Вплив зростання пропозиції грошей на окремі економічні змінні

Економічні змінні	Значення економічних змінних
	до зміни М	після зміни М	відхилення (+,-)
1. Загальний рівень цін, %	100,0	140,0	+ 40,0
2. Співвідношення індивідуальних цін товарів: А та Б Б та В	2 : 3 = 0,66 3 : 12 = 0,25	2,8 : 4,2 = 0,66 4,2 : 16,8 = 0,25	-
3. Співвідношення номінальних запасів грошей та ВВП	1 : 5 = 0,20	1,4 : 7,0 = 0,20	-
4. Співвідношення середніх рівнів процентної ставки та рентабельності в промисловості	10 : 20 = 0,50	14,0:28,0 = 0,50	-
5. Співвідношення номінальних значень інвестицій і ВВП	1 : 5 = 0,20	1,4:7,0 = 0,20	-
6. Співвідношення номінальних значень фонду оплати праці та ВВП	1 : 3 = 0,33	1,4 : 4,2 = 0,33	-

Як видно з наведених даних, після одночасного підвищення на 40 % усіх номінальних грошових показників в економіці у відповідь на разове збільшення в 1,4 раза пропорції грошей, реальні економічні пропорції, які тільки й впливають на матеріальні інтереси, а отже на темпи та обсяги економічного розвитку, залишилися незмінними. Змінився лише загальний рівень цін, який скоріше є суто монетарним явищем і не зачіпає реальної економіки, де значення мають лише відносні ціни на товари.

Незважаючи на зовнішню переконливість наведених аргументів щодо нейтральності грошей, логіка їх застосування має суттєву ваду – визнання того, що зростання пропозиції грошей автоматично і всеохопно збільшує номінальний рівень цін і всіх грошових показників в економіці. Насправді ж цей процес може бути досить тривалим, що вимірюється місяцями і навіть роками, як це визнано сучасною наукою. Зараз уже жодне серйозне дослідження монетарних процесів не обходиться без урахування цього явища, що дістало назву часового лага.

Якщо вказаний лаг справді існує, то в реальному секторі економіки має виникати стимулювальний ефект внаслідок того, що збільшення пропозиції грошей спричиняє насамперед адекватне зростання доходів, а рівень цін певний час відстає від цього процесу. У результаті збільшується реальна купівельна сила економічних суб'єктів, що підвищує їх заінтересованість більше заробляти доходів, більше виробляти товарів. Кінцевим результатом цих зусиль буде прискорення економічного розвитку.

Зазначений часовий лаг спричинюється самою технологією формування пропозиції грошей та специфікою її трансформації у платоспроможний попит. Зростання пропозиції грошей, як це показано в розд. 7, зазвичай розпочинається зі збільшення грошової бази. Якщо це збільшення повністю припадає на готівкову складову грошової бази, то відповідна маса готівки зразу надходить в обіг і збільшує обсяг реальної купівельної сили, готової трансформуватись у платоспроможний попит. Часовий лаг у цьому разі буде мінімальним, а стимулювальний вплив на економіку – слабким. Подовжити лаг можна через уповільнення обігу готівки, але це вже буде інший чинник, а не просте збільшення кількості грошей.

Якщо ж збільшення грошової бази припадає на резервну складову, то формування пропозиції грошей закінчиться лише по завершенні грошового мультиплікатора. Тривалість мультиплікативної хвилі залежить від норми обов'язкового резервування – чим вона нижча, тим більшим буде обсяг пропозиції грошей і тривалішим процес її формування. Отже, і стимулювальний ефект у реальному секторі економіки буде вищим.

Крім норми обов'язкового резервування депозитів на величину і тривалість грошового мультиплікатора впливає багато інших чинників, які ми розглядали в розд. 7. Завдяки їх сукупній дії додаткова купівельна сила, спричинена збільшенням пропозиції грошей, буде поступово «рознесена» по всьому «економічному полю», розподілена між значною кількістю економічних агентів і підвищить їх ділову активність. Чим більшою буде кількість таких агентів і вищою активність кожного з них, тим вищим буде сукупний ефект впливу збільшення пропозиції грошей на темпи економічного зростання. Але для цього потрібний певний час.

Наведені логічні міркування дають достатні підстави для такого висновку: за наявності часового лага між збільшенням пропозиції грошей і адекватними йому ціновими зрушеннями гроші перестають бути нейтральними. Оскільки такий часовий лаг має недовгий термін дії, то цей висновок обмежується коротким проміжком часу, тобто не має загального характеру. І хоча представники неокласичної грошової теорії настирливо намагалися ослабити роль часового лага в стимулюванні ділової активності, а отже і як аргументу в критиці концепції нейтральності грошей, зокрема запропонувавши «теорію раціональних очікувань», висновок про ненейтральність грошей на коротких часових інтервалах набув широкого визнання. З ним погоджуються багато представників неокласичної школи, більшість кейнсіанців та неокейнсіанців, представники кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Особлива заслуга в утвердженні цього висновку належить Дж. М. Кейнсу. Він першим розпочав дослідження ролі грошей за принципово іншою порівняно з представниками класичної школи схемою: гроші–процент–інвестиції–виробництво. Такий підхід вимагав поглибленого вивчення зв'язку окремих монетарних змінних (процента) з реальними змінними (інвестицій), що відкривало шлях до відхилення концепції нейтральності грошей. Економісти-класики досліджували роль грошей за схемою: гроші–чорний ящик виробництва–ціни, тобто уникали змін у сфері виробництва, які могли зумовлюватися пропозицією грошей, і тому змушені були визнавати нейтральність грошей.

Ослаблення позицій прибічників нейтральності грошей на коротких часових інтервалах мала не тільки наукове, а й важливе практичне значення. Була підведена теоретична база під активне використання державного регулювання пропозиції грошей для впливу на економічний розвиток.

Дослідники грошей повернулися від переважно абстрактних дискусій щодо ролі грошей та можливостей розбудови рівноважних економічних систем без участі грошей до глибокого аналізу впливу грошових чинників на реальні процеси, що відбуваються в економіці, дослідження конкретних механізмів передавання грошових імпульсів у реальний сектор та обґрунтування рекомендацій щодо проведення ефективної грошово-кредитної політики.

Разом з тим слід відзначити, що і після цієї переорієнтації монетарної теорії збереглися відмінності в позиціях прибічників неокласичного та неокейнсіанського підходів до трактування ролі грошей, які впливають на їх рекомендації щодо практичних аспектів грошово-кредитної політики. Якщо неокейнсіанці вважають більш доцільною політику періодичного збільшення чи зменшення пропозиції грошей залежно від стану справ у реальній економіці, то неокласики (монетаристи) стверджують, що такі зигзаги в пропозиції грошей лише поглиблюють нерівномірність економічного зростання, і пропонують політику стабілізації грошової маси з поступовим нарощуванням її пропорційно зростанню реального ВВП. Більш ґрунтовно ці відмінності в позиціях кейнсіанців і монетаристів будуть розглянуті в розд. 9. Тут же потрібно відзначити, що крапку в дискусії щодо нейтральності грошей на коротких часових інтервалах наука ще не поставила.

Зате доля дискусії щодо нейтральності грошей на довгостроковому часовому інтервалі зовсім інша. Основні докази щодо нейтральності грошей на довгострокових періодах, які наводили представники класичної теорії та їхні сучасні послідовники-монетаристи, не викликали сумнівів у їхніх постійних опонентів з кейнсіанського табору, і останні теж визнали реальність цієї концепції. Сучасні формулювання цих доказів можна звести до такого:

• зміна маси грошей в обороті спричинює відповідну зміну загального рівня цін на всіх ринках (товарних, робочої сили, фінансових);

• у довгострокових періодах досягається висока поінформованість усіх економічних агентів стосовно грошово-кредитної політики, що забезпечує достатню гнучкість реальних економічних показників (відносних цін, зайнятості, реальної заробітної плати та ін.);

• в умовах високої поінформованості економічних агентів та гнучкості реальних економічних показників часовий лаг у довгостроковому періоді наближається до нуля, й економічні агенти втрачають матеріальний стимул для посилення ділової активності, вона повертається на попередній рівень, а водночас знижуються до попереднього рівня і обсяги виробництва (після деякого підвищення на коротких часових інтервалах).

Дискусії щодо нейтральності грошей у довгостроковому періоді велись в основному навколо двох питань:

• у чому полягає межа, що відділяє короткостроковий період від довгострокового;

• якій регулятивній політиці віддавати перевагу – спрямованій на забезпечення короткострокової рівноваги чи довгостроковій.

Визначити межу між короткостроковим та довгостроковим періодами не так легко, як це здається на перший погляд. Вона перебуває не просто в точці дотику двох певних періодів – короткого і довгого, а в точці завершення інформаційної хвилі, завдяки якій відомості про зміну (збільшення чи зменшення) пропозиції грошей та попиту стають надбанням усіх чи більшості економічних агентів. Унаслідок цього їх цінові та інфляційні очікування, інші економічні змінні (співвідношення цін на засоби виробництва і вироблені продукти тощо) досягають рівня, адекватного новому рівню грошової маси та платоспроможного попиту, набувають повної еластичності (відповідності) щодо зміни попиту. До цього моменту часовий лаг наближається до нуля, зміна пропозиції грошей вичерпує свій вплив на ділову активність учасників суспільного виробництва. Настає новий період – довгостроковий, на якому гроші стають нейтральними, а ділова активність повертається до попереднього рівня.

Отже, чим швидше монетарна інформація доходитиме до економічних агентів, чим коротшою буде інформаційна хвиля, тим швидше набувають еластичності ціни та інші монетарні показники щодо зміни пропозиції грошей і тим коротшим буде короткий період і довшим – довгий.

Отже, можемо зробити висновок, що межа між коротким і довгим часовими інтервалами, за якою приріст грошей втрачає свою активність і набуває нейтральності, є не абсолютною, а відносною і може змінюватися під впливом зміни швидкості інформаційної хвилі. Оскільки остання об'єктивно зростає під впливом удосконалення економічних відносин, банківської справи, зростання інформованості суспільства тощо, короткі часові періоди неминуче скорочуватимуться, і, як наслідок, активність грошей буде зменшуватися. Цей суто логічний висновок посилює надії монетаристів довести, що концепція нейтральності грошей справедлива і для коротких часових інтервалів.

Друге з зазначених питань викликає дискусію між кейнсіанцями та монетаристами щодо пріоритетності короткого і довгого періодів у теоретичних дослідженнях та в регулятивній практиці. Кейнс і його послідовники основну увагу приділяли подіям на коротких часових інтервалах і зовсім не досліджували довгі періоди. Імовірно, вони виходили з того, що, оскільки там гроші є нейтральними, монетарній політиці і регулятивній практиці робити там нічого. У дискусії з представниками класичної школи Кейнс якось висловився, що якби вся наука дотримувалася їхніх порад, то ми всі вимерли б на довгострокових часових інтервалах.

Монетаристи ж пріоритетним визнають довгостроковий період і основний акцент для практики роблять на довгострокових корективах економіки. Оскільки на цих періодах збільшення грошової пропозиції призводить лише до аналогічного зростання рівня цін, то єдиним ефектом такого регулятивного маневру є прискорення інфляції. Тому монетаристи переважно підтримують антиінфляційну політику, виступаючи за поступове, обернене збільшення грошової маси в обороті, за підтримання довготривалої рівноваги на ринках. А для цього слід відмовитися від практики раптових збурень у пропозиції грошей, які відстоюють кейнсіанці заради стимулювання ділової активності й економічного зростання на коротких часових інтервалах.

Проведений аналіз свідчить, що представники обох напрямів сучасної монетарної теорії – монетаристи і кейнсіанці – визнають активну роль зміни пропорції грошей у стимулюванні економічного зростання на коротких часових інтервалах і погоджуються з нейтральністю грошей у довгострокових періодах. У зв'язку з цим визнається необхідність державного регулювання пропозиції грошей з метою максимізації їх стимулювального впливу на реальну економіку.

Разом з тим позиції монетаристів і кейнсіанців у цьому питанні помітно різняться. Кейнсіанці визнають основним напрямом такого регулювання посилення ролі грошей у стимулюванні попиту, збільшення якого повинно підтягувати зростання пропозиції і економічний розвиток у цілому. Монетаристи ж вважають основним завданням державного регулювання стримування платоспроможного попиту, приведення його у відповідність до динаміки товарної пропозиції та уникнення інфляційних шоків. Відповідно до цих підходів кейнсіанці у своїх практичних рекомендаціях державним органам монетарного управління віддають перевагу експансійній грошово-кредитній політиці, а монетаристи – політиці рефляції.