33Політика Українізації та її наслідки для Укр. О.Шумський та м.Скрипник

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".

Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн,тощо.

У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:

2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].

3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті.

4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти

5. Різко збільшувалась кількість української преси

8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).

Слід сказати, що жодна з республіканських "коренізацій" не зайшла так далеко як українська. За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазним націоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М. Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації". Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р.Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Загалом курс на “українізацію” був тактичним кроком, який не відповідав стратегічним планам комуністичної партії.

Олександр Шумський бл.1924 р.

Народився у селянській родині на Київщині. З осені 1917 року по осінь 1919 року входив до Української партії соціалістів-революціонерів. Входив до складу Української Центральної Ради. Виступав за те, щоб КП(б)У підтримувала зв'язки з РКП лише через Комуністичний Інтернаціонал. У 1919 — нарком освіти в українському радянському уряді Х. Раковського, 1920 — нарком внутрішніх справ, 1921 — представник УСРР у Польщі.Після повернення в Україну в 1923-24 був редактором журналу «Червоний шлях», Радянська Освіта, керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У. З вересня 1924 по лютий 1927 — нарком освіти УСРР, активно проводив політику українізації.

Біографія Микола Скрипник

Народився у слободі в родині службовця-залізничника. Початкову освіту отримав у двокласній сільській школі. Заарештований уперше в 1901 році, С. не закінчив навчання, став «професійним революціонером» і до 1917 року вів активну підпільну більшовицьку роботу. На його рахунку 17 арештів, 7 заслань, 6 втеч, смертний вирок. В 1917 році С. — член головного штабу Жовтневої революції — Петроградського військово-революційного комітету, а також член комісії з організації Вищої ради народного господарства. У грудні 1917 на більшовицькому з'їзді рад у Харкові С. заочно обрано членом першого радянського уряду в Україні (т. зв. Народного Секретаріату), де він обіймав посади секретаря торгівлі й промисловості, праці, закордонних справ.Скрипник відігравав також велику роль у партійному керівництві, бувши з 1920 членом ЦК КП(б)У і кандидатом у члени (з 1923), а з 1925 членом Політбюро, брав активну участь в організації Комінтерну. По усуненні їх з України Скрипник став ініціатором запровадження українізації. Особливо велику діяльність у цій ділянці він розгорнув, ставши народним комісаром освіти, якому тоді підлягали всі галузі культурного будівництва. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав у 1927 всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УСРР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» правопис, затверджений у 1928 р, який усував русифікаційні впливи з української мови.