3. Врахування норм міжнародного гуманітарного права під час організації бойового забезпечення

3.1. Розвідка

1. В основу діяльності щодо збору інформації, яка не суперечить вимогам міжнародного гуманітарно­го права, покладена різниця між дозволеними та забороненими методами її збору.

2. Діяльність щодо збору інформації, яка має воєнну цінність, у районах, що знаходяться під контро­лем противника, вважається законною, якщо вона здійснюється військовослужбовцями без приховування статусу комбатанта (у військовій формі одягу своїх збройних сил).

3.1.3. Діяльність щодо збору інформації, яка має воєнну цінність, у районах, що знаходяться під контро­ лем противника, розглядається як шпигунство, якщо вона здійснюється обманним шляхом.

Шпигунство (пункт 1.2.25 Керівництва) не заборо­няється, але комбатант, який був захоплений під час та­кої діяльності, втрачає право на отримання статусу військовополоненого і може понести покарання.

3.1.4. Цивільне населення протилежної сторони не може примушуватись до надання відомостей ними особи­сто або від третіх осіб.

3.1.5. Захоплені в полон комбатанти можуть бути до­питані, але вони повинні повідомляти лише ті відомості, які дозволяють встановити їх особу (пункт 2.5.4.5 Керівництва).

Військовополонені, які відмовляються відповідати на запитання, не можуть піддаватися погрозам, принижен­ням особистості, тортурам, будь-яким обмеженням чи переслідуванням.

3.1.6. Основними завданнями розвідки, з урахуван­ням норм міжнародного гуманітарного права, є добуван­ня достовірних розвідувальних даних про:

• об'єкти (цілі) противника, які знаходяться поблизу цивільних об'єктів або є ними;

• наявність укриттів для цивільного населення на можливих напрямках дій військ (сил);

• наявність, розташування і стан об'єктів, які знахо­дяться під захистом міжнародного гуманітарного права, ступінь їх використання противником;

• дорозвідку об'єктів (цілей) противника для одер­жання даних про можливий збиток цивільному населен­ню та об'єктам, які знаходяться під захистом міжнарод­ного гуманітарного права;

• виявлення порушень норм міжнародного гуманітар­ного права у ході ведення воєнних дій своїми військами (силами) і військами противника.

3.1.7. До обов'язків командувача, командира (началь­ника) та штабу входить узгодження зусиль сил та засобів розвідки начальників родів військ, спеціальних військ і служб щодо виявлення особливо небезпечних об'єктів, густонаселених районів та інших об'єктів, ураження яких може призвести до значних жертв серед цивільно­го населення.

3.2. Радіоелектронна боротьба

3.2.1. Під час організації і ведення радіоелектронної боротьби необхідно передбачати:

• введення заборон на радіоелектронне подавлення радіоелектронних засобів і ліній зв'язку, які викорис­товуються військовими і цивільними медичними службами, військовим і цивільним духовним персона­лом противника, гуманітарними організаціями, цивільною обороною, персоналом охорони об'єктів, які знаходяться під захистом права війни, за умови, що вони не будуть використовуватися противником у воєнних цілях;

• проведення комплексу організаційних і технічних заходів щодо радіоелектронного захисту систем і засобів своїх аналогічних служб (об'єктів) та організацій, які визначені міжнародним гуманітарним правом.

2. Розпізнавання радіоелектронних засобів, що належать службам (організаціям), зазначеним у пункті 3.2.1 Керівництва, проводиться за розпізнавальними радіосигналами відповідно до вимог Регламенту Радіозв'язку Міжнародної спілки електрозв'язку ІSBN 92-61-04144-2 (додаток 3 до Керівництва), а також по опублікованих радіочастотах і сигналах.

3. Перелік сигналів та робочих частот доводиться до командирів (начальників) військових частин і підрозділів радіоелектронної боротьби і зберігається на відповідних командних пунктах (пунктах управління), як у мирний, так і у воєнний час.