8.6. Дискусії про роль грошей та практика регулювання пропозиції грошей

Широкі й тривалі дискусії щодо впливу грошей на економічне зростання, які розглянуті в цьому розділі, проводяться не заради суто наукового інтересу, а з метою створення теоретичної бази для монетарної політики, для організації державного регулювання пропозиції грошей, тобто мають насамперед практичне призначення.

Проте незавершеність дискусій з багатьох теоретичних питань, наявність прямо протилежних поглядів стосовно деяких з них істотно послаблює практичне значення проведених досліджень, ускладнює можливості їх практичного використання. Це проявляється в суттєвих розбіжностях поглядів науковців різних шкіл із суто практичних питань монетарної політики.

Навіть з такого визначального для практики питання, як доцільність державного регулювання пропозиції грошей, погляди кардинально розділилися: неокейнсіанці вважають таке регулювання можливим і вкрай потрібним, а представники неокласиків його заперечують, посилаючись на те, що і на коротких часових інтервалах гроші нібито не впливають на виробництво чи впливають надто слабо. А серед тих економістів, які визнають доцільність монетарного регулювання, немає згоди щодо його цілей та механізмів. Одні (переважно неокейнсіанці) вважають можливим пряме втручання у формування пропозиції грошей через збіль­шення чи зменшення її задля зміни сукупного попиту і загального рівня цін. Інші (переважно монетаристи) бачать монетарне регулювання у підтриманні пропозиції грошей на стабільному рівні з поступовим збільшенням чи зменшенням її обсягу в межах очікуваних темпів економічного зростання.

Разом з тим щодо багатьох питань практики монетарного регулювання позиції представників різних шкіл істотно зблизилися. По-перше, дійшовши згоди в питанні нейтральності грошей на тривалих часових інтервалах, неокейнсіанці і неокласики визнали недоцільним застосовувати регулювання пропозиції грошей для впливу на довгострокове економічне зростання. Економічними цілями на цих інтервалах є низька інфляція і стабільне економічне зростання, і для їх досягнення потрібно використовувати інші засоби, ніж для досягнення короткострокових цілей. По-друге, узго­дивши позиції щодо можливості стимулювального впливу через пропозицію грошей на обсяги виробництва, неокейнсіанці впритул підвели неокласиків до визнання можливості застосування засобів монетарної політики для згладжування фаз ділового циклу. Самі кейнсіанці повністю визнають таку можливість і вважають подолання циклічних коливань в економіці основною метою монетарної політики. Таку політику вони називають стабілізаційною і вважають найбільш ефективною. І хоча неокласики не в усьому погоджуються з неокейнсіанцями і навіть не рекомендують застосовувати на практиці стабілізаційну політику, реальна дійсність і логіка теоретичного аналізу на боці кейнсіанців.

Адже саме завдяки стабілізаційній політиці, сформованій за рецептами неокейнсіанців, країнам Заходу вдалось значно зменшити амплітуду коливань ділового циклу з другої половини XX ст., що свідчить про її практичну спроможність. Що стосується логіки теоретичного аналізу, то слід нагадати, що неокласики визнали, хоч і з певними застереженнями, наявність стимулювального впливу пропозиції грошей на економічне зростання. Тому нелогічною виглядає їх відмова використати такий стимулювальний вплив на практиці.

Щоб підтвердити цю думку, ще раз повернемося до тієї самої логіки теоретичного аналізу.

Сьогодні і неокейнсіанці (більшою мірою), і неокласики (меншою мірою) визнають, що експансійне збільшення маси грошей в обороті може на короткий період прискорити економічне зростання. Але як тільки «сила» такого прискорення вичерпується, виробництво повертається до свого природного рівня, а додатково випущена маса грошей залишається в обороті. Вона переходить на довгий часовий інтервал і буде там тиснути на ціни, провокуючи інфляцію. Особливо загрозливою ця ситуація видається на етапах рівномірного економічного розвитку, коли не передбачається зростання економічної динаміки під впливом немонетарних чинників, або ж економіка перебуває в стані тривалої рівноваги за повної зайнятості. Спроби ж знову «пришпорити» економічне зростання новим вливанням грошової маси в таких умовах може тільки наблизити гіперінфляцію.

У світлі сказаного цілком логічними здаються рекомендації неокейнсіанців пов'язувати регулювання пропозиції грошей на коротких часових інтервалах зі змінами фаз ділового циклу: збільшувати напередодні (чи на початку) економічного спаду, щоб зменшити його глибину, і знижувати напередодні (чи на початку) економічного піднесення задля зменшення його висоти. За такого підходу додаткова кількість грошей, випущених при збільшенні пропозиції грошей у фазі спаду, одержить товарне забезпечення або частково буде вилучена з обороту внаслідок стримування пропозиції грошей у фазі піднесення. Завдяки такій синхронізації можна досягти зменшення амплітуди коливань обсягів виробництва, пом'якшення негативних наслідків рецесії та послаблення інфляційних наслідків збільшення пропозиції грошей.

Зазначені рекомендації неокейнсіанців, на перший погляд, підтверджуються і виявленою на досвіді США послідовністю змін маси грошей в обороті і обсягів виробництва протягом столітнього періоду. На всіх фазах спаду спочатку помітно знижувалася пропозиція грошей і за нею слідувало скорочення виробництва (рецесія). На фазах піднесення спочатку помітно збільшувалась пропозиція грошей і лише потім зростав обсяг виробництва.

З цієї закономірності неокейнсіанці і неокласики зробили різні висновки. Неокейнсіанці вважають, що монетарній владі потрібно було напередодні рецесії не зменшувати, а збільшувати пропозицію грошей, а напередодні піднесення, навпаки, – не збільшувати, а зменшувати. Тоді конфігурація економічної динаміки була б менш коливальною, більш стабільною, згідно з їх концепцією стабілізаційної політики. Неокласики ж розцінили цю закономірність як підтвердження їх концепції недоцільності прямого втручання держави в пропозицію грошей.

Неокласики вважають, що певна скритність заходів монетарної політики (щоб забезпечити непередбачуваність їх для економічних агентів) та значна тривалість і неоднозначність лагів прояву їх результатів у реальній економіці роблять неможливим надійне узгодження змін пропозиції грошей з фазами ділового циклу. Тому результати таких змін можуть виявитися протилежними очікуваним: збільшення пропозиції грошей може відбуватися перед фазою піднесення, а зменшення – перед фазою спаду, що тільки поглибить коливання ділового циклу. Це нібито й відбувалося в історії США всупереч зусиллям ФРС стабілізувати економічну динаміку монетарними заходами. Рекомендації неокласиків щодо монетарної політики зводяться до підтримання зростання пропозиції грошей постійними, досить низькими темпами, адекватними бажаним темпам економічного зростання, які визначаються ефективністю використання факторів виробництва. Зазначені рекомендації неокласиків не знайшли широкого застосування в практиці монетарного регулювання, але відіграли важливу позитивну роль у розвитку теорії і практики монетарної політики. Вони примусили неокейнсіанців глибше проаналізувати механізми впливу пропозиції грошей на виробництво і більш виважено сформулювати свої рекомендації щодо використання теоретичних концепцій у монетарній політиці. Зокрема, неокейнсіанці погодилися з наявністю тривалих лагів у реалізації заходів монетарної політики, визнали, що вона не може вмить подолати негативних тенденцій в економіці, і стали більше уваги приділяти досягненню цілей довгострокових періодів (низького рівня інфляції та сталого зростання). Щодо політики на коротких інтервалах, то неокейнсіанці не радять часто застосовувати регулятивні зміни пропозиції грошей, а лише у разі подолання глибоких і затяжних спадів. «Включення» ж регулятивного механізму при кожному, навіть незначному, коливанні сукупного попиту підірве довіру до монетарної політики і взагалі знизить її дієвість.

Таке зближення позицій неокейнсіанців і неокласиків відчутно підвищило значення теоретичних досліджень ролі грошей у розвитку економіки, у проведенні ефективної монетарної політики.

_{ВИСНОВКИ}

1. Роль грошей у ринковій економіці є результатом їх функціонування і виявляється в стимулювальному чи гальмівному впливі їх кількості на певні економічні змінні – ефективність виробництва, продуктивність праці, зайнятість, інвестиції, сукупний попит, темпи економічного зростання.

2. Стимулювальний вплив грошей на економічне зростання забезпечується двояко:

• через саму наявність грошей у суспільстві, завдяки чому економічна система функціонує на товарно-грошовій основі і всі її суб'єкти існують у грошовому (а не бартерному) середовищі;

• через зміни кількості грошей в обороті, завдяки чому держава може впливати на кон'юнктуру ринків так, щоб посилювати чи послаблювати стимулювальний вплив на реальну економіку.

3. Грошова економіка порівняно з натуральною (бартерною) має цілу низку істотних переваг. У ній приблизно на третину скорочуються витрати обміну порівняно з бартером, розширюються фізичні межі нарощування виробництва, економічні агенти поставлені в такі умови, які спонукають їх як виробників виробляти товарів і послуг дедалі більше і з меншими витратами, а як споживачів – витрачати ресурси все економніше і з більшим ефектом.

4. Вплив кількості грошей на економічне зростання був предметом гострих дискусій. Протягом тривалого часу панувала думка, що зміна кількості грошей спричинює пропорційну зміну як середнього рівня цін, так і індивідуальних цін окремих товарів завдяки високій чутливості їх до зміни попиту. На цій підставі сформулювалася концепція нейтральності грошей, яку розвинули і захищають представники класичної школи в економічній теорії.

5. Першим піддав системній критиці концепцію нейтральності грошей Дж. М. Кейнс. Зусиллями Кейнса та неокейнсіанців було доведено, що концепція нейтральності грошей справедлива лише для довгострокових часових інтервалів, а на коротких інтервалах гроші не є нейтральними. Сьогодні більшість учених усіх економічних шкіл погоджуються з цим положенням, хоч і немає повної єдності у його інтерпретації. Якщо неокейнсіанці вважають, що кількість грошей у коротких періодах відчутно впливає на виробництво, то одна частина неокласиків визнає, що такий вплив можливий лише за умови, що зміна пропозиції і цін буде несподіваною для фірм і домогосподарств, а друга їх частина взагалі його заперечує (представники концепції реального ділового циклу).

6. Окремим об'єктом у дослідженнях ролі грошей є передавальний механізм і його канали, по яких імпульси монетарної політики доводяться до реальної економіки. Позиції дослідників з цього питання визначаються їх розумінням міри впливу кількості грошей на економічне зростання (нейтральність – ненейтральність). Представники класичної школи передавальним механізмом вважали «чорний ящик», який розміщувався між Г (кількість грошей) і В (обсяги виробництва). Кейнс розкрив «чорний ящик» класиків і описав один канал монетарного впливу на виробництво – через процентну ставку, зміна якої спричинює зміну інвестиційних витрат і обсягу ВВП. Неокейнсіанці та неокласики згодом виявили ще близько 8 каналів такого впливу.

7. Аналіз впливу пропозиції грошей на економічне зростання на підставі графічних моделей, які традиційно є основним інструментом дослідження серед економістів кейнсіанської школи, показав ті самі результати, що й суто теоретичний аналіз, який базується на вивченні причинно-наслідкових зв'язків.

Запитання для самоконтролю

1. Чим поняття ролі грошей відрізняється від поняття функції грошей? Чи є між ними зв'язок?

2. Чи впливає на поведінку економічних суб'єктів, їх ділову активність сама наявність грошей в економіці?

3. Чим відрізняється грошова економіка від бартерної? У чому полягає методологічна некоректність порівняння сучасної грошової економіки з тією самою економікою, тільки бартерною, тобто позбавленою грошей?

4. У чому полягають переваги грошової економіки перед бартерною?

5. У чому полягає концепція нейтральності грошей? Представники якої наукової школи сформулювали і захищали цю концепцію?

6. Які зміни вніс у концепцію нейтральності грошей Дж. М. Кейнс?

7. У чому полягають єдність і відмінність позицій неокейнсіанців і неокласиків у сучасному трактуванні нейтральності грошей?

8. Як впливає збільшення пропозиції грошей на збільшення обсягів виробництва у коротких і довгих періодах? Чим відрізняються короткі і довгі періоди?

9. Представники якої наукової школи визнають вплив пропозиції грошей на обсяги виробництва на коротких періодах у повному обсязі, а якої – лише частково? За якої умови ці останні вважають такий вплив неможливим?

10. Поясніть зміст моделі AD–AS. Що виражає кожна з її кривих? Яка з цих кривих перебуває під прямим впливом пропозиції грошей, а яка – під опосередкованим (через зміну сукупного попиту)?

11. Поясніть механізм впливу пропозиції грошей на сукупну пропозицію (економічне зростання) на моделі AD–AS в неокейнсіанському трактуванні на короткому періоді.

12. Чим відрізняється конфігурація кривої AS у моделі AD– AS на короткому і на довгому часовому періодах?

13. У чому полягають відмінність і єдність позицій неокейнсіанців і неокласиків щодо доцільності застосування їх теоретичних концепцій у практиці монетарної політики?

14. У яких випадках неокейнсіанці вважають доцільним істотно змінювати пропозицію грошей для стимулювання економічного зростання, а в яких – ні? Що таке стабілізаційна монетарна політика?

15. Чому неокласики заперечують істотне збільшення пропозиції грошей у монетарній політиці? У чому полягає специфіка їх рекомендацій щодо регулювання пропозиції грошей?

33