7. Обов’язки військово-медичного персоналу, щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права

1.7.1. Військово-медичний персонал, виконуючи свій військовий обов'язок, повинен спиратися на загально­визнані норми міжнародного гуманітарного права, які зобов’язують його:

• надавати медичну допомогу в умовах збройних конфліктів відповідно до необхідності, без розходжень з будь-яких розумінь, крім медичних;

• враховувати норми міжнародного гуманітарного права під час організації медичного забезпечення з’єднання, військової частини (підрозділу);

• надавати медичну допомогу всім пораненим та хворим як у районі воєнних дій, так і на окупованих територіях;

• брати участь у підготовці військовим командуванням спеціальних угод та проведенні нарад представників сторін - учасниць в збройному конфлікті з питань, що стосують­ся забезпечення захисту і допомоги жертвам збройних конфліктів (врегулювання діяльності військових і цивільних медичних формувань, визначення санітарних безпечних зон (місцевостей); організація медичних перевезень; використання технічних засобів, міжнародних правил, стандартів і процедур розпізнавання, оповіщення і за­хисту медичного персоналу, формувань та санітарно-транс­портних засобів; організація гуманітарної і медичної допо­моги цивільному населенню тощо);

• за розпорядженням військового командування взаємодіяти з місцевою адміністрацією, органами уп­равління охороною здоров’я та гуманітарними ор­ганізаціями з питань надання гуманітарної допомоги цивільному населенню.

1. 8. Відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права

1. 8. 1. Міжнародне гуманітарне право передбачає індивідуальну відповідальність фізичних осіб і зобов’язує держави, які беруть участь у збройному конфлікті, вживати заходів щодо припинення будь-яких порушень його вимог.

1. 8. 2. Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за порушення норм міжнародного гуманітарного права можуть бути притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності.

29

Відповідальність військовослужбовців (громадян) Ук­раїни за злочини, пов’язані з порушенням норм міжна­родного гуманітарного права, їх кваліфікація і перелік наведені у додатку 5 до Керівництва.

1. 8. 3. Дії щодо застосування заборонених методів і за­собів ведення війни (збройного конфлікту) можуть бути вчинені як навмисно, так і з необережності.

1. 8. 4. До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.

Серйозні порушення норм права війни є воєнними злочинами.

До серйозних порушень міжнародного гуманітарного права відносяться:

• серйозні порушення, які спрямовані проти людей;

• серйозні порушення, які спрямовані проти майна;

• серйозні порушення, які вчинені шляхом віролом­ного використання міжнародно-визнаних розпізнаваль­них емблем (знаків) і сигналів.

1. 8. 5. До серйозних порушень міжнародного гуманітар­ного права, які спрямовані проти людей, відносяться:

• навмисне вбивство, катування та нелюдяне відношення;

• навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва чи нанесення шкоди для здоров’я людини;

• напад на осіб, які знаходяться під захистом міжна­родного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва);

• здійснення нападу невибіркового характеру, коли відомо, що це стане причиною надмірних людських втрат серед цивільного населення і спричинить збиток цивільним об'єктам;

• напад на установки і споруди, які містять у собі не­безпечні сили, коли відомо, що такий напад спричинить надмірні втрати серед цивільного населення або значні збитки цивільним об'єктам;

• напад на місцевості, що не обороняються, та демілітаризовані зони;

• неправомірний напад на культурні цінності, які чітко розпізнаються;

• проведення на людях медичних, біологічних або на­укових експериментів;

• нелюдяне відношення, яке супроводжується прини­женням гідності людини, у тому числі – застосування практики апартеїду, геноциду (пункти 1.2.11, 1.2.12 Керівництва) та інших дій, які ґрунтуються на расовій дискримінації;

• взяття заручників;

• здійснення актів терору;

• незаконне позбавлення волі (арешт);

• віддання наказу не залишати нікого в живих;

• депортація (пункт 1.2.15 Керівництва) чи незаконне переміщення населення окупованої території (як в ме­жах цієї території, так і поза ними);

• переміщення державою-окупантом частини власно­го цивільного населення на окуповану територію;

• позбавлення права на безпристрасне та нормальне судочинство;

• невиправдана затримка репатріації (пункт 1.2.17Керівництва) військовополонених або цивільних осіб;

• примушування до служби у збройних силах противника;

• обмеження доступу населення до їжі, води тощо.

1. 8. 6. Як серйозні порушення, спрямовані проти май­на, кваліфікуються такі дії, якщо вони не виправдані воєнною необхідністю (пункт 2.1.10 Керівництва):

• великомасштабні зруйнування майна;

• присвоєння майна у великих масштабах;

• знищення або розграбування власності противника;

• віддання на розграбування населеного пункту або місцевості;

• захоплення суден, що призначені для берегового ри­бальства або потреб місцевого мореплавства, госпіталь­них суден та суден, які здійснюють наукові і релігійні функції.

1. 8. 7. Як серйозні порушення, розглядається віролом­не використання розпізнавальних емблем (знаків, сиг­налів), якими позначаються особи і об’єкти, що користу­ються захистом права війни (додаток 2 до Керівництва).

1. 8. 8. За порушення норм міжнародного гуманітарного права, які не передбачають притягнення до криміналь­ної відповідальності, військовослужбовці несуть дис­циплінарну відповідальність відповідно до вимог статутів Збройних Сил України та нормативно-правових актів України, що передбачають матеріальну відповідальність.

Той факт, що порушення права збройних конфліктів було вчинено підлеглою особою, не звільняє її началь­ників від дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, якщо вони мали в своєму розпорядженні інфор­мацію щодо намірів підлеглого і не вжили всіх можли­вих запобіжних заходів щодо відвернення порушень.

1.8.9. У разі серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права сторони, які знаходяться в збройно­му конфлікті, повинні вживати заходів як спільно, так і в індивідуальному порядку, у співробітництві з Ор­ганізацією Об’єднаних Націй та відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Кожна держава несе відповідальність за розшук осіб, які вчинили або наказали вчинити воєнні злочини (включаючи ті злочини, що стали результатом невжи­вання запобіжних заходів, які мали б бути вжиті).

Той, хто звинувачується, має бути виданий на вимо­гу іншої держави, якщо його не було притягнуто до су­ду за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в його державі.