Тема 7. Епістемологія релігії

255

про відображальне релігійне відношення, а не в плані конкретно-чуттєвого відображення, яке, взяте поза релігійними впливами, може містити в собі лише певні гносеологічні та психологічні передумови релігійного світовідчуття. Отже, власний зміст релігії - набуток вищих форм людиномірної діяльності свідомості, коли відображення невільних буттєвих станів сприймається як їх увіруване мисленно-фантазійне виповнення.

Контрольні завдання і запитання

1. Що таке епістемологія релігії?

2. У чому суть та специфіка ейдетичного пізнання?

3. Які існують можливості пізнання релігії?

4. Бога можна знати чи пізнати? з

5. Які є форми актуалізації релігії як знання?

6. У чому особливість релігійної істини?

1. Розкрийте специфіку відображального відношення релігійного феномену.

Тематика рефератів

1. Епістемологія релігії як форма філософії релігії.

2. Раціональний та емоційний аспекти богопізнання.

3. Особливості релігійного знання.

4. Природа релігійної істини.

5. Специфіка ейдетичного пізнання.

Рекомендована література

1. Іван Павло II. Віра і розум. - К., 2000.

2. Кимелев Ю.А. Философия религии. - М., 1998.

3. Литтл Брюс А. Религиозная эпистемология. - Симферополь, 1996.

4. Лобовик Б.О. Религиозное сознание и его особенности. - К., 1986.

5. Михаил (Мудьюгин), архиепископ. Введение в основное богословие. - М., 1995. - Гл. IV.

6. Олдак П.Г. Теогносеология: мировосприятия в рамках единения науки и веры. - Новосибирск, 1994.

7. Тиллих П. Систематическое богословие. - СПб, 1998.

Тема VIII праксеологія релігії

Релігійна діяльність в контексті з'ясування її змісту, виявів, наслідків належить до основоположних понять праксеології релігії. Праксеологія релігії як складова філософії релігії вивчає основи людської діяльності, що обумовлена релігійними чинниками. Звичайно діяльність людини не вичерпується виключно її безпосередніми релігійними потребами. Натомість будь-який вид діяльності соціального характеру, мотивований релігійними принципами чи уявленнями, слід визнавати об'єктом праксеологічного підходу у висвітленні релігії. В такому контексті плідними є спроби південно-американських теологів, зокрема Густаво Гут'єрреса, розглядати праксеологію як теорію, що займається саме мотивацією людських дій.

1. Релігійна діяльність: сутність та форми вияву

Щоб з'ясувати сутність власне релігійної діяльності, доцільно звернутись спочатку до понятійного апарату праксеології як такої. Відтак осмислимо феномен релігійної діяльності з позицій його структурної наповненості.

Будь-яка діяльність мислиться як процес взаємодії індивідів з предметами чи їх відношеннями (сюди ж входить також процес взаємодії індивідів між собою), в результаті якого створюються продукти, що змінюють на краще чи привносять щось нове у світ феноменального. Відповідно, продуктами діяльності визнаються лише нові структури, видозміни, трансформації предметів або відношень між ними, оскільки самі предмети чи їх відношення існували вже до процесу діяльності. Виділимо характерні ознаки діяльності як такої. По-перше, діяльність є прерогативою людини в контексті соціуму. Звідси випливає, що діяльність є соціальною за походженням, змістом та направленістю. По-друге, діяльність людини повинна бути необхідно цілеспрямованою, а відтак усвідомленою, суб'єктивно осмисленою, завбачливою та результативною. Відповідно, неусвідомлені, імпульсивні, довільні дії не є ознаками соціально зна­чимої діяльності.

Одиничним елементом діяльності є акт, дія, діяння, точніше actus personae, дія особи. Смисл дії полягає в тому, що вона являє собою своєрідну форму творчості, зорієнтовану на актуалізацію ситуації. Ситуація, в свою чергу, мислиться як окреслена певними просторово-часовими рамками площина, в якій відбувається дія особи. З іншого боку, дія сприймається як активна реакція суб'єкта на зміни в певній ситуації. До речі, активність доцільно вважати предикативною ознакою власне діяльності, її важливим стимулюючим чинником.