5. Види й зміст внутріфірмового планування

У цей час всі виробники й підприємці, виходячи з ринкового попиту на товари, роботи й послуги, раціонального використання наявних економічних ресурсів, одержання максимального прибутку, підвищення особистих доходів й якості життя працівників, самостійно планують свою майбутню производственно - господарську діяльність, визначають перспективи розширення виробництва продукції й розвитку підприємства.

Внутріфірмове планування є найважливішою складовою частиною вільній ринковій системі, її основним саморегулятором. Взаємодіючи на мікрорівні з такими економічними науками, як маркетинг, організація виробництва, керування підприємством і багатьма іншими, внутрівиробниче планування дозволяє знаходити відповіді на фундаментальні питання ринкової економіки. Ці головні питання сучасного ринку, що визначають у сутності основний зміст внутрішньогосподарського планування й всієї ринкової економіки в цілому, полягають у наступному:

1. Яку продукцію, товари або послуги варто робити на підприємстві?

2. Скільки продукції або товарів вигідно підприємству робити і які економічні ресурси варто використати?

3. Як цю продукцію треба робити, яку технологію застосовувати і як організувати виробництво?

4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими цінами її можна продавати?

5. Як підприємство може пристосуватися до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх змін?

Із цих фундаментальних питань, поставлених перед ринковою економікою, випливає, що основним об'єктом внутрішньогосподарського планування на підприємствах і фірмах служить взаємозалежна система планово - економічних показників, що характеризують процес виробництва, розподілу й споживання товарів і ресурсів.

Залежно від мети, застосовуваних методів, розроблювальних показників, рівня прийнятих рішень і багатьох інших факторів прийнято розрізняти кілька систем або видів ринкового планування.

Існують системи:

1. державного або федерального регулювання,

2. муніципальне або місцеве планування,

3. внутрівиробниче або корпоративне проектування,

4. галузевий, територіальний, республіканський й інший види планування.

Представляється тут необхідним уточнити зміст або предмет планової діяльності з наукових і практичних позицій.

Теорія планування передбачає формування наукових знань по наступних найважливіших проблемах: методологія ринкового планування, розробка нормативної ази, механізм взаємодії планових нормативів і показників, методика складання планів, стратегічне планування, бізнес - планування, техніко-економічне планування, соціально - трудове планування, фінансове планування, оперативне планування, економічна оцінка планів, удосконалювання планування й т.д.

Практика планування припускає освоєння теорії й методології вивчення методів і способів обґрунтування планів, використання знань для пошуку й вибору необхідних засобів й обмежених ресурсів, що забезпечують можливість здійснення намічених цілей і виконання планів виробнича - економічної діяльності.

Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємозалежними зовнішніми й внутрішніми факторами, як споживачі й постачальники, об'єкт і система показників, методи й технологія складання планів і т.п.

Усяке планування як процес практичної діяльності включае1 звичайно кілька етапів, або стадій, основне значення яких складається е наступному:

формулювання складу майбутніх планових проблем, визначення системи очікуваних небезпек або передбачуваних можливостей розвитку підприємства або фірми;

обґрунтування висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в майбутній період, проектування бажаного майбутнього організації;

планування основних засобів досягнення поставлених цілей і завдань, вибір або створення необхідних засобів для наближення до бажаного майбутнього;

визначення потреби ресурсів, планування обсягів і структури необхідних ресурсів і строків їхнього надходження;

проектування впровадження розроблених планів і контроль за їхнім виконанням.

Всі види внутріфірмового й корпоративного планування можуть бути систематизовані по таких основних класифікаційних ознаках, як: зміст планів, рівень керування, методи обґрунтування, час дії, стадії розробки, ступінь точності й ін.

1. По змісту планів варто виділяти, крім технико -економічного й оперативно - виробничого, такі види внутрішньогосподарського планування, як організаційно -технологічне, соціально - трудове, снабженческо - збутове, фінансово - інвестиційне, бізнес - планування й ін. Кожний з них передбачає вибір своєї системи планових показників, що характеризують види конкретної діяльності, строки виконання робіт, кінцеві або проміжні результати й т.д.

У вітчизняній планово - економічній літературі й господарській практиці завжди було загальновизнаним виділяти два основних види планування: техніко-економічне й оперативно - виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки й економіки підприємства в їхній єдності й взаємозалежності як по місцю, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі обліку взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово - економічні показники й т.п.

Оперативно - виробниче планування являє собою наступний розвиток і завершення технико - економічних планів підприємства. На даному етапі планування встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехам, ділянкам і робочим місцям, здійснюються різноманітні організаційно - управлінські впливи з метою коректування процесу виробництва й т.п.

2. По'уровню керування залежно від числа лінійних ланок на підприємствах прийнято розрізняти такі види внутрішньогосподарського планування, як фірмової, корпоративної, заводської або іншої системи планів, що ставляться до вищої управлінської ланки або в цілому до всієї господарської організації. На середньому рівні керування застосовується, як правило, цехова система планування, на нижньому - виробнича, котра може охоплювати окремі об'єкти планування (ділянка, бригада, робоче місце й т.д.).

3. За часом дії внутріфірмове планування буває: s короткостроковим або поточної;

s середньостроковим або річним;

s довгостроковим або перспективним.

Довгострокове планування звичайно здійснюється на період від 3 до 10 років, середньострокове - у межах від 1 до 3 років, а короткострокове - у плині одного планового року, кварталу, місяця, декади або тижні.

4. По сфері застосування внутрішньогосподарське планування підрозділяється на:

s міжцехове; S внутріцехове; s бригадне; s індивідуальне.

Їхнім об'єктом служить відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

5. По стадіях розробки внутрівиробниче планування буває:

s попереднє;

s остаточне. На першому етапі звичайно розробляються проекти планів,

які після їхнього твердження на другому етапі одержують потім силу законів.

6. По ступені точності планування може бути: s укрупнене;

• S уточнене.

Точність планів в основному залежить від застосовуваних методів, нормативних матеріалів і строків планування, а також, головним чином, від рівня професійної підготовки й виробничого досвіду економістів - менеджерів або плановиків - виконавців.

7. По методах обґрунтування в сучасному виробництві знаходять застосування наступні системи внутріфірмового планування:

S ринкове;

• S індикативне;

s адміністративне або централізоване.

На підприємствах з державною, федеральною, муніципальною й іншою формами суспільної власності переважає централізована, або адміністративна, система планування. У господарських товариствах й акціонерних товариствах і на інших підприємствах із приватною формою власності застосовуються види ринкового або індикативного планування.

Найважливішими економічними регуляторами або орієнтирами в цих видах планування служать відповідно механізми вільних ринкових відносин, система взаємозалежних індикаторів або показників, централізовані або директивні рішення вищих органів керування. Ринкове самопланування заснован на взаємоді попит, пропозиці і цін на вироблен товар і послуг. Якщо величина попиту на даний товар перевищує пропозицію, то відповідним чином збільшується й ціна товару й, отже, планується розширення його виробництва. А при зниженні цін й обсягу продажу товару його випуск також знижується.

Індикативне планування - це власне кажучи державне регулювання цін і тарифів, що діють видів і ставок податків, банківських процентних ставок за кредит, мінімального рівня заробітної плати й інших макроекономічних показників.

Централізоване або директивне, планування передбачає встановлення вищим органом керування підлеглому підприємству планових показників натуральних обсягів виробництва продукції, номенклатури випуску й строків поставки товарів, а також багатьох інших економічних нормативів. Ці три системи внутріфірмового планування не суперечать один інший і можуть застосовуватися одночасно в тій мері, у якій потрібне розширення або звуження зони використання того або іншого виду планування.

8. По типах иелей, що враховують у плануванні, воно може бути визначене як оперативне, тактичне, стратегічне або нормативне. У процесі планування переслідується три основних типи цілей: завдання, які необхідно досягти в межах планованого періоду; мети, або віхи, до яких передбачається наблизитися в рамках планованого періоду або які можуть бути досягнуті пізніше; ідеали, які не вважаються досяжними, але до яких передбачається наближення в планованому періоді або за його межами.

Оперативне планування являє собою вибір засобів рішення завдань, які поставлені, дані або встановлені вищестоящим керівництвом, а також є традиційними для підприємства, наприклад розподіл випуску продукції по обсязі, номенклатурі й строкам, установленим вищестоящим керівництвом. Таке планування буває звичайно короткостроковим. Основна його завдання полягає у виборі необхідних засобів і ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або вартих оперативних завдань.

Тактичне планування полягає в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь установлених або традиційних цілей. Наприклад, тактична мета завоювати лідерство на ринку в найближчі п'ять років може бути задана відділу маркетингу керівництвом підприємства. Відділ повинен розробити п'ятирічний план по скороченню розриву між підприємством й існуючого лідерів на ринку. Далі вибираються необхідні засоби досягнення поставлених цілей у майбутньому.

Стратегічне планування включає вибір й обґрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних для підприємства ідеалів. Як стратегічні ідеали підприємство може вибрати економічний ріст, безперервний розвиток людського потенціалу, періодичне відновлення випускає продукции, що, вихід на світовий ринок і т.п. Таке планування, як правило, буває довгостроковим.

Нормативне планування вимагає відкритого й обґрунтованого вибору засобів, завдань, цілей й ідеалів. Воно не має встановлених границь або фіксованого обрію. У такому плануванні вирішальну роль грає правильний вибір ідеалу або місії фірми.

Розглянуті чотири види планування по типах цілей мають досить широке поширення як на вітчизняних підприємствах, так і на закордонних фірмах. Оперативне планування здійснюється в основних підрозділах підприємства самостійно. Тактичне охоплює взаємозв'язку, що зложилися усередині підсистем або цехів, а також між підрозділами й підприємством у цілому. Стратегічне враховує існуючі взаємини не тільки усередині підприємства, але й різні відносини між організацією як цілою системою і її зовнішніми діловими партнерами й всім оточенням, з яким вона безпосередньо взаємодіє й на яке сама впливає. Нормативне планування поширюється на всі внутрішні й зовнішні взаємини, включаючи зв'язок між підприємством і його фоновим оточенням, на яке воно не робить впливи, але яке саме на нього впливає.

Все ці види планування дозволяють ураховувати внутрішні й зовнішні зміни у виробничій діяльності підприємства й сприяє підвищенню рівня розвитку його економічного потенціалу і якості життя працівників.

9. У закордонній науці й практиці планування майбутнього корпорації прийнято також виділяти чотири основних види тимчасової орієнтації або типології складання планів. По класифікації Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, инактивным, преактивним й інтерактивним. В одних плановиків переважає орієнтація на минуле (реактивна), в інших - на сьогодення (инактивное), у третіх - на майбутнє (преактивне). Четвертий вид орієнтації припускає взаємодія (интерактивизм) пройшло, сьогодення й майбутнього, але не нероздільних видів планованийия.

Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду й історії розвитку виробництва й найчастіше опирається на старі організаційні форми й сформовані традиції. Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує взаємодію цілого і його окремих частин. Крім того, воно ґрунтується на помилковому поданні, що якщо позбутися від непотрібного, то вийде необхідний результат. Це планування починає менеджер нижчої ланки з переліку того, що потрібно передбачити для майбутніх змін. Потім розробляється проект відшукання й усунення причини недоліків, виробляється оцінка витрат і результатів по кожному проекті й установлюються потрібні пріоритети.

Далее відбирається проект, що припускає звичайна витрата більших ресурсів, чим потрібно в реальних умовах. Відібраний проект плану передається безпосередньому керівникові, що після свого коректування направляє його на наступний рівень керування. Передача проекту триває доти, поки зведені плани не досягають вищого рівня керування, де відбувається остаточний вибір варіанта, що знаменує завершення аналітичного процесу розробки внутріфірмового плану. Реактивне планування, орієнтоване на минуле, дуже часто приводить до витиснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але й внутрішнього ринку, оскільки інші фірми краще планують й освоюють конкурентноздатну продукцію.

Инактивное планування орієнтується на існуюче положення підприємства й не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Його основними цілями є виживання й стабільність виробництва. Свій стиль, традиції й правила инактивные організації цінують вище, ніж економічність й ефективність планово - виробничої діяльності. Краще всіх існують підприємства з инактивным стилем керування, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів инактивного планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях, а також у відділах обслуговування й функціональних служб різних

підприємств. Инактивное планування, орієнтоване на сьогодення, не сприяє економічному росту й розвитку вітчизняних підприємств.

Преактивне планування спрямоване на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств. У своєму прагненні до кращого преактивісти опираються на всі досягнення науки й техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використають накопичений досвід. Таке планування складається із прогнозування майбутнього й підготовки до нього й здійснюється на підприємствах «зверху вниз». Починається воно із прогнозування зовнішніх умов, потім формулюються найважливіші цілі підприємстві і його стратегії як цілісна програма їхнього досягнення. Основні труднощі преактивного планування випливають із того факту, що, ніж далі в майбутнє проникає прогноз, тим більше ймовірна помилка. Тому ефективна підготовка можлива в найкращому разі для відносно близького майбутнього. Отже, преактивне плануванні, засноване на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду.

Иш^{ктивное} планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього й вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому скоріше зосереджує на підвищенні результативності згодом, його ціль максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися. Прискорення соціально - економічних змін робить навчання й адаптацію ключовими моментами інтерактивного планування. Ні одну проблему як для економіки або суспільства в цілому, так і для окремого підприємства не можна вирішити назавжди або надовго, і тому в міру прискорення змін період дії планово -управлінських рішень скорочується. Більше того, рішення однієї проблеми створює нові, іноді й більше важкі, чим вирішені. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення й майбутнього, спрямовано на підвищення рівня індивідуального, організаційного й суспільного розвитку підприємства й всієї країни й поліпшення якості життя людей.

Перевага інтерактивного планування полягає в забезпеченні творчої атмосфери в колективі, функціонуванні сильних мотиваційних факторів. Частково недоліком інтерактивного планування можна вважати відсутність діючої моделі керування підприємницькою структурою.

Види планування

До «ринкового» періоду (у Радянському Союзі) традиційно зложилася наступна система планів:

-Ф- п'ятирічні плани економічного й соціального розвитку країни, регіону, галузі й підприємства (перспективне довгострокове планування);

Ф- поточні (річні)плани економічного й соціального розвитку підприємства у виконання п'ятирічних планів;

• $■ оперативно - виробниче планування -подальша деталізація поточного техніко-економічного планування, причому планування йшло зверху вниз у тому розумінні, що всі контрольні цифри «спускалися»зверху. У практиці планування можна виділити три напрямки планування:

1. Прогресивне планування (спосіб «знизу - нагору»). Планування здійснюється від нижніх рівнів підприємства до вищого.

2. Ретроградний метод («знизу - нагору»). У цьому випадки процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показників зверху вниз по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні переробляти плани, які надходять, у плани своїх підрозділів.

3. Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі («зверху - униз») визначається поточне планування на підставі головних цілей. На другому етапі («знизу - нагору») розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, у плани включаються більше позитивні рішення.

У ринкових умовах, коли державне, галузеве й регіональне планування відсутнє, внутріфірмове планування повинне здійснюватися дуже ретельно й винятково по розсуду керівництва фірм, на їхній страх і ризик, на основі їхніх можливостей і суб'єктивної оцінки ринку. На малюнку представлені змісти й етапи планування діяльності фірми.

У методології керування передовими фірмами сформована наступна система планів:

∙ стратегічне планування;

∙ тактичне планування;

∙ поточне планування;

∙ оперативне планування.

Для кожного рівня повинен бути розроблений відповідний план. Як видно з малюнка, функції планування розосереджені по рівнях управлінської ієрархії. Таким чином, внутріфірмове планування стратегії, тактики й управлінської політики представляється в такий спосіб. Вище, «думаюче» ланка в особі керівника і його заступників (заступників по окремих функціях) планує розвиток фірми на перспективу, створюючи довгострокові програми. На цьому концептуальному рівні, виходячи з оцінки загальної економічної кон'єктури, на максимально можливий строк (2 роки й більше, а при стабільній економічній ситуації й устояному положенні фірми на своєму ринку - і до 10 років) плануються стратегічні цілі й управлінська політика в головних питаннях. Цьому етапу необхідно приділити максимально уваги, тому що він має велике значення.

Реалізація цих щодо довгострокових програм передається на наступний рівень керування - заступникам, керівникам виробничих підрозділів й організаторам головних функцій у масштабі всієї фірми (фінансової, маркетингової, МТС.НИОКР і т.д.)

На цьому рівні розробляються короткострокові програми реалізації стратегічних цілей - як правило, на кожний планований рік (річний план економічного й соціального розвитку підприємства). На наступному рівні-рівні виконавців - розробляються плани по всіх розділах, питанням із чіткими границями тимчасовими об'ємними, ресурсними параметрами й чіткими границями між ділянками робіт, за виконання яких відповідають різні виконавці протягом року, напівроку або кварталу.

Оперативний план деталізує завдання виконавцям на місяць, тиждень, добу по комплексах робіт.

Крім того, плани повинні деталізуватися по функціях керування. Функціональний план може бути розроблений на кожен комплекс робіт або на комплекс робіт, виконуваних одним підрозділом.