44Політика суцільної колективізації в Укр.Її соц.-економ наслд.

Колективізація сільського господарства була одним з важливих напрямів створення сталінської моделі соціалістичного суспільства. 13 березня 1930 р-Сталін виступив у «Правді» зі статтею «Запаморочення від успіхів», в якій засудив «перегини» в колгоспному будівництві. Всю провину за репресивні методи проведення колективізації радянський лідер поклав на місцевих керівників. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але відтік селян виявився настільки масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішило його призупинити. У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства. За пропозицією Сталіна було визначено стратегічне завдання - ліквідувати куркульство як клас. Особливо активно боротьба з куркулем розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні селяни, які використовували найману працю (куркулі), але і ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони оголошувалися «підкуркульників». Таким чином, ліквідація куркульства як «класу» була формою репресій щодо всього селянства. До кінця 1931 р. керівництво СРСР планував завершити, в основному, колективізацію в Україну. У 1931 р. тривала ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто не бажав вступати в колгоспи. Всього в період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, від чого постраждали близько 1.2-1,4 млн. чоловік. Більшість з них були виселені до Сибіру і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцамі» і використовували на важких роботах. Багато з розкуркулених загинули. Насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнування продуктивних сил на селі, що зумовило глибоку кризу в сільському господарстві. Це змусило до певної міри змінити політику уряду: перейти від примусу і репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного укріплення колгоспів, а також посиленню репресивного апарату. Протягом, принаймні, чверть століття після колективізації, в тому числі в періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував або був нижче обсягів, досягнутих в роки НЕПу. Тільки поголів'я худоби зменшилося в ході колективізації вдвічі.Головні завдання колективізації були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічної та соціальної катастрофою, деякі наслідки якої не подолані до сьогоднішнього дня.

41Розвиток України в 30рр. Розстріляне відродження.

Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30—х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з'явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру.

Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного й духовного прогресу.

Вагомим здобутком була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15 % дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане загальне обов'язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літераторів і митців назвали "розстріляним відродженням".