- •1. Мова і мовлення в житті людини. Функції мови.
- •2.3. Українська національна і літературна мова. Ознаки літературної мови.
- •4. Поняття мовної норми і її види.
- •Ознаки усної та писемної форм літературної мови
- •7. Функціонально стилістична диференціація сучасної української літературної мови.
- •8. Характеристика наукового стилю.
- •9. Характеристика офіційно- ділового стилю.
- •10. Загальні вимоги до культури усного професійного мовлення.
- •12. Енциклопедичні словники. Їх характеристика
- •13. Філологічні словники. Їх характеристика
- •14.Усне літературне мовлення
- •15.Основні форми вираження усного ділового мовлення
- •16. Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •17. Невербальні засоби професійного спілкування.
- •18. Український мовленнєвий етикет, його види, тональність
- •19. Характеристика жанрів приватного діалогічного мовлення.
- •20. Лексичні норми професійного спілкування.
- •22. Лексика української мови за походженням.
- •24. Лексика української мови з погляду її вживання
- •25.Терміни: їхні ознаки та функціонування. Основін вимоги до них
- •26. Омоніми, пароніми, синоніми, антоніми та їх функції в мові проф. Спілкування.
- •27. Явища евфемізму і перифрази
- •30. Труднощі визначення роду іменників (рід іменників на позначення професій, звань, посад; незмінювані іменники іншомовного походження, абревіатури).
- •Нормативність уживання форм числа іменників.
- •32.Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові.
- •33. Нормативність уживання граматичних форм займенника.
- •34. Функціонування числівників у мові професійного спілкування. Словозміна числівників.
- •35. Особливості вживання дієслівних форм у мові професійного спілкування.
- •36. Синтаксичні норми мови професійного спілкування.
- •37. Координація присудка з простим і складеним підметом.
- •38. Складні випадки керування.
- •40. Документ, його функції.
- •41. Класифікація сучасних документів.
- •42. Реквізити та основні вимоги до їх оформлення.
- •18.Резолюція.
- •44. Загальні вимоги до оформлення ділових паперів.
- •45. Текст як основний реквізит документа.
35. Особливості вживання дієслівних форм у мові професійного спілкування.
Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.
Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм:
Інфінітив.
Власне дієслово (особово-родові форми).
Дієприкметник.
Дієприслівник.
Предикативні форми на -но (-єно), -то.
1. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану. Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (-ть)). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях). Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення..
Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності.
Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома.
2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.
У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, (категорично) забороняється; не допускається.
У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості - теперішній постійний, виражені формами 1 -ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією відкликати...; рівень інфляції становить; банк впроваджує нові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб... .
3. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).
У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися —» той, хто вчиться.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -ія-, напр.: прочита-ти —> прочи-та-н(ий), запроси-ти —» запрош-ен(ий), приклеї-ти —> прикле-єн(ий), висуну-ти —> висуну-т(ий), або висун-ен(ий), писа-ти —> писа-н(ий).
Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).
Входячи до складу термінологічних сполук, дієприкметники часто послаблюють значення дії і вступають у синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) -постійні, рентні; передавальні (платежі) — трансферні.
4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супро- відну до основної дію (завершену або незавершену).
Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб'єктом - виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень; Зважаючи на подвійну функцію, їх кількість коливається від двох до п 'яти.
5. Предикативні форми на -но, -то — це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.
Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі „усю силу вислову", їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністраиія виплатила заборгованість —> Заборгованість виплачена (адміністрацією) —> Заборгованість виплачено.
Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні „хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).
Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.