2. Етнопсихологія в сша

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОРІЧЧЯ

На початку XX сторіччя центр етнопсихології перемістився в США, де її виникнення було пов'язане з іменем Ф.Боаса. У 1910 році він висту пив на ювілеї Кларкського університету, де були присутні З.Фрейд, К.Юнг та інші відомі дослідники того часу, з доповіддю «Психологічні пробле ми антропології», яка справила на багатьох велике враження і привер-нула увагу вчених і громадськості до етнопсихологічної проблематики. Праці учнів Ф.Боаса — М.Мід, Р.Бенедикт та ін. — заклали фундамент школи, відомої у світі під назвою «культура і особистість». Провідну роль в ній згодом почав відігравати А.Кардинер.

Ця школа почала реально існувати наприкінці 20-х —початку 30-х років, зінтегрувавши і надавши нового звучання ідеям Ф.Боаса, з одно­го боку (зокрема, ідеям культурного детермінізму: характер формується в результаті виховання), та положенням фрейдизму, з іншого (зокрема, положенню про те, що різні культурні типи особистості є результатом обмежених варіацій на підґрунті універсальних, інваріантних законо­мірностей індивідуального розвитку, зосередження особливої уваги на сексуальній сфері тощо). Від попередників-етнопсихологів вона відрізня­лася:

• поверненням до індивідуальної психології, розробкою поняття «осо­бистість» як первинної одиниці, що зумовлює структуру цілого;

• особливою зацікавленістю процесом формування особистості в ранньому дитинстві;

• особливою увагою до сексуальної сфери і перебільшенням її значення.

Основними теоретичними питаннями, що тоді розглядалися, були вивчення національного характеру, проблема розуміння та співвідношення норми і патології в різних культурах, аналіз значення раннього дос­віду дитинства для формування особистості.

У школі було запропоновано теоретичну схему, яку можна подати в такому вигляді:

Первинні інститути —> Базова,особистість —> Вторинні інститути

Поняття первинних інститутів ототожнювалось з раннім досвідом дитинства і зводилося до режиму годування немовлят, способів купання; особливостей сповивання, заколисування і взагалі поводження з ди­тиною протягом перших років її життя. Вважалося, що вироблені пев­ною культурою впродовж століть і усталені первинні інститути породжують таку особистість, яка відповідає цій культурі і потрібна для її продовження. Така особистість дістала назву «базової», нерідко її ототожнювали з поняттям національного характеру. Вважалося, що осо­бистість повністю та остаточно формується в ранньому дитинстві і застигає в цьому стані назавжди — так культура впливає на особистість.

З іншого боку, втілення потреб базової особистості у формах мистецтва, релігії тощо (у психоаналізі все це трактувалося як певні засоби психологічного захисту, сублімації) відповідало поняттю вторинних інститутів і пояснювало, як особистість впливає на культуру.

Впровадження цих ідей на рівні конкретного дослідження можна про­ілюструвати на прикладі відомого представника школи «культура і осо­бистість» Д.Горера. Звернувшись до проблеми російського національного характеру, дослідник вивчив практику поводження з малюками у росіян і дійшов висновку, що найголовнішими рисами їхнього характе­ру є пасивність, інертність, безініціативність. Свій висновок учений ар­гументував, зокрема, тим, що традиційний догляд за немовлям передба­чав специфічний (дуже тугий) спосіб сповивання (у російській культурі навіть існував спеціальний сповивач — «свивальник»). Дитина, сповита у такий спосіб, зовсім не могла рухатися і взагалі проявляти будь-яку ініціативу, а оскільки так сповивали довго, то раннім її досвідом дійсно було обмеження будь-якої активності, що й певною мірою позначалося, як вважав Д. Горер, на її майбутній дорослій психічній діяльності та по­ведінці (пізніше критики назвали таку аргументацію «пелюшковим де­термінізмом»).

Численні критики цієї школи наголошували на багатьох спрощеннях дійсності, характерних для її послідовників, як-то:

• фаталістичне трактування ролі раннього дитинства в розвитку особистості;

• зведення складних процесів соціалізації до окремих елементів догляду за дитиною;

• абсолютизація міжкультурних і. недооцінка внутрішньокультурних відмінностей між особами;

• ідея єдиної для всього суспільства структури особистості й от о т о ж н е н н я її з національним характером тощо.

Критичні зауваження щодо багатьох теоретичних положень і кон­кретних емпіричних досліджень спонукали представників школи певною мірою переглянути окремі ідеї. Зокрема, центральне поняття «базова особистість» було доповнене поняттям «модальна особистість», що дало змогу, диференціювати оптимальну для умов «даної культури структуру особистості} якої вимагає соціум, та реально виявлені в спостереженнях та експериментах статистично переважаючі конфігурації структури осо­бистості (див. гл. «Категоріальний апарат етнопсихології» п. З.2.).

Після другої світової війни спостерігалася тенденція переходу від широких емпіричних досліджень до побудови узагальнюючих теоретич­них концепцій. Значну роль в цьому відіграла монографія Хонігмана «Культура та особистість» (1954), у якій було зроблено спробу предста­вити однойменний напрямок у вигляді методологічної основи етнопси­хології США.