8.4. Моделі впливу пропозиції грошей на економіку в короткостроковому періоді

У попередніх частинах цього розділу ми доводили наявність впливу пропозиції грошей на реальну економіку та розкривали його механізм методами формально-логічного обґрунтування, виявляючи причинно-наслідкові зв'язки між динамікою кількості грошей та основними змінними реальної економіки. Такий спосіб обґрунтування для українського читача видається найбільш переконливим і зрозумілим. Разом з тим у західній літературі, у тому числі і в навчальній, широко використовується структурно-модельний метод обґрунтування зв'язку кількості грошей з обсягом виробництва, що спонукало нас розглянути цей механізм ще й на підставі окремих моделей.

У теоретичних дослідженнях застосовується кілька моделей: модель JS–LM–FE, яка пов'язує процентну ставку ринку капіталів з обсягом виробництва та реальних грошових запасів; модель AD–AS, яка пов'язує обсяги виробництва (пропозиції) з попитом та рівнем цін; модель реального ділового циклу та ін. Ми скористаємося моделлю рівноваги сукупного попиту і пропозиції AD–AS для визначення впливу грошей на економіку.

Нагадаємо, що сукупний попит – це загальний обсяг платоспроможного попиту, який пред'являють усі економічні агенти на всіх ринках товарів та послуг країни за даного рівня цін. Домогосподарства пред'являють попит на товари і послуги кінцевого споживання (С); фірми – на інвестиційні товари та послуги: обладнання, товари в запаси, матеріали та техніку для будівництва та ін. (І); державні структури – на товари та послуги обох видів для своїх потреб (державні запаси – Д_з); експортери – на всі товари вітчизняного виробництва, на які є попит за кордоном (в обсязі чистого експорту – Е_ч). Обсяг сукупного попиту (П_с) можна записати у вигляді формули:

Пс = С + І + Д_з + Е_ч.

Крива сукупного попиту – це певний ряд точок у системі координат, кожна з яких виражає залежність між середнім рівнем цін (Ц) та обсягом виробництва (В). У графічній моделі вона позначається як AD (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Крива (AD) сукупного попиту

Крива AD має від'ємний нахил, що свідчить про обернену залежність між рівнем цін і обсягом сукупного попиту, а отже, і обсягом виробництва: чим нижчі ціни, тим вищий буде обсяг попиту, і навпаки.

Така залежність між Ц та В має монетарне походження. Адже коли ціни зростають, то зменшується запас (і пропозиція) реальних грошей (Г/Ц). Для утримання в рівновазі ринку грошей має зменшитися і попит на гроші, що можливо за умови зростання реальної процентної ставки на негрошові активи. Вища ставка процента буде прямо стримувати інвестиційний попит фірм (зменшення І) та опосередковано споживчий попит домогосподарств (зменшення С), оскільки їм вигідніше буде заощаджувати. Зменшуватиметься і чистий експорт, оскільки зростання реальної процентної ставки зробить вигіднішими вклади у внутрішні фінансові активи, ніж в іноземну валюту, внаслідок чого зменшиться попит на валютному ринку. Обмінний курс національної валюти підвищиться, що гальмуватиме експорт та прискорюватиме імпорт і чистий експорт знизиться (Е_ч). Оскільки три складові сукупного попиту (С, І, Е_ч) знижуються, то і його обсяг зменшиться.

Сукупна пропозиція – це загальна кількість товарів і послуг, які фірми готові виробити і продати на ринку. Ця готовність визначається двома видами чинників:

• повнотою використання наявних факторів виробництва (обсяг виробництва за повної зайнятості);

• рівнем цін.

Проте чинник цін впливає на обсяг пропозиції лише на коротких часових інтервалах, а на довгих такого впливу не відбувається, тому тут діє лише чинник факторів виробництва. Завдяки цьому крива сукупної пропозиції (AS) має подвійну форму: одну – для коротких періодів, другу – для тривалих. У цьому підрозділі розглянемо форму кривої короткострокової сукупної пропозиції.

Оскільки короткострокова сукупна пропозиція зазнає впливу не тільки повноти використання факторів виробництва, а й сукупного рівня цін, її крива має висхідний нахил (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Крива AS сукупної пропозиції

Висхідна форма кривої AS свідчить про пряму залежність обсягу виробництва від сукупного рівня цін: чим вищі ціни, тим більшим буде обсяг пропозиції, і навпаки. Кут нахилу кривої AS визначається мірою гнучкості цін щодо зміни сукупного попиту, а отже, пропозиції грошей. Якби ціни були зовсім не гнучкі щодо сукупного попиту, то крива AS набула б горизонтального положення. А якби ціни були вільно гнучкими, то крива AS розмістилася б вертикально. Місце, яке займає крива AS між цими двома крайніми положеннями, свідчить про силу та швидкість, з якою зміна пропозиції грошей впливає на сукупну пропозицію.

Висхідний нахил кривої AS визнають як неокласики, так і неокейнсіанці. Проте методики доказу зв'язку між цінами і сукупною пропозицією у представників цих двох шкіл дещо відмінні, хоч ця відмінність не є принциповою. У принципових же питаннях їх позиції збігаються: одні й другі у своїх доказах ураховують як чинник впливу на обсяг пропозиції (В) чинник використання факторів виробництва і чинник сукупного рівня цін, але не в його абсолютному виразі, а як різницю між очікуваним рівнем цін та фактичним рівнем цін. Отже, у трактуванні кривої сукупної пропозиції західна монетарна теорія досягла майже повної згоди.

Якщо накласти криві AD та AS одна на одну, то одержимо графічну модель AD–AS, що адекватно виражає рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Модель короткострокової рівноваги

сукупного попиту і сукупної пропозиції

Як видно з моделі AD–AS, рівновага між сукупним попитом і пропозицією в короткостроковому періоді настає в точці А_о, в якій обсяги попиту і пропозиції збігаються на рівні В₀, а адекватна їм сукупна ціна встановлюється на рівні Ц₀. Ні в яких інших точках цих кривих рівновага встановитись не може. Наприклад, у точках А₁ на кривих AD та AS сукупний попит буде значно меншим від сукупної пропозиції, яку захочуть надати фірми за нового рівні цін Ці. Виникне надлишок пропозиції, який стимулюватиме продавців знижувати ціни доти, доки рівень їх не повернеться в точку А₀, в якій уся пропозиція буде реалізована, а ціна повернеться до попереднього рівня Ц₀, тобто рівновага буде відновлена на попередньому рівні. Якщо візьмемо точки А₂, то виникне надлишок попиту завдяки зниженню цін до Ц₂. За цього рівня ціни виникне дефіцит товарів і послуг, який стимулюватиме продавців до підвищення цін, а покупців – погоджуватись купувати за цими цінами. Такі зміни триватимуть доти, доки ціна не підвищиться до попереднього рівня Ц₀, а сукупний попит і пропозиція не змістяться до рівня В₀ і не відновиться рівновага в точці А₀.

Разом з тим економіка може бути виведена з рівноваги, в якій вона перебувала в точці А₀, під впливом зовнішніх чинників, які зміщують криві AD і AS вправо чи вліво від їх рівноважного положення.

Зміщення кривої AD праворуч має стимулювальний (розширювальний) ефект, оскільки призводить до зростання цін, яке стимулює поточне виробництво. Зміщення кривої AD ліворуч має стримувальний (обмежувальний) ефект, оскільки веде до зниження цін, яке дестимулює поточне виробництво. Одним із головних чинників зміщення кривої AD вправо чи вліво є зміна пропозиції грошей, що підтверджує вплив кількості грошей на економічне зростання.

Наявність такого впливу, як зазначалось нижче, визнають і неокейнсіанці, і неокласики, хоча в методах їхніх доказів є певні відмінності. Неокейнсіанці визнають такий вплив без будь-яких застережень, а неокласики – лише за умови, що зміни пропозиції грошей і цін були неочікуваними для економічних агентів. Якщо ж зміни пропозиції грошей та цін очікуються, то ціни стають повністю гнучкими щодо пропозиції грошей, а гроші нейтральними щодо економічного зростання.

Оскільки позиції неокейнсіанців і неокласиків з цього питання при неочікуваному зростанні цін збігаються, тобто є загальновизнаними, то розглянемо насамперед цей варіант зміщення кривої AD (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Вплив неочікуваної зміни

пропозиції грошей на обсяг виробництва

Спочатку зауважимо, що в цій моделі очікувані економічними агентами ціни є незмінними, оскільки вони не чекають істотних змін пропозиції грошей. Фактичні ціни можуть змінюватися під тиском пропозиції грошей, і тоді фактичний їх рівень відхиляється від очікуваного. Таке відхилення справляє головний стимулювальний вплив на настрої фірм: їм видається, ніби зросли ціни на їхню продукцію, що підштовхує до збільшення випуску. Якби фірми усвідомлювали, що зрушення цін зумовлене збільшенням пропозиції грошей, яке охопило всі ціни, то вони б не збільшували виробництва, оскільки одночасно зі зростанням доходів від збільшення цін і випуску продукції зростуть і їхні витрати, отже, прибуток залишиться незмінним, а можливо й зменшиться. Збільшувати виробництво в таких умовах немає сенсу.

Повернемося до рис. 8.5. Унаслідок несподіваного збільшення центральним банком грошової бази на 10 % зріс на 15 % загальний обсяг пропозиції грошей (операція 1). Ця зміна кількості грошей зміщує криву AD₀ в позицію AD₁ Оскільки економічні агенти не очікували такого зростання пропозиції грошей і цін, їх товарна пропозиція не зросла і крива AS залишилася в попередній позиції AS₀. Виник надлишок попиту (операція 2) або дефіцит пропозиції в розмірі (В₁ – В₀), що провокує зростання фактичних цін від Ц₀ до Ц₁ (операція 3). Таке зростання сприймається фірмами певний час як зростання цін лише на їх продукцію і стимулює до збільшення виробництва від В₀ до В₁ (операція 4).

Якщо ж пропозиція грошей несподівано зменшується, то всі процеси в зазначеній моделі розгортаються у зворотному напрямі і в кінцевому підсумку зменшується і обсяг поточного виробництва.

За умов очікування зміни пропозиції грошей економічні агенти передбачають також широкомасштабні зміни цін, за яких відносні ціни на товари та послуги залишаються незмінними і тому втрачаються стимули до зміни обсягів поточного виробництва. Такого висновку дотримуються неокласики, підтверджуючи його моделлю впливу передбаченого збільшення пропозиції грошей на обсяги виробництва (рис. 8.6).

Якщо центральний банк збільшує пропозицію грошей (операція 1) на 15 %, про що заздалегідь були проінформовані економічні агенти, які очікували відповідного зростання цін, то одночасні зміщуються дві криві: попиту AD і пропозиції AS – перша вправо і вверх, друга вліво і вверх (операції 1 і 2). Тому рівновага між AD і AS не відхиляється від вертикальної прямої В₀ - А_о – А₁, тобто не виникає надмірного попиту чи надмірної пропозиції. Додатковий попит, що формувався відхиленням вправо кривої AD, «з'їдався» відхиленням уліво кривої AS, тобто зростанням очікуваних цін. Таке зміщення двох кривих тривало до перетину їх у точці А₁, яка й стала новою точкою рівноваги, що відповідає збільшеному рівню цін Ц₁ (операція 3). Проте обсяг виробництва не змінився, оскільки точки А₁, А₀ залишилися на одній вертикалі з точкою В₀ (операція 4).

Рис. 8.6. Вплив очікуваної зміни

пропозиції грошей на обсяг виробництва

Слабким місцем цієї моделі, яку захищають неокласики, є те, що вона допускає повну синхронізацію зміщення кривих AD і AS відносно рівноваги в точці А₀, тобто повну гнучкість цін за умови очікуваного збільшення пропозиції грошей.

Проте навіть із суто технічних причин така синхронізація просто неможлива: через недоступність та викривленість інформації про збільшення пропозиції грошей, через тверду фіксацію цін, тарифів, рівня заробітної плати тощо в контрактах, трудових угодах та ін., що заважає їх швидко змінювати. Тому більш реалістичною видається позиція неокейнсіанців, які вважають, що і при очікуваній зміні пропозиції грошей та рівня цін виникає надлишок попиту, який стимулює зростання виробництва, хоч і в дещо меншому розмірі, ніж при неочікуваній.