Північноамериканська політична думка просвітницької доби:

І. Демократичний радикалізм Томаса Пейна

ІІ. Ліберальний демократизм Томаса Джефферсона

ІІІ. Теорія федералізму Олександра Гамільтона

Політико-просвітницька думка Англії

І. Економічні засади політичної філософії Адама Сміта

ІІ. Вікторіанський лібералізм Джона-Стюарта Мілля

Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755) французький політичний мислитель, правознавець, письменник. Основні праці “Роздуми про принципи величі римлян та їх занепад”, “Про дух законів”.

На відміну від ідеолога лібералізму Дж. Локка, не ставить особистість над державою і не протиставляє прав громадян правам держави. Свобода – це право “робити все, що дозволено законом”.

Забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, коли в державі існують незалежні одна від одної гілки влади – законодавча, виконавча, судова (саме незалежність, а не розподіл функцій стоїть на першому місці).

Загроза свободам є й тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії.

Виступив одним із засновників теорії правової держави, базуючись на ідеях географічної школи: найбільший вплив на характер правової системи держави, на “дух її законів” має клімат, який визначає характер і вдачу народу.

На “дух законів” впливають також густота населення, економічний стан країни, віросповідання і особливо форма політичного правління.

Принцип правління визначається почуттям, яким керуються люди. Для республіки – це доброчесність, для монархії – честь, для деспотії – страх.

Ідеальна форма правління – аристократична монархія, оскільки демократія характеризується деспотизмом більшості.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) французький філософ, письменник. Автор творів: “Про суспільний договір або Принципи політичного права”, “Міркування про походження і причини нерівності між людьми”, “Судження про вічний мир”.

- Розвиток цивілізації пов'язаний з виникненням і ростом суспільної нерівності (з регресом свободи).

- Щоб зберегти майно, було створено публічну владу. Це породило політичну нерівність.

- Оскільки попередній суспільний договір був “приманкою багатих” для пригноблення бідних, уявлення про договірне походження влади в Руссо пов’язане не так з минулим, як з майбутнім.

- Перехід до стану свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові.

- Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади.

- Свобода полягає в тому, що громадяни перебувають під захистом законів і самі їх приймають.

- Оскільки народ є єдиним сувереном, немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу.

- Політична рівність громадян неможлива, поки існує майнова і соціальна нерівність.

- Принципи рівності, свободи на народного суверенітету сповна можуть бути реалізовані лише в умовах республіканського ладу.

Томас Гоббс (1588-1679) – англійський філософ. Політична доктрина викладена у працях “Філософські основи вчення про громадянина”(1642), “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської”(1651).

- У природному стані, де люди були рівні, йде війна всіх проти всіх.

- Перехід від природного стану до держави відбувається через укладення “суспільного договору”.

- Державу називав “Левіафаном” – штучним утворенням, сконструйованим людьми. Угоди, за допомогою яких створений Левіафан, виконують роль Божого веління.

- Уклавши договір, індивіди переходять у громадянський стан, втрачаючи попередні права, в т.ч. право змінювати форму влади.

- Держава гарантує підданим свободу, яка дозволяє робити все, що не заборонено правом.

- Коли суверен не забезпечує підданим безпеки, вони використовують “право самозахисту”.

Джон Локк (1632-1704) – англійський філософ і політик, фундатор лібералізму. Основні політичні погляди викладені в “Двох трактатах про правління”(1689-1690).

- Первинним видом людського єднання вважав “природний стан”, у якому люди є вільними і рівними, керуються природним законом, встановленим Богом.

- Потреба в регламентації відносин власності стала головною причиною формування суспільства.

- Відмовившись від частини своїх природних прав, люди уклали між собою суспільний договір, утворивши громадянське, а згодом і політичне суспільство (державу).

- Держава виступає гарантом природних прав. Вона не може бути могутнішою за людей. Суверенітет залишається за народом.

- Гарантія втілення свободи – рівний для всіх, обов’язків і постійний закон.

- Суспільство і держава – не одне й те ж . Тому руйнація держави не означає розпаду суспільства. Суспільство може створити іншу, досконалішу владу.

- Необхідний розподіл повноважень між законодавчою та виконавчою владами, щоб запобігти зловживанням короля.

- Доки не буде світського уряду, держави перебуватимуть у природному стані, а отже, війни будуть звичним явищем.