82. Україна в період «Великої Руїни».

Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну. Тривала доба Руїни з 1657 р. до 1687 р.

Основними причинами переходу країни до доби Руїни стали:

- відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті;

- розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина - на Річ Посполита;

- нездатність старшин поставити державні інтереси над особистими;

- гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду;

- втручання у внутрішньо українські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Були лише два гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду. Це І. Виговський та П. Дорошенко.

Через добу Руїни почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави наприкінці ХVІІІ ст.. Також Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у ХVІІІ ст.. Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.

83. Голодомор 1932-1933 рр.

Після проведення насильницької колективізації в СРСР почався голод 1932-1933рр. Він був спричинений волюнтаристською політикою сталінського керівництва, завищеним планом хлібозаготівель для України на 1932 р., постановою «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності», відома в народі як «Закон про 5 колосків». Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

Влада намагалася втілити різні заходи:

• - продовження хлібозаготівель;

• - створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;

• - замовчування голоду;

• - відмова між міжнародної допомоги.

Голодомор приніс величезні наслідки. По-перше були величезні втрати, від 3,5 до 8 млн. чоловік. По-друге, знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями. По-третя, подолання опору колективізації і як наслідок – перемога колгоспного ладу на селі.