус державного закону. Нові нормативні акти, які приймаються Синодом Церкви, набувають силу закону з часу їх публікації в державній пресі. Дозвіл на побудову синагоги, мечеті чи іншої неправославної культової споруди дає тут місцевий православний митрополит. Прозелітизм в Греції є карним злочином, якщо здійснюється він систематично і з використанням "незаконних" і "аморальних" засобів. Умовами дозволу відправлення культу неправославними релігійними течіями є "відомість" і "визнання" останніх. Крім того, нові релігійні напрями не повинні мати якихось таємних догматів і культових практик, не повинні порушувати громадську мораль і порядок.

Грецька держава гарантує зарплату і пенсії для священнослужителів. В початкових і середніх школах здійснюється релігійна (православна) освіта. Неправославні не зобов'язані відвідувати її навчальні форми). До 1982 р. в Греції існував лише церковний шлюб, що передбачає заборону на одруження з неправославними, заборону третього шлюбу тощо. Шлюб, взятий громадянами за кордоном, не мав законної сили в Греції.¹

Близькою до грецької є італійська модель державно-церковних відносин. Більш як 90 % населення країни охрещені в католицьку віру. Тут знаходиться папський престол. Всі чинники забезпечують великий вплив католицької церкви на політичні та соціальні події в Італії.²

Відзначимо, що католицька Церква з успіхом використовує для встановлення певних державно-церковних відносин конкордати - угоди між папою римським як главою католицької церкви і урядами деяких країн. Конкордати юридично оформлюють становище церкви в певній державі (нині діють конкордати Ватикану з Італією, Іспанією та іншими країнами). Вони вигідні Ватикану хоча б уже тим, що мають силу міжнародного правового документу і не можуть бути змінені урядом країни в однобічному порядку, як у випадку із становищем церкви, яке визначається лише державними законами.

Різні форми державної Церкви існують також в Англії, Швеції, Данії, Ірані, Кувейті, Саудівській Аравії, Таїланді та ін. країнах. Особливий статус тієї чи іншої Церкви зафіксований у конституціях більш як 40 держав світу. У 22-х з них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної Церкви.

4. Модель відокремленої церкви від держави. Вона характерна для країн,

¹ Див.: Charalambos Papastathis. State-Church Relations in Greece // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. - К., 1996. - С. 22-31.

Сильвио Феррари. Церков и государство в Западной Европе: Итальянская модель // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. - К., 1996.-С. 66-79.

602

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

які ідентифікують себе як народна демократія. На практиці це означає неможливість втручання Церкви у справи держави при наявності водночас активного втручання державних інституцій у справи Церкви. Західні релігієзнавці називають цю модель також тоталітарною, оскільки держава здійснює тиск на всі церкви, вважаючи їх духовними пригноблювачами народу. Характерно, що у колишніх країнах соціалістичного табору законодавча база, в тому числі й їх Конституції, теоретично гарантували свободу совісті, але реально віруючі сприймалися і зазнавали дискримінацій як політичні вороги. "Атеїзація" державної політики призводила до значних порушень прав людини. Деякі Церкви як суспільні інституції активно використовувалися владою для виконання певних своїх завдань внутрішньої і зовнішньої політики.

5. Проміжний стан між моделлю державної Церкви і моделлю повного відокремлення Церкви від держави і держави від Церкви. Для цього типу відносин характерне збереження державної підтримки та привілеїв окремих Церков.

Типовим прикладом такої моделі є сучасна Німеччина, де держава хоча й проголошує свою нейтральність і толерантність до різних релігій, але виявляє певні відмінності у ставленні до релігійних організацій залежно від кількості їх членів і суспільного впливу останніх. Ті з релігійних течій, що мають більше 1 % від загальної кількості населення певної "землі" Німеччини, отримують тут спеціальний статус. Нині біля 15 релігій і церков мають в Німеччині спеціальний статус, що дозволяє їм отримувати державні дотації на власні школи, дитячі садки. До речі, якщо в державних школах набирається 6-8 учнів, що належать до певної релігії, то вони забезпечуються уроками своєї релігії.

Найкрупніші церкви Німеччини мають власне трудове законодавство, яке в чомусь відмінне від загального законодавства. Вони звільнені від багатьох податків, одержують державну фінансову підтримку і гроші від збору особливого церковного податку (8-9 % від прибутку громадян). Діяльність церковних інституцій в армії, місцях позбавлення волі, в лікарнях і т.п. регулюється спеціальними контрактами з державою. На відміну від багатьох європейських держав, Церкви в Німеччині не є суб'єктами сімейно-шлюбного права.

Подібні цій картині є державно-церковні відносини в Японії, Австрії, Перу та деяких інших країнах.

6. Відокремлення Церкви і держави. Це - певний сепаратизм Стан взаємоневтручання, наскільки це можливо, Церкви у справи держави і держави у справи Церкви гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, режиму толерантності в державі. Типовим прикладом такої моделі є Сполучені Штати Америки, де свободі відправлення релігії наданий широкий захист. В США лише невідкладні державні інтереси, які не можуть бути досягнуті іншим шляхом, можуть сприяти оправданню посягань на релігійну свободу. Навіть