- •1. Започаткування етнопсихології як науки
- •2. Етнопсихологія в сша
- •3. Проблема предмета
- •4. Сучасні уявлення про предмет етнопсихології
- •Історія етнопсихології в україні
- •2. Перша половина XIX століття — розквіт етнопсихологічної тематики на слобожанщині
- •3. Друга половина XIX сторіччя — час вивчення проблеми національного характеру та перших етнопсихологічних експериментальних досліджень
- •4. Розвиток етнопсихології в україні V 20-30-х роках XX сторіччя
- •5. Значення праць діаспори для розвитку етнопсихології в україні
РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ
ПРО ПРЕДМЕТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ
1. Започаткування етнопсихології як науки
У 1859 році приват-доцент кафедри загального мовознавства Берлін-ського университету Г. Штенталь разом із філософом М. Лацарусом по чали видавати спеціальний журнал «Психологія народів і мовознавство». У своїй програмній статті «Думки про народну психологію» вони оголосили про зародження нової науки — науки про пізнання народного духу. Відтоді етнопсихологія почала розвиватися, завойовуючі нові країни і наукові напрямки, висуваючи та відкидаючи окремі гіпотези й цілісні теоретичні концепції, вдосконалюючи систему понять і розроблюючи нові методи дослідження.
Який же зміст вкладали засновники психології народів у це поняття? Вони вважали, що існує два різновиди наук: одні — вивчають природу, інші — дух. У природі діють одні закони — механічні принципи, закони кругообігу, в духовній сфері — інші. Тільки духу властивий прогрес, бо дух постійно творить щось, втілюючись у своїх продуктах. Однією з наук, що вивчають дух, є народна психологія. «її завдання — дослідити спе-цифічні способи.життя й форми діяльності духу в різних народів». Вона має встановити психологічну сутність народного Духу та його активності, відкрити закони, за якими відбувається внутрішня духовна діяльність етносів, дослідити засади, причини й передумови виникнення, розвитку й зникнення різних етносів.
Згідно з уявленнями Лацаруса і Штейнталя, народна душа має не- змінну субстанцію — дух племені, від якого й залежить її діяльність, а отже, історія народу. У їхній концепції народний дух не набуває конкретних рис, а є напівмістичним абстрактним феноменом.
Учені вважали, що народна психологія як наука складається з двох, частин — абстрактної та конкретної. Перша, тобто народно-історична психологія, має відповісти на питання, що є народний дух, яка його струк тура та найбільш загальні закони розвитку, безвідносно до конкретних народів. Друга — психологічна.етнологія — досліджує окремі народи як прояви цих загальних законів у дії. Джерелом пізнання в народній психології є «продукти» народного духу — мова, міфи, характер, релігія, звичаї та історія етносу.
Отже, Лацарус і Штейнталь намагалися вибудувати цілісну систему уявлень про нову науку — народну психологію, систему, яка мала багато методологічних недоліків; найсуттєвішим було ідеалістичне трактування народного духу, надання йому субстанційного характеру, що зробило його позаісторичним і напівмістичним утвореннями.
Другу серйозну спробу створити етнічну психологію зробив видат ний німецький вчений, засновник експериментальної психології — Вільгельм Вундт. «Душа народу», в уявленнях вченого, це не проста сума душ окремих людей, а їхній специфічний взаємозв'язок і взаємодія, що й створює нові, специфічні явища із своєрідними законами. Вони й є об'єк том народної психології.
З погляду Вундта, народний дух — це вищі психічні процеси, що виникають у процесі спільного життя членів етносу, сукупний зміст душевних переживань,- відчуттів, прагнень. Дослідник заперечував ідею незмінної субстанційності народної душі Лацаруса й Штейнталя, що було безперечним прогресом порівнянно з його відомими попередниками.
Народний дух вивчається за допомогою аналізу конкретно-історичних продуктів культури народів: мови, міфів і звичаїв. Цей троїстий набір для автора не випадковий, бо за аналогією зі своїми уявленнями про індивідуальну психологію він і народну психологію намагається звести до троїстої структури: розуму (його аналогом у народній душі є мова), почуттів (міфи) та волі (звичаї). Мова, за Вунлтом, — початок і основна рушійна сила поезії та науки — містить загальні форми всіх уявлень народу, закони їхнього зв'язку; міф — основа релігії — вміщує в собі первісні народні уявлення, зумовлені почуттями та прагненнями; звичаї — це моральні принципи, що визначають напрямок дії, волі та бажань.
Концепцію В.Вундта разом з концепцією Лацаруса і Штейнталя часто об'єднують, включаючи до одного напрямку — психології народів. У сучасній літературі зазначається, що в межах цієї течії було поставлено численні проблеми етнічної психології, але через певні методологічні спрощення й недоліки цей напрямок загалом не виконав своїх завдань. Водночас варто наголосити, що це був перший напрямок, у межах якого намагалися створити цілісну систему етнопсихологічних уявлень, уперше означити предмет і методи науки, напрямок, що створив засади для становлення й розвитку етнічної психології наступними поколіннями.