Політична думка Стародавнього Риму

- Політична думка у римлян почала формуватись ще в царському періоді історії (754-510) і була міфологізованою;

- Першу римську політичну революцію здійснив Сервій Туллій, поклавши кінець родовому устрою (поділ населенню за майновим цензом на 5 класів і шосту верству – пролетарів);

- власне політико-теоретична думка розвивається лише з І ст.. до Христа, на що істотний вплив мало завоювання Греції у 146 р. до н.е.;

- Засновник римської політології – Цицерон (106-43) у трактаті “Про державу” визначав державу як “справу народу”, а народ – як сукупність громадян; державою вважав змішану форму правління. Підкреслював особливу роль держаного лідера в житті суспільства. Сформулював власну теорію природного права;

- Вагомий вплив на розвиток світової політичної думки справили римські юристи Сабін, Гай та інші, які стали творцями юриспруденції – науки про знання справедливого і несправедливого (І-ІІІ ст..)

Політичні вчення середньовіччя

- Розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів;

- Обґрунтування теологічної теорії політичної влади;

- З’ясування ролі релігії держави в політиці

Політична думка раннього християнства: раннє християнство здійснило “першу комуністичну революцію” у мисленні людства, проголосивши свободи і рівності, незалежно від походження, майнового та політичного стану людей. Це відкривало шлях до становлення царства Божого на землі. Але згодом (особливо коли християнство було офіційно визнане і перетворювалось на пануючу релігію Римської імперії) у отців церкви з’явились судження, що суперечили Новому Заповіту. За допомогою патристів імператори представлялись намісниками Бога на Землі; державна влада зі свого боку надавала церкві допомогу у боротьбі з єресями. Одночасно в політичних доктринах патристів формулювалась ідея про зверхність священної влади над світською. Особливу роль у відстоюванні цієї концепції відіграв єпископ Аврелій Августин (354-430). У його творі “Про град Божий” думка про верховенство церкви в політичному житті сформульована ним як панування світла над царством темряви.

Розвиток середньовічної політичної думки на початку ІІ століття:

- Середньовічні ідеологи та діячі церкви активно розробляли питання суті людини.

- Батько схоластики англієць Ансельм Кентерберійський (ХІ ст.),використовуючи постулати логіки, обґрунтував необхідність втілення Бога в людині;

- Француз І. Солсберійський (ХІІ) високо оцінював роль римського права у вихованні людині;

- Німець Альберт Великий (ХІІ) вважав особливим досягненням людини її сумління, завдяки якому особа втілює універсальні принципи моральної поведінки.

- Шотландець Дунс Скотт(ХІІІ) поставив проблему свободи волі у центр свого політичного вчення: тільки в умовах абсолютної свободи можна створюване велике.

- Провісником свободи совісті у ХІУ ст. став Марсилій Падуанський(1275-1343), який був переконаний, що Євангеліє – не закон, а повчання, а тому у справах віри не може бути примусу, тобто вона була, є, і буде справою сумління кожного. Марсилій першим у середньовічній політичній думці підтримав ідею суспільного договору та народного суверенітету. У своїй праці “Захисник миру”(1326) захищав сміливу на той час тезу, що джерелом влади є народ, але не весь народ, а лише “найкраща його частина”.

Суспільно-політичні погляди Фоми Аквінського (1224-1274): у творах “Сума теології”, “Панування влади” намагався примирити віру зі знанням, дати філософське обгрунування католицизму, використовуючи ідейну спадщину Аристотеля. Запозичив в останнього думку про людину, як суспільну (політичну) істоту, а також те, що держава як ціле стоїть вище від індивіда.

- Органіцизм Аквінського набрав форми ієрархізованих уявлень про суспільство: все повинно підпорядковуватись цілому.

- Оскільки світ збудований на основі ієрархічності, а на чолі цього порядку стоїть Бог, то всі види влади на землі від Бога.

- На чолі держави стоїть світська влада, яка є вторинною щодо релігійної.

- Ідеал форми державного правління – влада одного (монархія).

- Аквінський теологізував розуміння права. Його джерелом визнавав вічне право (божественний розум), а його проявом – природне право. Конкретизацією природного права є людське право.